20. Граматична природа складносурядного речення (с. 176)

Складносурядні речення почали вивчати у ХІХ ст. Чітко поділив складні речення на складносурядні і складнопідрядні Буслаєв. У 50-х роках у синтаксичні теорії утверджуєься думка, що складносурядне речення є синтаксичним цілим, складові якого одночасно є граматично рівнозначними, оскільки виконують однакову синтакс. ф-цію, і взаємопов язаними.

Складносурядне речення – це такий різновид складного речення, в якому предикативні частини об єднуються в структурно-семантичне та інтонаційне ціле за допомогою сурядного синтаксичного зв язку.

Автосемантичні предикативні частини складносурядного речення відносно самостійні, вони можуть функціонувати як окремі комунікативні одиниці.

Семантико-граматичну цілісність складносурядних речень засвідчує, н-д, речення Я не міг угамувати своєї буйної радості і вона невпинно несла мене вихром вздовж порожніх зруйнованих вулиць, де словоформа вона вказує на несамостійність, синсемантичність другої предикативної частини, її обов язковий зв я зок з першою.

Складносурядні речення відкритої і закритої структури (поділ Бєлошапкова). Складносурядні речення відкритої структури характ-ся незамкненим рядом предикативних одиниць, можуть складатися з 2ох і більше предикативних частин. Між частинами скл-сур речень відкритої структури встановлюються єднальні і розділові семантико-синтаксичні відношення.

Складносурядні речення закритої структури складаються лише з двох предикативних одиниць, які поєднуються за допомогою сполучників і утворюють замкнений ряд. Відношення між їх предикативними частинами утворені неповторюваними сурядними сполучниками ( зіставним (а), протиставними (а. але…), розділовими зі знач. вибірковості (або, чи), єднальними зі значенням зіставлення, наслідку, причини, градаційними…

Неускладнені (елементарні) скл-сур речення складаються з 2ох предикативних частин.

Формально ускладнені скл-сур речення складаються з 3ьох і більше предикативних частин.

21. Складносурядні речення з приєднувальними складносурядними відношеннями (с. 179)

Окрему групу формують закриті складносурядні конструкції з одиничними сполучниками та, та й, і (у деяких випадках разом із вказівним займенниковим словом це, і це, ще й, та ще й, а то й, але й та їхніми аналогами а навіть, а до того ж, а ще до того, а крім того, а також, а ще більше, та ще більше, а найбільше, і навіть, які виражають приєднувальні відношення. У реченнях із приєднувальним значенням друга предикативна частина доповнює або узагальнює зміст попередньої, напр..: А мати старенька стоїть на високім порозі, та й думає мати, як маються її діти. Сучасник назвали його людиною енциклопедичних знань, і це не випадково.

22. Історія вивчення складного речення (с. 153)

У синтаксичній теорії складне речення розглядають по-різному. Так, у граматиках ХІХ ст. синтаксисти акцентують увагу на цілісності складного речення. Визначальною ознакою складного речення вважають зв язаність його складників – частин, які лише сукупно формують інтонаційну і змістову єдність. Таку думку обґрунтовували Фортунатов і Богородський. Остаточно вона утвердилась в 50-х роках ХХ ст.. у працях Поспєлова і його послідовників. В україністиці цю ідею розвивали Булаховський, Кулик, Мельничук, Бевзенко, яка домінує в сучасних підручниках із синтаксису. Зважаючи на неоднакові тлумачення складного речення, у синтаксичній традиції закономірно склалися два погляди на граматичну природу компонентів цієї одиниці-конструкції:

1. Це прості речення, які у складному цілому не втрачають важливих ознак речення, оскільки зберігають предикативність як основну ознаку простого речення, можуть бути одно- і двоскладними, поширеними і непоширеними, повними і неповними;

2. Це лише частини складного речення, його компоненти, які за своєю граматичною структурою однотипні з простими реченнями, але в складі цілого втрачають комунікативну значущість, змістову та інтонаційну завершеність.

З лекції:

Жук: Складне речення – це конструкція, що складається з двох і більше предикативних одиниць, пов язаних відповідним синтаксичним зв язком, і являє собою семантичну та комунікативну єдність.

Російські мовознавці трактували складне речення як об єднання простих.

Богородський трактує складне речення як єдине зв язне ціле (попередні не можуть існувати в тексті один без одного).

23.Структурна схема скл.реч.-це абстрактний синтакс. зразок, за яким утворюються складні речення. Вона подібна до стр.схеми словоспол.і включає типові семантичні і структурні ознаки складного речення: 1)семантико-синтакс. відношення; 2) тип синт.звязку ,який творить складне речення; 3) засоби оформлення відношень і зв’язку; 4) будову предикат. одиниць; 5) порядок розташування частин.

За можливістю розташування предикативних частин у структурній схемі складного речення виділяють гнучкі й негнучкі структури (за В.Бєлошапковою)

Гнучкими є структури , які допускають варіативність порядку частин.У таких реченнях предикативні частини містять сполучник чи сполучне слово.

Негнучкими є структури , в яких неможливо переставити місцями частини або вставити одну частину в іншу.

Щоб встановити структурні моделі складних речень, треба враховувати засоби оформлення синт. зв’язку і вираження семантико-синт.відношень (сурядні й підрядні сполучники , сполучні слова в підрядній частині, вказівні слова в головній частині , спеціальні частки, вставні компоненти)

Складні речення, побудовані за однією структ.схемою, мають однакове граматичне значення.

24.Підрядність (гіпотаксис)- це синт.зв., який поєднує дві синтаксично нерівноправні (різнофунк) предикативні частини, одна з яких (підрядна) синтаксично залежить від іншої (головної).Є закритим і односпрямованим.

Основні засоби вираження: сполучники підрядності та сполучні (відносні) слова в підрядній частині, співвідносні (вказівні) слова в головній частині, порядок розташування предикативних частин, співвідношення форм присудків тощо.

За характером поєднання предикативних частин виділяють такі типи синт.звязку:

А) прислівний (власне прислівний)і його різновид-прислівно-кореляційний зв'язок;

Б) детермінантний (власне детермін.-ий) або при реченнєвий і його різновид детермінантно-кореляціний зв'язок.

Підрядний прислівний звязок виявляється у тому, що підрядна частина не тільки приєднується до головної за допомогою сполучного засобу чи безсполучниково, але й розкриває значення опорного слова головної частини.Засобами оформлення цього зв’язку є багатозначні сполучники і сполучні слова.

Прислівний підрядний зв'язок може бути обов’язковий і необов.

Обов’язковість полягає в змістовій необхідності залежної частини , а необов.-у її можливості.

У реченнях з прислівно-кореляціним зв’язком залежність підрядної частини від головної передається за допомогою співвідношення (кореляції) між засобом зв’язку –сполучником чи сполучним словом підрядної частини та анафоричним елементом-співідносним словом, що міститься в головній частині. Таку співзалежність передають кореляційні пари на зразок: той-хто, той-що, такий-який, там-де, туди-куди, звідти-звідки.

Детермінантний підрядний зв'язок наявний у складнопідрядному реченні з інформативно достатньою головною частиною.Є непередбачуваним і необов’язковим.

У реченнях із власне детермінантим зв’язком залежність підрядної частини від головної оформляють однозначні підрядні сполучники.

Формальним показником є анафоричний елемент (сполучне слово що в різних відмінках), який міститься в підрядній частині й семантично співвідноситься зі змістом усієї головної частини.

Традиційно речення, в яких реалізується детермінантно-кореляційний зв'язок , називають складнопідрядними з підрядними супровідними (пояснювальними, приєднувальними, відносно-поширювальними) частинами.