54. Звертання. Значення і способи вираження звертання.

Це зі ст.. 146. Звертання – це інтонаційно (за допомогою розділових знаків на письмі) виділене слово чи синтаксична конструкція в реченні (тексті) для називання особи(предмета), до якої звернене мовлення. У функціональному плані – двоїсте. З одного боку дозволяє адресату ідентифікувати себе як отримувача мовлення, з іншого часто виявляє ставлення до дресвтв. Важливою ф-єю звертання є номінативна, яка може поєднувати в собі емоційно-оцінні, експресивні можливості найменувань адресата мовлення. Карочє, це може бути що завгодно – імена власні, загальні, назви, характеристики і т.д.

Сам термін відомий у рос. Граматиці за часів Буслаєва як «обращєніє», по суті, заступив функцію кличного відмінка. Термін «звертання», за словами І.Кучеренка «відбиває лише специфіку реального значення іменника в кличному відмінку, проте не характеризує такого іменника як явище граматичного, не розкриває його функції як члена речення; автор неодноразово вжживає термін «так зване звертання». Сучасні дослідники вважають, що термін «звертання» «більш семантичний ніж граматичний», однак продовжує функт. (а-ля традиція).

Граматичний статус звертання. Найпоширеніше твердження: звертання має позаареченнєвий статус – як одиниця синтаксично ізольована , не пов’язана з іншими членами речення (Шахматов, Пєшковський, Шевельов-Шерех)

Потебня, Кучеренко інакше. Вони розуміють кличний відмінок як один з відмінкової парадигми, що разом з номінативом здатний виражати підмет, тобто бути членом речення.

На поч. 20 ст Тимченко описав функції вокатива: підметова, апозитивна, предикативного атрибута.

Які бувають звертання!!!!:

1. Виступають в ролі підмета. У випадках узгодження зі звертанням присудка у наказовому (найчастіше), дійсному та умовному способах («мамо,налий мені чаю»;»ой, стелишся,барвіночок,листом

2. Виражені займенниками (Ти, Олю, піди вже в університет» »)+ Виражені одиничними займенниковими іменниками у формі 2-ї особи однини чи множини з експресією зневаги «ану, ти, повернись»

3. Виступають односкладним реченням. (Шахматов) Суть в тому, що звертання є, але воно не має стосунку до іншої частини, оскільки виділяється як самостійне. Відділяються крапкою, чи знаком оклику, чи питання. («Історіє! Пробач мені за різкість»; « Мамо! – роздратувалася я»

4. Власне звертання. Коли ми звертаємося до когось/чогось, але мова йде про інше, а не про суб*єкто/об*єкт звертання («Я , мамо, уже зробила уроки» - звертаюсь до мами, але уроки зробила Я, в не мама =)))

5. Той тип, який передбачає відповідь «Друже, пішли гуляти»; «Друзі, хто хоче солодких апельсинів?»

Звертання ще можуть виражатися утвореннями відприкметникового і віддієприкметникового характеру «Плачте, веселі»; «летіть, воронії»

55. Поняття про складносурядне речення. Його місце в системі мови.

(с. 176) Складносурядне речення – такий вид складного речення, в якому предикативні частини об’єднуються в структурно-семантичне та інтонаційне ціле за доп. Сурядного синтаксичного зв’язку. Поч вивч. У 19 ст. Буслаєв. Воно є синтаксичним цілим, складові якого одночасно є граматично рівнозначними, оскільки виконують однакову синтаксичну функцію, і взаємопов’язаними. Автоемантичні предикативні частини складносур реч відносно самостійні, тобто можуть функт. окремо. Але також воно є цілісним. Про це свідчить таке речення як «я довго чекав стєпуху, і вона нарешті до мене прийшла» ( тут оце «і вона» стосується першої частинки речення як не як, і в цьому визначається їх єдність і цілісність ))

Поділяються на відкриті/закриті (Бєлошапкова)

Відкриті містять власне єднальні відношення (сполучники і…і, ні…,ні, ані…ані, та…та); розділові (або…або; то…то, чи….чи, чи то…чи то, не то…не то). Складносурядні закритої структури склад. Лише з 2-х предикативнх одиниць і утв. Замкнений ряд. Тут функт сполучники:

1. зіставний – а

2. протиставні – а, але, проте,однак,зате

3. єднальні – (у знач зіставлення,наслідку,висновку, причини )

4. розділові – (у знач вибірковості) – або, чи, чи…чи.

5. Приєднувальні – та й , і й (+ тим більше, навіть)при цьому , також

6. Градаційні – не тільки…я й, не лише…але й , не стільки …як.

Є неускладнені (елементарні) -2 предикативні частини. І ускладнені (неелементарні) – білше предик одиниць.