36.Співвідношення типів сурядного синтаксичного зв»язку і семантико- синтаксичних відношень у складносурядному реченні.

У сучасному українському синтаксисі певною мірою спостерігається корелятивність між тим чи іншим типом синтаксичного зв’язку і різно­видом семантико-синтаксичних відношень, хоча вичерпний перелік ос­танніх у цілому ряді досліджень варіюється.

Сурядні семантико-синтаксичні відношення передбачають смислову автономність поєднуваних частин і їх структурну рівноправність. При цьому сурядні семантико-синтаксичні відношення поділяються на кілька різновидів на основі їх формального вираження та смислового співвідношення поєднуваних частин: а) протиставні, б) зіставні, в) єднальні, г) розділові. Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на сурядному синтаксичному зв’язку. Названі різновиди сурядних відношень є ядерними: Самій не трудно збитися в путі, Та трудно з неї збитися в гурті (Леся Українка); Дорога снується, і сте­жечка в’ється. Дорога вроздоли, а стежечка — в гай (В. Швець); / на вільних полях в свою землю ратай Кине зерна добірного жита, І кра- сунядочка той збере урожай. Не даючи напасникам мита (М. Ста- рицький); То не хвилі котить вітер, не розбурхались моря — то шумить по всьому світу славне ім’я Кобзаря (В. Лагода) тощо. До них прилягають периферійні семантико-синтаксичні відношення, з-поміж яких особливої значущості набувають приєднувальні, пояснювальні, градаційні. Кожен із них характеризується власним формальним ви­разником зв’язку і відповідного типу семантико-синтаксичних відно­шень: Все було там нове й цікаве, тому й закарбувалося в пам’яті назавжди (В. Малик) (пояснювальні відношення — тому й); Кожен з нас володіє з дитинства певними здібностями, тобто в кожному з нас з дитинства закладено певний творчий потенціал .(пояснювальні відношення — тобто; І. Р. Вихованець такі речення відносить до синкретичних складних ре­чень, що, з одного боку, наближаються до складнопідрядних речень у силу усталеності розташування частин та їх відносної залежності, а з другого боку, вони наближаються до складносурядних речень, оскільки кожна частина несе самостійну інформацію і без іншої її зміст зрозу­мілий [Вихованець 1993, с. 332-336]): Не тільки той поет, що засіває віршами папір, а й той, що має у душі радощі й тривогу хліба, ра­дощі й тривогу людини (М. Стельмах) (градаційні відношення — не тільки… але й). Інколи до цих відношень додають ще й обмежувальні, особливістю яких є вказівка на обмеження вияву певного явища, ре­презентованого попередньою частиною: А над Києвом, над Дніпром справді пливе хвилями вічність, та тільки я неспроможна осягнути її: побачити, відчути… (П. Загребельнии) (та тільки — обмежувальні відношення).Сурядні семантико-синтаксичні відношення ґрунтуються на влас­них формальних репрезентаціях. Кожна реалізація сурядного синтак­сичного зв’язку характеризується розгалуженим спектром семантики, на яку суттєво впливає лексичне наповнення предикативних частин, видо-часове співвідношення дієслів-присудків тощо. Вияв семантико- синтаксичних відношень сурядності ні в якому разі не слід ототожню­вати з наявністю формального виразника сурядності, оскільки останній може характеризуватися розгалуженим функціонально-семантичним діапазоном, пор.: Неси до людей всі думки, почуття і слова, І серце твоє не згорить, не змовкне, не згасне (М. Рильський); Спитайте — і розкажуть старожили Про вік старий… недолю і пітьму (Т. Масен- ко) (у першому реченні наявні часово-єднальні відношення; у другому реченні — причиново-наслідкові).