- •Предмет політології, її зміст і методи.
- •Місце політології в системі суспільних наук. Особливості предмету політології.
- •Структура науки про політику.
- •Мова політичної науки.
- •Сутність, структура й функції політичної науки.
- •Політичні ідеї Стародавнього Сходу. Етико-патерналістська теорія Конфуція.
- •Антична політична думка. Особливості античного варіанту політичного розвитку.
- •Політичні ідеї епохи Відродження (н. Макіавеллі, ж.Боден)
- •Мислителі Середньовіччя про сутність і форми реалізації влади (Аврелій Августін, Фома Аквінський, Марсилій Падуанський).
- •Раціонально-критичне розуміння політики мислителями Нового часу (т.Гоббс, Дж.Локк, ш.-л. Монтескьє, ж.-ж.Руссо).
- •Концептулаьно-теоретичні дилеми європейської модернізації: т. Гоббс та Дж. Локк.
- •Дискусія про розподіл влади та суспільний договір (ш.Л. Монтескьє и ж.‑ ж. Руссо.
- •Сучасна французька політична думка (м.Оріу, п.Бурд’є, р.Арон та ін.).
- •Сучасна німецька політична думка (к.Шмітт, н.Луман, ю.Хабермас та ін.)
- •Витоки та особливості розвитку політичної думки України.
- •Влада: визначення, природа, структура, ресурси.
- •Поняття, структура та функції політичної системи (концепції д.Істона, г.Алмонда). Типи політичних систем.
- •Поняття і типологія політичних режимів. Критерій ефективності політичних режимів.
- •Авторитарний політичний режим. Головні відмінності авторитаризму від тоталітаризму.
- •Суперечлива сутність демократії, її критерії і переваги.
- •Походження і сутність держави. Ознаки держави.
- •Основні національні школи західної політології (загальна характеристика).
- •Ресурси влади. Вплив глобалізаційних процесів на ресурси влади.
- •Легітимність та легітимація влади: поняття і типи. Легітимність як складова підвалин влади.
- •Зміст та особливості політичної філософії, політичної соціології та прикладної політології – основних складових науки про політику.
- •Політика як суспільний феномен: умови виникнення, властивості, функції.
- •Політична влада: влада-aythority, влада - power. Концепції влади.
- •Політика та мораль: загальне та специфічне.
- •Характер взаємодії політики та економіки.
- •Правова та соціальна держава: зміст та проблеми усталення в Україні.
- •Ознаки правової держави. Проблеми становлення правової держави в Україні.
- •Неокорпоративна держава: поняття, зміст, наслідки діяльності для суспільства.
- •Місцеве самоврядування: поняття, завдання та необхідність реформування в Україні.
- •Поняття політичної культури. Типи політичної культури.
- •Політична культура сучасного українського суспільства.
- •Політична свідомість: загальне поняття, структура і типи.
- •Соціально-етнічні спільноти як суб’єкти та об’єкти політики.
- •Економічні функції держави в умовах ринкової економіки.
- •Класичні теорії політичних еліт (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс).
- •М. Вебер та контури нової теорії демократії.
- •Концепція “політичного поля” п. Бурдьє.
- •Форми державного правління й адміністративно-територіального устрою держави.
- •Демократія: критерії, переваги, хвилі й відкати (р.Даль, с.Хантінгтон).
- •Ресурси влади. Адміністративний ресурс в електоральних демократіях.
- •Пряма та представницька форми демократії: зміст, переваги, недоліки.
- •Партійні системи та їх різновиди.
- •Основні напрями політологічних досліджень у сша у 2-й половині хх та на поч. Ххі ст. Біхевіоризм та постбіхевіоризм.
- •Групи за інтересами: поняття, типологія, функції.
- •Поліархія (ліберальна демократія): зміст, соціальні, економічні та духовні передумови формування.
- •Республіка: парламентська, президентська (зміст і типи) та змішана форма.
- •Громадські об’єднання і рухи: поняття, роль у створенні незалежної України та її демократизації.
- •Етнополітика. Політика асиміляції та мультикультуралізму.
- •Президентські вибори в Україні у 2010 році.
- •Парламентські вибори в Україні у 2012 році.
- •Президентський режим в Україні. Патронажне президентство.
- •Політичні партії за умов демократичних та авторитарних систем.
- •Основні демократичні соціальні рухи сучасності.
- •5 Этапов развития пс:
- •Виборчі системи: типи, значення у політичному процесі
- •Переваги і недоліки пропорційної виборчої системи.
- •Переваги і недоліки змішаної виборчої системи (на прикладі діючої виборчої формули в Україні).
- •Українська національна ідея і націоналізм: зміст та роль у розбудові незалежної держави.
- •Динаміка зовнішньополітичного курсу незалежної України.
- •Принципові відмінності економічної політики держави в авторитарних (тоталітарних) і демократичних суспільствах.
- •Європейський вибір України та передумови його реалізації.
- •Визначення та основні завдання соціальної політики. Патерналістський та неоконсервативний різновиди соціальної політики.
- •Зовнішня політика: поняття та основний зміст. Суб’єкти та реалізація зовнішньої політики.
- •Сутність і основні особливості неопатримоніалізму. Неопатримоніальні політичні системи.
- •Суспільна політика: поняття, стратегії залежно від типу політичного режиму.
- •Соціальна справедливість як основна складова політики соціальної правової держави.
- •Динаміка етнічного та національного в суспільних процесах.
Європейський вибір України та передумови його реалізації.
Становлення відносин між Україною та Європейським Союзом
Початковий етап - створення інституційних засад співробітництва. Позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні вперше була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України у липні 1993 року. У цьому документі визначається, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах за умови, що це не шкодитиме її національним інтересам. З метою підтримання стабільних відносин з Європейськими Співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство і співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".
Важливим механізмом реалізації європейського курсу України став (з 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських Співтовариств як державний орган погодження і координації політики України стосовно Європейських Співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України.
14 червня 1994 р. у Люксембурзі Україною та ЄС було підписано Угоду про партнерство і співробітництво. Вона набула чинності 1 березня 1998 р. після ратифікації Україною (листопад 1994 р.) та всіма країнами - членами ЄС. Інституціональні рамки виконання УПС базуються на трьох спільних органах: Раді з питань співробітництва, Комітеті з питань співробітництва (складаються з представників Ради ЄС і членів Європейської Комісії та представників Уряду України) та Комітеті з питань парламентського співробітництва (форум парламентаріїв України і ЄС).
Важливим кроком на шляху практичного розгортання інститутів співробітництва став Указ Президента України від 24 лютого 1998 р., яким було створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС під головуванням Прем'єр-міністра України, а також Українську частину Комітету з питань співробітництва як допоміжного органу Ради. На виконання цього Указу в органах виконавчої влади створені підрозділи з питань співробітництва з ЄС.
Етап інтенсифікації відносин і формулювання стратегії інтеграції. З метою забезпечення ефективної реалізації УПС Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС у червні 1998 р. затвердила Спільну робочу програму в рамках Угоди і визначила в ній 16 конкретних напрямів співробітництва, яким слід надати першочергову увагу.
Протягом 1998-2000 рр. Україна послідовно реалізувала зазначену програму згідно з визначеними пріоритетами. Найбільш результативним цей процес був у таких сферах, як торгівля, митна справа, транспорт, зв'язок, юстиція та внутрішні справи.
Якісно нові завдання у реалізації євроінтеграційного курсу України були поставлені в Указі Президента України від 11 червня 1998 р., яким затверджено Стратегію інтеграції України в ЄС, визначено основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 р. з метою створення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в ЄС.
У листопаді 1998 р. в Брюсселі було утворено шість підкомітетів, що охоплюють питання з ключових напрямків УПС: торгівлі та інвестицій; фінансів, економіки, статистики; енергетики, співробітництва в цивільному ядерному секторі та охорони навколишнього середовища; митниці, транскордонного співробітництва, міграції, боротьби з відмиванням грошей та наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля та сталі, гірничої промисловості та сировинних матеріалів.
У грудні 1998 р. розпочав роботу Комітет з питань парламентського співро-бітництва між Україною та ЄС.
Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Залишаючись виключно внутрішнім документом Євросоюзу, Стратегія стала тим інструментом, завдяки якому поглиблено і розширено політичний діалог та співробітництво між Україною та ЄС у сферах, що мало охоплені рамками УПС, зокрема зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ, проблематики розширення ЄС.
Принципово важливим є визнання Євросоюзом у його Спільній стратегії європейських прагнень та європейського вибору України, а також формулювання узгодженої позиції ЄС у питанні конкретних механізмів дальшого розвитку відносин з Україною.
У цьому контексті для України стали актуальними і невідкладними розробка та реалізація комплексу конкретних практичних заходів щодо реалізації загальних принципів співробітництва з ЄС, дальше розгортання інститутів сприяння розвитку відносин з ЄС на всіх рівнях - національному, регіональному і місцевому, на рівнях державних і недержавних організацій, а також систематичне і цілеспрямоване формування в українському суспільстві стійкої проєвропейської більшості. Саме на виконання цих завдань націлена Програма інтеграції України до Європейського Союзу, схвалена у вересні 2000 р.
З січня 2000 р. Спільна стратегія ЄС реалізується на основі піврічних робочих планів. Перший досвід реалізації можна загалом оцінити позитивно. Водночас тут ще є значні резерви, що, зокрема, вимагає створення механізмів:
узгодження
заходів, які могли б бути включені до
піврічних робочих планів;
фінансового забезпечення виконання робочих планів з боку Європейської Комісії та держав-членів;
об'єктивного контролю оцінки виконання робочих планів.
Важливим кроком на шляху зміцнення і розвитку стратегічного партнерства між Україною та ЄС став четвертий саміт Україна-ЄС (Париж, вересень 2000 р). У його ході було констатовано зростаюче змістовне наповнення відносин між Україною та ЄС як у політичному діалозі, так і практичному співробітництві у сфері торговельно-економічних відносин, зовнішньої політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ. Цей прогрес створює необхідні передумови для зближення з Євросоюзом і виведення всього комплексу відносин Україна-ЄС на якісно новий рівень.
___________________________________________________________________________________
