16. Класичний (індивідуалістичний) утилітаризм Бентама.

 Класичний утилітаризм (І. Бентам, Дж.-Ст. Мілль) характеризується трьома основними положеннями:

• дія є правильною чи неправильною не сама по собі, а відповідно до наслідків - справедливих або несправедливих;

• наслідки справедливості або несправедливості визначають за щастям або не нещастям, до якого вони призводять. Правильні і справедливі ті дії, які продукують найбільше щастя;

• на противагу етичному егоїзму, згідно з яким кожна людина піклується лише про власні інтереси, прихильники утилітаризму вважали, що для людини особистий інтерес важливий так само, як і інтерес інших.

Ідеї Бен-тама сформували основу для філософського радикалізму, який був відповідальний за багато реформ у соціальному адмініструванні, пра-воуправлінні та економіці Вікторіанської Британії.

Бентам розробив альтернативу теорії природного права у формі морально!' та філософської системи, заснованої на думці, що люди — раціонально егоїстичні істоти або корисні максималісти (дістають най-більшу користь). Використовуючи принцип найбільшої користі — «яко-мога більшого щастя для якомога більшої кількості людей» — він роз-винув виправдання Іаіззег-Гаіге (невтручанню) економічної, конститу-ційної реформи і, пізніше, — політичної демократії. Утилітарні переко-нання Бентама були розроблені у «Фрагментах (частинах) Уряду (дер-жави)» (1776) та більш повно — у «Принципах моральності та законо-давства» (1789).«Вступі до основ моралі і законодавства»

Принцип користі визнає таке підкорення і бере його за основу тієї системи, мета якої — вибудувати оселю щастя руками розуму і закону. Системи, які під-дають його сумніву, переймаються звуками замість смислу, впертістю замість розуму, тьмою замість світла…

Під користю розуміється та властивість предмета, за якою він прагне приносити благодійство, вигоду, добро і щастя тієї сторони, про інтереси якої йдеться: якщо ця сторона є ціле суспільство, то щастя суспільства; якщо це — окрема особа, то щастя цієї окремої особи».

На думку І. Бентама, "принцип корисності" діє у чотирьох сферах: фізичній, політичній, моральній та релігійній. Він не передбачав, що всі люди за допомогою цього принципу будуть регулювати свою поведінку, тому що кожний максимізує своє щастя, а не "найбільше щастя найбільшої кількості людей", яке має характер обов´язку. Тому принцип був насамперед адресований законодавцям і політичним діячам, здатним вносити зміни в суспільство.

Стосовно особистої етики "в її нормативному варіанті", то вона повинна надавати інструкції індивіду як збільшити власне щастя, яке є елементом щастя всього суспільства. У цій праці була здійснена класифікація задоволень (14 видів) і страждань (12 видів).

Державні установи та законодавство можуть оцінюватись за критерієм «якомога більшого щастя». Проте ця формула мае мажоритарне значения, оскільки використовує щастя «якомога більшого числа людей» як міру того, що є морально правильним, отже, допускав, щоб інтереси більшості важили більше, ніж інтереси меншості. Ліберали, на противагу, вірять, що право переслідувати свої інтереси повинен мати кожен індивід, а не тільки ті, хто опинився в більшості. Тому ліберали побоюються, що чітке впро-вадження принципів Бентама може вилитись у тиранію більшості. Проте ця справа з «якомога більшою кількістю людей» також пояснює, чому наприкінці XIX та на початку XX ст. соціалістичні мислителі також були захоплені утилітаризмом.