29. Контрпросвітницька теорія «католицько-феодального устрою» в консервативних поглядах Жозефа де Местра.

Ще одним європейським теоретиком консерватизму вважають савойського графа Жозефа де Местра(1753-1821). Спостереження за змінами, що відбувалися під час французької революції кінця XVIII ст., зробили його противником революційних змін у суспільстві. Рішуче критикував де Местр французьких просвітителів. Він уважав безпідставними твердження, що силою свого розуму людина здатна створити новий суспільно-політичний лад. Граф дотримувався поглядів на те, що держава і право створені Богом, а людина не в змозі їх покращити. На цій підставі він категорично відкидав можливість запровадження конституцій, оскільки вони не втілюють "Божого розуму". Де Местр убачав можливість покращання суспільства у посиленні ролі в ньому релігії. Він висунув ідею загальноєвропейської монархії, яка повинна очолюватися Папою Римським. Природні права людини, що їх проголошували французькі просвітителі, на думку де Местра, є вигадкою. Гасла свободи, рівності й братерства він уважав нездійсненними, оскільки люди за своєю природою нерівні та створені рабами Божими.  Чильне місце у творчості Жозефа де Местра належить осмисленню французької революції, причин її виникнення, ролі її вождів тощо. На його думку, якщо уважніше придивитися до найдіяльніших осіб революції, то легко віднайти в них щось пасивне та механічне, і навіть більше: “Якщо глянути на них зовсім зблизька, то виявляється, що вони – нікчеми.” Він висновував, що ці люди виявилися пішаками в грі сил стихії, яка все більше й більше захоплювала їх, що вони пливли за течією. Мислитель підкреслює, що не вони керують революцією, а вона ними, і таким чином, у революційні часи виявляється потаємна стихія суспільного життя.  Вважаючи, що революція – це справа Божественного Провидіння, де Местр формулює ряд глибоких і містких висновків. Він, зокрема, торкається такого питання: чи можна бачити в революції кару, коли, вочевидь, постраждали й невинні? Відповідь на це хоч і сурова, але ж і не позбавлена справедливості: “Безвинних жертв менше, ніж нам здається. Не можна вважати невинними тих, хто зруйнував релігійну віру народу, хто за допомогою софізмів зазіхав на основи державного устрою. Чи, може, незаслужено гинули на ешафоті вчені, що засівали революційні, безбожні ідеї? Дивно сподіватись, або Провидіння зглянулося б над злочинцем тільки тому, що він вельможний, знаменитий і вчений, коли якраз через цю свою вченість він найбільш і винуватий...”  Окрім цього французький теоретик зазначає, що наші, людські, оцінки зовсім не абсолютні, що ми погано розуміємось на питанні добра та зла, тому що подавлені тисячами умовностями та пересудами, засуджуємо бійку на ножах, але визнаємо почесною благородною дуель на шпагах. І для нього ясна річ, що у Провидіння інші мірки для людських діянь.  “Ми торкаємось в наших оцінках лише поверхні явищ і не розпізнаємо за прекрасними словами про благо народу, про свободу і т.д., таємних, інколи дуже низьких мотивів, відомих божеству. Нарешті, не можна обмежувати коло винуватців революції тільки тими, котрі себе чимось виявили. Ті, хто не бажав революції, всі, хто підтримав її своєю пасивністю, теж винні, теж заслужили кари.”

Отже, Жозеф де Местр переконаний в тому, що винуватцем революції є весь французький народ, бо посягнув на суверенну владу, на її носія. За бунт, який завершився царевбивством, Французи понесуть тяжку відповідальність: “убивці почнуть самознищувати себе, виконуючи невідому для них волю Провидіння”. Цікаво, що ці слова, сказані де Местром на початку революції, виявилися, як відомо, пророчими. Пізніше він знову повертається до цієї теми: революція – це всім кара.