47 Соц.-демократична критика марксизму

Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.

Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі^[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.^[1]

Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм в строгому сенсі, досяжний через класову боротьбу. На початку XX століття, однак, деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших традиційних ідей марксизму, таких як класова боротьба, та стали на поміркованіших поглядах. До цих поміркованіших поглядів належала віра в те, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму. Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.^[2]

Загалом, до Першої світової війни «соціал-демократами» називали всіх послідовників лівої ідеології - як марксистів, так і послідовників теорії Лассаля . Таким чином, ця категорія об'єднувала і радикальних революціонерів якВолодимир Ілліч Ленін чи Роза Люксембург, так і помірних еволюціоністів як Карл Каутський чи Едуард Бернштейн . Однак після Жовтневої революції, а особливо в роки «Великої депресії» (як і в повоєнні часи), коли багато держав звернулися за допомогою до соціал-демократичних партій, під ними почали розуміти здебільшого останніх, тобто помірних еволюціоністів, які погодилися на таку співпрацю з капіталістичною державою. Успішним прикладом такої співпраці є Швеція, де вперше повністю соціал-демократичний уряд Ханссона зміг стабілізувати ситуацію всього за два роки, і після цього шведські виборці в більшості голосують за Соціал-демократичну партію Швеції практично на всіх виборах (до 2006).

Таким чином, засвоївши окремі принципи марксистської теорії (а також ідеали християнського соціалізму), соціал-демократія в сучасному розумінні в той же час робить наголос на наявну соціальну справедливість, націоналізацію лише стратегічно важливих підприємств, державне втручання в економіку, соціальне партнерство між трудящими і роботодавцями, демократичне суспільство, ідеологічний плюралізм. за допомогою державного регулювання швидко справлялися з кризовою ситуацією.

Недавній крах східноєвропейських соціалістичних держав привів соціал-демократів у всьому світі до перегляду частині їхніх доктрин, включаючи централізоване планування і націоналізацію промисловості. Політика деяких соціал-демократичних лідерів, наприклад, «третій шлях» Тоні Блера або Герхарда Шредера подібно лібералізму робить наголос на «середній клас». Більше того, через глобальну економічну кризу та її наслідки соціал-демократичні уряди в економічній політиці почали мало чим відрізнятись від своїх правих опонентів, проводячи ті самі неоліберальні реформи та заходи жорсткої економії.

Звідси, походить наростаюча критика соціал-демократичних партій з боку інших лівих. Зокрема, такі соціальні теоретики як Роберто Унгер пропонують реконструювати соціал-демократичний проект, об'єднавши в ньому заново непокірну і гуманістичну складову лівиці для перегляду базових угод між урядом і приватним сектором, без однак цілковитого наполягання на одержавленні економіки. Серед країн, на устрій яких значно вплинули соціал-демократичні погляди, варто відзначити також Австрію і Норвегію, особливістю яких є і відносно менша лібералізація традиційних для соціал-демократів переконань. Вагомими позиції соціал-демократів традиційно є у Фінляндіїта низці інших, насамперед - європейських, країн.