44. Марксизм і досвід Паризької Комуни.

Паризька комуна — два періоди правління у Франції:

• Паризьке муніципальне правління 1789–1794, що було встановлено після взяття Бастилії і протрималося до падіння Робесп'єра в 1794 році.

• Революційний уряд Парижа (18 березня—28 травня 1871 року), коли невдовзі після укладення перемир'я з Пруссією під час Франко-прусської війни в Парижі почалися хвилювання, що вилилися в революцію та встановлення самоврядування, що тривало 72 дні. На чолі Паризької комуни стояли об'єднані в коаліцію соціалісти й анархісти. Обрані у Версалі праві Національні збори намагалися роззброїти Національну гвардію. Уряд комуни втратив владу, коли війська Версаля захопили Париж і було убито 20-30 тис. людей (21-28 травня).

Власне слово комуна означає територіальну одиницю і орган місцевого самоврядування; в цій якості комуна Парижа існувала і організовувалася і раніше, але після подій 1871 ця назва без уточнень закріпилася саме за ними.

На думку Маркса, Паризька комуна була революцією не проти конкретної форми експлуататорської держави, а революцією «проти самої держави», тобто держави експлуататорської. Вона ставила за мету знищення цієї машини класового панування. На досвіді Паризької комуни основоположники марксизму проаналізували суть дер­жавних органів. Це дало їм підстави для висновків, що органи урядової влади пови­нні не вивищуватися над суспільством, а бути його відповідальними слугами.

Марксистське розуміння злої буржуазної державної машини несумісне із запе­реченням усіх попередніх державно-правових інститутів, йому чужі анархістські пристрасті. Воно полягає в усвідомленні необхідності зруйнувати її органи гноб­лення (військово-бюрократичний апарат, антинародні армію і поліцію, відірваний від мас корпус чиновників). Правомірні функції центральної влади, зумовлені голо­вними і загальними потребами суспільства, мають бути передані «відповідальним силам суспільства», а держава повинна цілком підпорядковуватися суспільству.

Про суть держави і влади нового типу. К. Маркс стверджував, що комуна в найпростішому трактуванні означає руйнування старої урядової машини і заміну її справжнім самоуправлінням народу, яке в Парижі було представлене урядом робіт­ничого класу. Отже, зруйнувавши старий державний апарат, комуна створила орга­нізацію нового типу. Досвід Паризької комуни дав змогу Марксу і Енгельсу роз­глядати пролетарську державу як новий і вищий історичний тип держави. Особливість її як держави вони вбачали у тому, що вона була урядом робітничого класу, «політичною формулою, завдяки якій могло здійснитися економічне звіль­нення праці». Справжній соціальний характер Паризької комуни полягав у тому, що нею керували робітники.

Тезі прихильників одного з російських ідеологів анархізму і народництва Ми­хайла Бакуніна (1814—1876), що соціалістичний переворот руйнує всяку держав­ність, комуна протиставила державу пролетарської диктатури. Створення її, на ду­мку Маркса, було наслідком поглинання суспільством державної влади, коли на місце сил, які підкоряли і закріпачували суспільство, виходять його власні живі си­ли, переходом влади до народних мас. Перехід усіх суспільних, політичних та ін­ших функцій до паризьких робітників, реалізація такою державною владою інтере­сів абсолютної більшості нації Енгельс вважав принциповою особливістю пролетар­ської держави.

Досвід комуни актуалізував, на думку Маркса і Енгельса, проблему союзників робітничого класу. Комуна спиралася на широку соціальну основу. її політика ціл­ком відповідала інтересам селянства, що мало забезпечити його довіру до проле­тарської держави. Ще одним союзником пролетаріату в боротьбі за загальнодемок­ратичні цінності може бути дрібна і середня буржуазія.

Крім того, вони зазначали, що економічна діяльність пролетарської держави ма­тиме після революції найвагоміше значення, тому що ця держава покликана пере­будувати всю економіку задля звільнення робітничого класу.

Розвиваючи досвід Паризької комуни, основи вчення про перехідний період від капіталізму до соціалізму, Маркс і Енгельс зосередилися на особливостях кла­сової боротьби у цей період. Робітничий клас, зауважував Маркс у першій замітці до «Громадянської війни у Франції», має пройти різні стадії класової боротьби. Комуна не відкидає класову боротьбу взагалі, завдяки якій пролетаріат добива­ється ліквідації класів. Більше того, Маркс доводив, що боротьба робітничого класу за нове суспільство уповільнюватиметься через опір традиційних інтересів і класовий егоїзм. Комуна лише започатковує процес звільнення праці, а захоплен­ня пролетаріатом влади не припиняє класової боротьби. З цього моменту зміню­ється лише її форма.

Пролетаріат має бути готовий до жорсткого опору його владі переможених кла­сів, який може вилитися і в громадянську війну. За таких обставин він змушений буде вдатися до крайніх заходів. Війну «рабів проти їх гнобителів».