16. А. Сміт про політичний обов’язок і справедливість.

 Погляди А. Сміта на походження держави і влади багато в чому збігалися з поглядами Д. Юма. На формування цін­ностей моральної філософії суттєво вплинув його викладач у коледжі Френсіс Тат-чсон. Передусім це стосувалося розуміння антифеодальної ідеї рівності, згідно з якою кожна людина від природи рівна всім іншим людям, тому принципи моралі повинні застосовуватися однаково для всіх. Але Сміт брав за основу абсолютні «природні» закони поведінки людей, недостатньо усвідомлюючи, що політичну етику визначає соціально-економічний лад суспільства. Тому, відкинувши релігій­ну мораль і «вроджене моральне почуття», він послуговувався абстрактним прин­ципом симпатії, а почуття і вчинки людини щодо інших людей намагався пояснити її спроможністю силою уяви ставити себе на їхнє місце, відчувати те, що відчува­ють вони.

Як і Д. Юм, він поділяв натурфілософський підхід до моралі та політики, не ви­знавав суспільного договору як джерела виникнення держави. Сміт вважав, що в усіх суспільствах політичний обов'язок (усталена повага до влади, почуття суспі­льної єдності) пов'язаний з існуючими формами правління. В результаті політична слухняність зумовлена усвідомленням людини свого місця в соціальній ієрархії, що створює простір для утвердження атмосфери «суспільної думки», незалежно від то­го, висловлюється вона в представницьких інституціях чи ні.

У своїй «Теорії моральних почуттів» Сміт розвинув концепцію «спільності», джерелом якої є схильність людини шукати і домагатися схвалення з боку інших людей і у зв' язку з цим формувати моральні правила та норми справедливості як внутрішні та зовнішні рушійні сили поведінки. Акцент на вихованні суспільством навичок, які згодом трансформуються у звичаї та інституції, що змінюються за­лежно від часу і місця, виявився у новаторському тлумаченні ним закону і держа­ви як історичних явищ, що формуються в процесі розвитку людства, який охоп­лює чотири етапи з властивими їм особливими способами існування: мислив­ський, скотарський, землеробський і підприємницький. Останній, названий у полі­тичній науці як громадянське суспільство, утверджувався в тогочасній Європі в результаті антифеодальних революцій. Вивченню їхніх наслідків Сміт присвятив третій том «Дослідження про природу і причини багатства народів», де намагався з' ясувати природу підприємницького (громадянського) суспільства, його праг­нення свободи.

Перейнявши в Юма концепцію правових засад свободи, Сміт наголошував на гарантуванні особистих свобод і прав власності на основі верховенства законів, трактуючи його як відмову від зазіхань на права інших. Ця концепція спирається на позитивні норми взаємної справедливості і моральні кодекси, що є основою благо­дійництва та справедливої системи розподілу. Існування суспільства неможливе без використання деяких негативних норм, але потреба в них постає з розвитком нерів­ності, джерелом якої є власність, зростання кількості й ускладнення правопору­шень. Отже, за Смітом, свобода особи є продуктом розвитку цивілізації і залежить від здатності держави ефективно й неупереджено застосувати закон.

А. Сміт розумів, що, крім захисту існуючого ладу, головний обов'язок верховної влади — встановлення справедливості за допомогою ефективних законодавчої та судової влади. Він критично ставився до намагання уряду регулювати економічне життя, надати привілеї окремим верствам суспільства чи політико-економічним угрупованням. Виступаючи проти цього, часто використовував поняття «несправе­дливість», «гніт», «економічна ефективність». На його думку, недотримання у вну­трішній політиці держав принципу природної справедливості спричинено тиском на уряд політико-економічних сил, які дбають про власні інтереси у виробництві, торгівлі. Тому Сміт вважав неможливою їх участь у законотворенні, оскільки в цій сфері понад усе необхідно ставити загальне благо.

Найголовніший обов' язок держави, за Смітом, — розвиток освіти, організація громадських робіт, які в жодному разі не слід доручати приватним особам. В освіті він вбачав важливий засіб компенсації наслідків поділу праці, який притуплює ро­зумові здібності, роз' їдає моральні якості, послаблює соціальну і політичну актив­ність населення. З огляду на це висловлював сподівання, що зі зростанням добро­буту людей в уряду побільшає обов'язків. Водночас він переймався винайденням механізмів, які забезпечили б уникнення надмірного податкового тягаря.

Турбота Сміта про створення інституціонального механізму (систем, установ, закладів), який би нейтралізовував згубні схильності людини, скеровував її енергію на користь загальному добробуту, ґрунтувалася на врахуванні таких якостей люди­ни, як марнославство, егоїзм, прагнення панувати над іншими. Це надавало його політичним переконанням неідеалістичного, антиутопічного забарвлення. Найпов­ніше вони представлені в «Теорії моральних почуттів», де він критично аналізує «людину системи», якій притаманне ігнорування інтересів осіб і соціальних груп, що утворюють громадянське суспільство, обґрунтовує проект ідеальної держави. Одна з її особливостей — гармонійна взаємодія з громадянським суспільством. Ва­жливу роль відводив «науці про законодавство», вважаючи її засобом піднесення громадянського духу, формування позиції держави. Вважав, що законодавчі меха­нізми мають бути спрямовані на запобігання антисоціальній поведінці, забезпечен­ня єдності особистих і суспільних інтересів.

Загалом внесок А. Сміта в надбання політичної науки полягає в обґрунтуванні послідовності, поетапності розвитку суспільства, який увінчується формуванням системи вільного ринку; відповідно до змін у природі мусять відбуватися і зміни у політичній структурі суспільства, тобто вільна економіка повинна мати адекватний вияв у конституційному устрої зі свободами громадян. Змодельована Смітом суспі­льно-політична система була наскрізь індивідуалістична, методологічно обґрунто­вувала ліберальний індивідуалізм (ідеологія, яка відстоює максимальну свободу ін­дивідів у всіх сферах життя суспільства, індивідуалізацію як головний економіч­ний, політичний і соціальний принцип).