39. Особливості формування марксизму до 1848 р.

На хвилі інтересу до соціології, а також політекономії в соціалістичній думці з'явився новий напрямок - марксизм, що сформувався шляхом переосмислення німецької класичної філософії, англійської політичної економії та політичної доктрини французьких "соціалістів-утопістів", тобто ідейно це був варіант "наукового соціалізму" чи "комунізму". Перші роботи К. Маркса і Ф. Енгельса було написано ще на початку 1840-х років, але остаточно марксизм оформився в 1847 р., коли було видано "Маніфест комуністичної партії". На відміну від позитивістів, які вважали, що на розвиток суспільства впливають найрізноманітніші фактори, основоположники марксизму бачили одну домінанту - соціально-економічний розвиток. Уся історія уявлялась як процес зміни способів виробництва, починаючи з первіснообщинного і рабовласницького і закінчуючи комуністичним, який відбувався (після епохи первісного) через гостру класову боротьбу.

Марксизм зробив істотний внесок у вивчення закономірностей історичного процесу, його етапності та динаміки, в розробку політекономії соціалізму. Але при цьому історія розглядалась однобічно - вона перетворилася в історію економічного розвитку і політичної боротьби. Людина - головний герой історії - постає в марксизмі перш за все як представник того чи іншого класу, тієї чи іншої соціально-економічної структури. У цьому сенсі людина в марксизмі є свого роду абстракцією. Таке абстрагування в принципі природне, якщо мова йде про соціологію. Але марксизм претендував на роль універсальної, всеохоплюючої системи знань, яка пояснювала закони світу в цілому.

У цьому аспекті марксизм не був винятком: позитивісти також дуже високо ставили соціологію, перетворюючи її в "царицю наук". Проте в марксизмі усе це накладалось на дуже своєрідну систему цінностей, яка спеціально не розглядалась Марксом і Енгельсом, не виділялась як особлива частина їх вчення, але незримо була в їхніх творах. Що стоїть за відомою ідеєю про класову боротьбу як шлях до прогресу? Противники Маркса, перш за все російські філософи. С. Франк, М. Бердяєв, письменник Ф. Достоєвський, вважали її людиноненависницькою. Більше того, теорію класової боротьби нерідко зіставляли з теорією Дарвіна про боротьбу видів за існування як рушійну силу еволюції у тваринному царстві. Звичайно, це зіставлення поверхове, і прямого людиноненависництва у марксизмі немає. Класики марксизму виходили з реального історичного досвіду минулого і сучасного, адже історія не дала жодного прикладу гармонічного суспільства, в якому дотримувалися б інтереси кожного. Крім того, вони орієнтувались на суто практичну мету - консолідацію робітничого класу в ім'я здійснення революції. Але виходило, що марксизм звертався не до людини взагалі, а до її класової свідомості, підміняючи тим самим загальногуманні цінності, вже давно вироблені західною філософією. Класовою свідомістю пояснювались поведінка людини (точніше капіталіста або робітника), його життєві цілі.

Марксизм відіграв важливу роль у розвитку соціал-демократичного і робітничого руху. Це була нова соціальна сила, яка, починаючи з 1840-х років, заявляла про себе дедалі активніше. Важливим кроком було створення І Інтернаціоналу - Міжнародної співдружності робітників (І конгрес відбувся в 1866 р.). Проте лідируючого становища в соціал-демократії марксизм не зайняв. Рух в основному пішов шляхом реформ, боротьби парламентськими засобами в рамках панівного ладу. Найменший успіх вчення Маркса мало в тих країнах, де здавна склалися можливості для діалогу влади і суспільства (Англія, США). І навпаки, у напівфеодальних Німеччині й Росії, де влада завжди була схильна до тоталітарної політики, марксизм знаходив сприятливий ґрунт.

Щодо Маркса і Енгельса, то вони ідею слов'янської єдності фактично ототожнювали з панславізмом, який вважали ідеологічною і політичною зброєю реакційних сил, і перш за все царизму. На початку 60-х років XIX ст. обставини змусили Бакуніна зосередити свої сили на лівому крилі організаторів польського повстання 1863-1864 рр., тобто партії "червоних", а також на тих революційних силах у Росії, які склалися після арешту М.Г. Чернишевського в 1862 р. Розгром польського повстання, створення І Інтернаціоналу в 1864 р. суттєво вплинули на світогляд Бакуніна. При цьому питома вага національного аспекту в його соціально-політичній концепції на якийсь час помітно знизилась. Правда, прагнення до демократичного вирішення слов'янського питання залишалося однією з найважливіших складових його планів майбутнього суспільного перестрою.