16. Політичний нормативізм в концепції утилітаризму Дж.-Ст. Мілля.

Цікаве продовження ідей Бентама запропонував його учень Джон Стюарт Мілль, якого вважають одним з основоположників лібералізму. Він відмовився від утилітаризму Бентама і вважав, що особисті вигоди не можуть бути мірилом соціального блага. Важливо узгодити не свавілля окремих осіб (це нездійсненне завдання), а їх соціальні інтереси, що можливо через цілеспрямоване регулювання, «соціальну інженерію». Таке регулювання має сенс тільки там, де людина вільна, свобода є «командна висота», яка означає повну незалежність людини в тих діях, які стосуються його самого. Це є «свободи», які Мілль протиставляє «правам», що означає область дозволеного втручання в волі інших осіб. Іншими словами, мова йде про нову трактуванні давно відомого в філософії протиставлення негативної і позитивної свободи. Свободу потрібно захищати, насамперед, від тиранії більшості, а це можливо тільки коли в індивіда є не тільки свобода, а й гарантовані державою права, без яких людина як соціальна істота не може жити. Необхідність політичного ладу, де люди коряться владі і визнають їх команди, тому не є обмеження волі, а ознака цивілізації.

Теорія утилітаризму Бентама була далі розвинута його послідовником Джоном Міллем (1806—1873), який став класиком англійського лібералізму. Слідом за Бентамом Мілль вважав, що моральна цінність вчинку людини визначається його користю, і вищою метою людської діяльності повинне бути сприяння щастю людства. Однак, поступово відходячи від бентамівського утилітаризму (термін введений уперше Міллем), розвиває його етичну систему, вводить в етику поряд з принципом егоїзму принцип альтруїзму. Вищий прояв моральності, доброчинності, наполягав філософ, — ідеальне благородство, що знаходить вираження в подвижництві людини заради щастя інших, у самовідданому служінні суспільству.

Цьому принципу може слідувати лише вільна людина. Свобода індивіда, громадянська і політична — основа роздумів Мілля про правові і політичні проблеми. У трактаті «Свобода» він показує її історичні метаморфози: у давні часи свобода розумілась як захист проти тиранії володарюючих. З часом люди визнали, що немає ніякої необхідності, щоб їх володарі мали незалежну владу, і визнали доцільним, щоб представники влади були їхніми уповноваженими. Тепер демократична республіканська форма правління поширюється в більшій частині земної кулі. Мілль висловлює тривогу, що і народна влада може бути «спрямована до гноблення певної частини своїх же співчленів». Тому потрібні запобіжні заходи й проти влади народу стосовно «окремих особистостей».

У трактаті сформульовано принцип: мета, заради якої суспільство має право втручатися у свободу дій свого співчлена, є обопільний самозахист. Головне — влада суспільства полягає в тому, щоб попередити заподіяння шкоди іншій особі. Таким чином, людина відповідальна за свої вчинки перед суспільством лише остільки, оскільки образ її дій стосується інших осіб. Поки дії індивіда стосуються тільки особисто його самого, свобода дій людини повинна за законом вважатися необмеженою. У приватному житті індивідуальна свобода, у трактовці Мілля, означає абсолютну незалежність людини. Таким чином, Мілль вийшов за рамки утилітаризму. Цінуючи принцип особистої свободи, він установив її межі, взаємну відповідальність особистості і суспільства, визначив зміст і грані цієї волі.

Філософ установив і межі втручання держави в діяльність індивіда, суспільства. Свобода індивіда, автономність його приватного життя у мислителя первинні стосовно політичних структур. Втручання уряду не повинне мати місця, «якщо є імовірність, що справу, яка має бути зроблена, кожен окремий індивід зробить краще...». Головну небезпеку втручання держави в суспільні справи Мілль бачить у тому, що «люди звикають усі свої сподівання і побоювання за майбутнє покладати на піклування уряду і поступово перетворюються з діяльних і самостійних людей у прихвоснів уряду чи якої-небудь партії, що прагне забрати у свої руки урядову владу». До того ж усякий новий обов'язок, що бере на себе уряд, підсилює його владу. Держава не повинна підмінювати вільні, діяльні зусилля людей, самого народу, у противному випадку починають задовольнятися насамперед інтереси державної бюрократії. Але головне — сам народ заражається утриманством, соціальною пасивністю, що призводить до взаємної деградації — особистості, суспільства, держави. Автор трактату протестує проти такої перспективи. Таким чином, головних обмежень функцій державної влади у Мілля два: ненарушимість принципу особистої свободи, особистої ініціативи; розуміння «практичної доцільності». Він резюмує: функції держави «обшир+ніше у відсталого народу, ніж у передового» [10, c. 87-88].

Достоїнство держави оцінюється лише достойністю її громадян, вважає мислитель. І вільна особистість — особистість законослухняна. Це перша ознака всякої цивілізації. Влада повинна встановлювати належний порядок: «влада, що не вміє змусити коритися своїм наказам, не управляє». Отже, порядок в державі виступає неодмінною умовою розвитку особистості, сферою взаємної відповідальності. її свобода — самий могутній, постійний і самий надійний генератор всяких покращень у суспільстві. Функції держави повинні бути спрямовані не для перешкоди особистим зусиллям людей, але для заохочення і пробудження в людях цих прагнень. «Там, де існує свобода, там може бути стільки ж незалежних центрів покращення, скільки індивідів». У цьому сенс суспільного прогресу. Для свободи найкращою формою добре влаштованої і правильно функціонуючої державності, її ідеальним типом Мілль вважає представницьке правління. Автор «Представницького правління» — прихильник чіткого розмежування компетенції влади. Законодавча влада в особі парламенту не тільки законодавствує, але й здійснює спостереження і контроль над урядом, відсторонює від посади урядових чиновників, «якщо вони зловживають своїми повноваженнями чи виконують їх протилежно ясно вираженій думці нації... Крім того, парламент має ще іншу функцію... — служити для нації місцем вираження скарг і різних думок». Центральна адміністративна влада, за Міллєм, повинна спостерігати за виконанням законів, і якщо вони не виконуються належним чином, «повинна звертатися до суду для відновлення сили закону, або до виборців для усунення від посади особи, яка не виконує закони як слід». Отже, міллєвський лібералізм стоїть не тільки на стражі індивідуальної свободи, прав особистості, але і виступає за організацію державного механізму на демократичних і правових началах, за зв'язаність законом особистості і влади.