Національний природний парк "Подільські Товтри"

Парк створено згідно з Указом Президента України в 1996 році з метою збереження, відтворення та раціонального вико­ристання природних ландшафтів Поділля, котрі мають важли­ве природоохоронне, естетичне, наукове, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення. .

Розміщений національний парк у Хмельницькій області на площі 261 316 га (12,5 % території області), з них 1300 га надано йому в постійне користування.

Товтровий кряж — це скеляста дугоподібна гряда Західного Поділля, яка тягнеться з північного заходу на південний схід. Над оточуючою рівниною ця гряда піднімається на 60-65 м. Товтри являють собою бар'єрний риф місце нового моря. Ана­логів їм у світі немає, хоча подібні за деякими геологічними структурами скелясті гряди є у Великій Британії і США.

У доісторичні часи Товтрова гряда не зазнала впливу мате­рикового зледеніння, що сприяло збереженню на цій території багатої теплолюбної флори. Тому рослинність гряди характе­ризується великим різноманіттям видів та рослинних угрупо­вань, серед яких переважають ліси, що становлять основу ландшафтів. Рослинність формують діброви, у складі яких переважають дубові, грабово-дубові, грабово-дубово-ясеневі та букові фітоценози, своєрідні угрупування степів у тому числі ковилові, оригінальна лучна рослинність. ДоЧервоної книги України занесено 60 видів рослин. Особливий інтерес становлять 86 видів судинних рослин, 26 з яких є погранично- ареальними, 39 — дез'юнктивно-ареальними, 54 — реліктови­ми, а ЗО — ендеміками. Високий ендемізм пояснюється тим, що територія Західного Поділля, куди входять Подільські Товтри, є взагалі одним із головних центрів ендемізму в Україні.

У складі фауни на території парку та суміжних районів лівобережжя Дністра є всі характерні представники цієї зони. Багатство і своєрідність тваринного світу парку та його око­лиць зумовлені особливостями ландшафту, його мозаїчністю. Переважають лісові види, оскільки ліс — це найменш транс­формований елемент місцевого ландшафту. Фауна налічує 55 видів ссавців, 140 — птахів, 10 — плазунів, 12 — земноводних та низку видів безхребетних тварин, які ще потребують деталь­них досліджень. З них до Червоної книги України занесено 29 видів. Слід зазначити, що наявність на території парку старих лісових масивів, відкритих крутосхилів та карстових печер сприяє поширенню тут хижих птахів та кажанів.

Національний природний парк "Святі Гори"

В 1997 році згідно з Указом Президента України було ство­рено національний природний парк «Святі Гори». Серед рівнин­них національних парків України він, безсумнівно, має найма- льовничішу природу і є еталоном поєднання природної і куль­турної спадщини. Він займає середню течію р. Сіверський До­нець і розкинувся на площі 40 589 га у Слов'янському та Краснолиманському районах Донецької області. Загалом це своєрідний комплекс долинного ландшафту, що включає крей­дяні останці плакору, яри та балки на правому березі головної водної артерії'. її заплаву до 3 км завширшки і другу борову піщану терасу на лівому березі. На цьому фоні краєвиди Свя­тих Гір виділяються особливою красою. Це білі крейдяні скелі і круті урвища правого корінного берега, що височіють над рікою на 100-120 м. Геологічний фундамент цієї території утво­рюють біла крейда та крейдоподібний мергель, що збереглися до наших днів з верхньо-крейдяного періоду. Подекуди зверху на пологих схилах крейда повкривається червоно-бурими гли­нами з дерново-карбонатними грунтами.

У різноманітних як типових, так і специфічних природних умовах рельєфу правого корінного берега на більшій частині території парку ростуть типові широколистяні ліси віком 90­110 років з переважанням дуба звичайного, в деревостані якого домінують ясен, липа серцелиста, клен польовий, підлісок з ліщини та клену татарського, рідше з бруслини бородавчастої та свидини. У трав'яному покриві майже скрізь домінує, а подекуди співдомінує зірочник ланцетовидний. На окремих ділянках переважають південноєвропеиські та субсередземно- морські види. Широко-листяні ліси на таких значних площах сформувалися завдяки височинним рельєфним умовам Донець­кого кряжа і є досить рідкісним явищем на плакорах степової зони. Уздовж надзаплавного валу другої борової тераси довги­ми перервними смугами ростуть переважно заболочені вільхові ліси, подекуди з березою, а на всій другій терасі — соснові бори. Луки і трав'яні болота трапляються фрагментарно, здебільшо­го у заплавах, де формуються еколого-гідрологічно дуже цінні комплекси лісової рослинності і водно-болотних угідь, як осе­редків масового гніздування птахів.

Уся рослинність національного природного парку має певну наукову та природоохоронну цінність, проте найбільший бота- ніко-географічний та історичний інтерес, особливо для вивчен­ня походження та розвитку, становлять бори, сформовані со­сною крейдяною — третинним реліктом, занесеним до Червоної книги України.

Унікальність парку визначається наявністю на його тери­торії своєрідних і неповторних утворів чи природно-територі­альних комплексів. Передусім це скелі над р. Сіверський До­нець, крейдяні бори, а з лівого боку ріки навпроти круч — трьохсотлітня заплавна діброва насіннєвого походження. Особ­ливу сторінку в історії степового лісознавства та національно­го парку займає урочище «Маяцька дача» площею близько 5000 га, в якому сформувалися унікальні плакорні та байрачні діброви. В обширній балці «Макатиха» цього урочища деякі лісові ділянки складають враження первісного лісу. Ліси «Ма- яцької дачі» були взяті під охорону ще в 1704 році директивою Петра І, який наказав «описать заповедные Маяцкие леса и хранить их в пользу казны со всем вниманием». У цьому урочищі є рідкісна діброва з грабом звичайним, який знаходить­ся тут за межами східної межі свого суцільного ареалу.