Перелік заповідників та національних природних парків України.

Назва	Рік заснування	Загальна площа, га	Кількість видів, що входять до Червоної книги
			Флори Фауни
Біосферні заповідники
"Асканія-нова"	1985	33307	22	41
Чорноморський	1985	89129	24	69
Карпатський	1993	57880	92	74
Дунайський	1998	46403	8	61
Природні заповідники
Кримський	1923	44175	79	53
Канівський	1923	2049	26	74
Український степовий	1961	2768	46	25
Луганський	1968	1576	32	19
Поліський	1968	20104	17	53
Ялтинський гірсько- лісовий	1973	14523	82	36
Мис Март'ян	1973	240	36	35
Карадазький	1979	2855	77	83
Розточчя	1984	2080	32	19
Медобори	1990	10455	29	20
Дніпровсько-Орільський	1990	3766	25	54
Єланецький степ	1996	1676	17	77
Горгани	1996	5344	15	20
Казантипський	1998	450	18	28
Опукський	1998	1592	23	9
Рівненський	1999	47047	13	25
Національні природні парки
Карпатський	1980	50303	78	18
Шацький	1983	32515	32	33
Синевир	1989	40400	40	22
Азово-Сиваський	1993	52154	7	18
Вижницький	1995	7928	34	19
Подільські Товтри	1996	261316	60	79
Святі Гори	1997	40589	48	50
Яворівський	1998	7079	40	27
Деснянсько- Старогутський	1999	16215	18	24
Ужанський	1999	39159	40	10
Сколівські бескиди	1999	35684	50	12

19 дендрологічних парків, 88 — парків-пам'яток садово-парко­вого мистецтва загальнодержавного значення та 6146 об'єктів місцевого значення загальною площею 1159,0 тис. га. За ос­танні 6 років (у порівнянні з 1993) площа природно-заповідного фонду зросла на 1139, 2 тис. га.

В складі території природно-заповідного фонду на долю окремих категорій припадає: природних заповідників — 6,4%, біосферних заповідників — 9,1 національних природних парків — 23,9, заказників — 39,6, пам'яток природи — 0,8, ботанічних садів — 0,1, дендрологічних парків — 0,06, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва — 0,5, регіональних ландшафт­них парків — 16,4 та заповідних урочищ — 3,1%.

Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, опти- мізацію і розширення системи територій та об'єктів природно- заповідного фонду з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, спри­яння підтриманню екологічноїрівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотич­ного виховання громадян.

Розвиток заповідної справи в Україні забезпечується на ос­нові вирішення таких першочергових завдань:

збільшення площі територій та об'єктів природно-заповідно­го фонду як важливого інтегрального екологічного показника, забезпечення репрезентативності природно заповідного фонду за флористичною, ценотичною, фауністичною, геологічною, ґрунтознавчою, ландшафтною та іншими екологічними озна­ками;

пріоритетного розвитку груп об'єктів високої категорії за­повідності, насамперед багатофункціональних (національних природних парків, біосферних заповідників), створення їх у регіонах недостатньо представлених у природно-заповідних фондах, оптимізації меж існуючих об'єктів природно-заповід­ного фонду з метою поліпшення умов для збереження заповід­них природних комплексів;

розширення мережі територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду, які, крім збереження генофонду, ценофонду, фаун­істичних, ландшафтних та інших природних комплексів, спри­яння підтриманню екологічної рівноваги, передбачають також проведення екологічного та краєзнавчого виховання, регла­ментованого відпочинку на природі;

розвитку мережі території та об'єктів природно-заповідного фонду, у яких поєднуються завдання охорони об'єктів природи і культури;

формування загальнодержавної територіальної комплексної системи охорони навколишнього природного середовища на основі поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду з іншими територіями, що особливо охороняються;

запровадження регулярного наукового аналізу стану при­родно-заповідного фонду;

розвитку та підвищення ефективності участі України у міжна­родному співробітництві у сфері заповідної справи, створення міжнародних багатофункціональних заповідних об'єктів;

поліпшення фінансового, матеріально-технічного та право­вого забезпечення розвитку заповідної справи, посилення відпо­відальності за порушення режиму заповідних територій;

органічного поєднання завдань розвитку заповідної справи з системою освіти, екологічного та патріотичного виховання.

Особливе значення для подальшого розвитку заповідної спра­ви мають наукові дослідження з таких проблем:

вдосконалення економічних, правових, екологічних та орган­ізаційних засобів збереження та відновлення біологічного різно­маніття, природних комплексів та об'єктів, що перебувають в умовах неоднакового ступеня антропогенної зміненості та впли­ву різних типів господарської діяльності;

розроблення критеріїв наукової, екологічної, рекреаційної і соціальної оцінки території та об'єктів природно-заповідного фонду;

проведення середньо- і великомасштабного вивчення та кар­тографування природних комплексів та їх компонентів для здійснення комплексного моніторингу стану території природ­но-заповідного фонду, розробки наукових основ охорони на­вколишнього природного середовища, збереження різних типів природних комплексів, створення геоінформаційних систем;

поглиблення наукових основ збереження і розведення у штуч­них умовах рідкісних видів фауни і флори з метою їх наступної реінтродукції та введення в культуру, створення необхідних для цього спеціальних розплідників та розсадників.

Мережа територій та об'єктів природно-заповідного фонду розширяється за рахунок мінімально антропогенне порушених земель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені види тварин і рослин, занесені до Червоної книги України, та рідкісні рослини угруповання, занесені до Зеленої книги Украї­ни. Ведеться робота, щоб у кожній фізико-географічній провінції був щонайменше один природний, біосферний заповідник або національний природний чи регіональний ландшафтний парк, де охорона природних комплексів і збереження екологічноїрівно- ваги поєднуватимуться із організованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регла­ментованого відпочинку на природі.

В Україні ведуться додаткові наукові дослідження з метою вивчення можливості заповідання великих та малих річок, морсь­ких акваторій, територій, де представлені типові грунти, шля­хом включення найбільш цінних ділянок до природно-заповід­ного фонду.

Значна увага надається формуванню на базі природних заповідників, національних природних парків та інших запові­дних територій системи полігонів для моніторингу навколиш­нього природного середовища, створенню біосферних заповід­ників у складі їх міжнародної мережі.

Намічається також розширення існуючих територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою збереження при­леглих до них та інших цінних у екологічному відношенні територій та акваторії у дельті Дунаю, на північному узбе­режжі Чорного та Азовського морів, у тому числі Бердянської, Обитічної, Білосарайської та Кривої кіс, у районі Шацьких озер та в інших регіонах.

24

Подальшого розвитку набуває резервування особливо цінних у науковому та екологічному відношенні території для наступ­ного заповідання.

Розвиток мережі природно-заповідного фонду забезпечуєть­ся у поєднанні з оптимізацією структури інших територій, що особливо охороняється і мають екологічні, захисні функції (ліси 1 групи, зелені зони міст та селищ міського типу, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги та інші), з метою формування з урахуванням ландшафтних умов, структури гідрологічних басейнів, дина-мічних та інших особливостей природних комп­лексів територіальної основи загальнодержавної системи охо­рони навколишнього природного середовища, у якій особливо цінні у екологічному відношенні території («екологічні ядра») з'єднуються між собою «екологічними коридорами», в тому числі транснаціональними. Це має особливе значення для збере­ження біологічного різноманіття, шляхів міграції тварин, стаб­ілізації екологічної обстановки, запобігання розвиткові неспри­ятливих природних процесів.

Здійснення моніторингу довкілля передбачає формування такої мережі територій та об'єктів природно-заповідного фон­ду, яка б враховувала територіальні та часові зміни екосистем у межах країни та тенденції глобальних змін біосфери. Ця система повинна відображати фоновий, еталонний стан навко­лишнього природного середовища, регіональні особливості, ди­ференціацію ландшафтів та інших природних комплексів, ступінь їх антропогенної трансформації, врахувати особли­вості динаміки, сприяти поліпшенню прогнозування змін на різних рівнях організації екологічних систем моніторингу дов­кілля України. Для цього в межах територій природно-заповід­ного фонду визначаються місця розташування спеціальних полігонів, для яких передбачається в створення докладних лан­дшафтних, геоботанічних та інших спеціальних екологічних карт, геоінформаційних системі, а також закладання екологіч­них профілів, пробних площ, які репрезентуватимуть все різно­маніття природних комплексів та об'єктів, їх просторово-ча­сові особливості з метою організації на них спеціальних стаці­онарних комплексних досліджень.

Система заходів збереження унікальних і типових ландшафтів, інших природних комплексів, біологічного різноманіття, в тому числі генофонду рослинного і тваринного світу, підвищення ролі заповідних територій у розробці наукових основ раціонального природокористування та охорони природи, розвитку природо­знавчих наук, здійснення моніторингу навколишнього природ­ного середовища, підготовки висококваліфікованих фахівців, екологічне та патріотичне виховання громадян здійснюється згідно програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, що затверджено Верховною Радою України 4 вересня 1994 року.

Метою цієї програми є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як націо­нального надбання, забезпечення подальшого науково обгрун­тованого розвитку заповідної справи в Україні на основі виз­нання її соціального, економічного та екологічного значення.

Програма передбачає розв'язання таких основних завдань:

• визначення стратегії розвитку заповідної справи;

• зміцнення наукових, організаційних, правових, фінансо­вих, матеріально-технічних та інших засад розвитку заповідної справи;

• оптимізацій) мережі природних і біосферних заповідників, національних природних парків, територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду інших категорій;

• активізацію наукових досліджень на базі заповідних тери­торій, посилення ролі Національної академії Наук України і Міністерства екології та природних ресурсів у науково-мето­дичному забезпеченні та координації роботи заповідників і національних природних парків, розробці наукових та органі­заційних засад заповідної справи;

• сприяння підвищенню ролі заповідної справи у екологічно­му та патріотичному вихованні громадян та підготовці фахівців, входженню України до міжнародної системи співробітництва з питань розвитку заповідної справи.

Програма грунтується на аналізі розвитку заповідної спра­ви в Україні та інших державах, вимогах відповідних міжнарод­но-правових актів та рекомендаціях міжнародних організацій.

Державне управління територіями та об'єктами природно- заповідного фонду України здійснює Головне управління на­ціональних природних парків і заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів, яке тривалий час очолював фундатор заповідної справи нашої держави М. П. Стеценко — донедавна заступник Міністра екології та природних ресурсів України.

Основним завданням Головного управління є:

- забезпечення проведення державної політики у галузі охо­рони, розвитку та ефективного використання природних і біос- ферних заповідників, національних природних парків, тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій; керівництво заповідною справою в Україні; здійснення державного управління в галузі охорони, відтво­рення та регулювання використання природних ресурсів у ме­жах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, запро­вадження економічних важелів стимулювання їх охорони; коор­динація діяльності у цій галузі;

організація, здійснення і координація робіт щодо збереження унікальних та типових природних комплексів і об'єктів, які мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекре­аційне та інше значення.

Головне управління відповідно до покладених на нього зав­дань:

1. організує і здійснює методичне керівництво веденням заповідної справи, координує роботу заповідників і національ­них природних парків та інших установ природно-заповідного фонду, незалежно від їх підпорядкування;

2. готує пропозиції з основних напрямів державної політики щодо організації, охорони і ефективного використання тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду;

3. формує у взаємодії з Мінекономіки, Мінфіном та іншими заінтерисованики міністерствами і відомствами проекти обсягів державних централізованих капітальних вкладень і бюджетних коштів на проведення заходів, спрямованих на збереження та розвиток природно-заповідного фонду, і подає їх на розгляд відповід­ним державним органам; контролює ефективність використан­ня цих коштів;

4. здійснює функції замовника виконання заходів щодо збе­реження та розвитку природно-заповідного фонду, які фінансу­ються за рахунок державного бюджету;

5. організує підготовку і перепідготовку кадрів природних та біосферних заповідників і національних природних парків;

6. організує вивчення, узагальнення і впровадження вітчиз­няного та зарубіжного досвіду у сфері заповідної справи, сприяє розвитку і підвищенню ефективності участі України у міжна­родному співробітництві в цій сфері;

7. здійснює керівництво, фінансування і контроль за діяльн­істю підпорядкованих Мінекобезпеки природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших установ природно-заповідного фонду, узгоджує положення про них та подає пропозиції Міністерству щодо призначення їх керівників.

Головне управління під час виконання покладених на нього функцій взаємодіє з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також з відповідними установами інших держав, науковими товариствами, громадськими орган­ізаціями.

Головне управління має право:

1. брати участь у розгляді органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування питань що належать до його компетенції, вносити у встановленому порядку на розгляд цих органів пропозиції щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

2. заслуховувати доповіді керівників природних і біосфер­них заповідників, національних природних парків, інших уста­нов природно-заповідного фонду з питань що належать до його компетенції;

3. створювати робочі групи для розроблення пропозицій щодо забезпечення науково обгрунтованого розвитку заповідної спра­ви та розв'язання проблем у цій сфері;

4. у встановленому порядку вирішувати питання про притягнен­ня порушників законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища до відповідальності;

5. одержувати безплатно від органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформацію, необ­хідну для виконання покладених на нього завдань;

6. у встановленому порядку здійснювати міжнародне співро­бітництво з питань що належать до його компетенції.

Головне управління у межах своєї компетенції на основі і на виконання чинного законодавства видає накази, обов'язкові для виконання установами природно-заповідного фонду, підприємствами, організаціями і установами, у віданні яких перебувають території та об'єкти природно-заповідного фон­ду.