55. Драматургія бароко та творчість п.Кальдерона

Особливе місце в європейській культурі XVII ст. посіла куль тура бароко (з італійської — дивний, химерний). Це перший стильовий напрямок в історії культури, який охопив усі народи Європи, незалежно від національної чи конфесійної приналежності, та вийшов за межі Європи. Для бароко характерний особливий погляд на людину та світ. Естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними та чуттєвими потребами. Песимізм та відчай оволоділи умами і ви лилися у своєрідні форми мистецтва. В усіх видах літератури та мистецтва ускладнюються за формою і ущільнюються за змістом композиційні елементи та образи. Тема нікчемності людини перед силою Божою рельєфно виявлялася у мистецтві бароко. Герой творів бароко — яскрава особистість з вольовим та раціональним началом, обдарована і шляхетна, хоча навколо неї постійно згущувалися хмари злої недолі, недоброзичливців.Верховим явищем іспанського барокко по праву вважається творчість великого драматурга дона Педро Кальдерона де ла Барка Энао де ля Барреда-и-Рианьо (1600-1681). Життя цієї людини спочатку не передвіщала ніяких розчарувань. Вона була повна змісту й щастя. Хлопчик одержав виховання в єзуїтській колегії в Мадриді. У п’ятнадцять років Кальдерон – студент університету в Саламанке, де він вивчав богослов’я, філософію, право. Славу драматурга він придбав з 1619 року. Його помітила великий Лопе де Вега, за дружбу з яким учені називають ім’я Кальдерона серед драматургів школи Лопе. З 1625 року він поставляє п’єси для придворного театру. В 1635 році Кальдерон одержує звання придворного драматурга, пише музичні комедії для двору й ауто для духовних свят Вмадриде.

В 1640-1642 роках як лицар ордена Сантьяго бере участь у поході у Францію й у придушенні повстання Вкаталонии.

Але вже в 1651 році Кальдерон приймає сан священика. За свою працю на благо церкви в 1664 році він стає почесним капеланом короля, а з 1666 року – настоятелем кафедральної церкви святого Петра

Кальдерон був переконаним католиком, по своїх політичних поглядах він – прихильник королівської влади й станової держави

З. И. Плавскин відзначає, що основу світогляду Кальдерона становили релігійні ідеї, «але вони нерідко витлумачувалися їм у дусі ранньохристиянських демократичних ідеалів і сполучалися з ідеями неостоицизма.

Кальдероновская філософія глибоко песимістична. Всесвітній хаос і життя людська представляються йому те шумним ярмарком, на якій по дешевці розпродаються суєтні блага, то театром, на підмостках якого безглузді актори грають бездарну п’єсу, то мандрівкою в мороці, кінцевий пункт якого – смерть»[13].

У творчості Кальдерона, що нараховує 120 світських п’єс, 78 ауто й 20 інтермедій, дослідники виділяють два напрямки – світське, або реальне, і клерикальне. До першого ставляться знамениті комедії «Дама-невидимка» (1629), «Сам у себе під стражів» (1635), драми честі «Живописець свого безчестя» (1648?), «Лікар своєї честі» (1633-1635), «Саламейский алькальд» (1642-1644). Остання п’єса є переробкою однойменної п’єси Лопе де Веги, але ті зміни, які вносить в оригінал Кальдерон, дозволяють віднести драму до шедеврів іспанської драматургії

Драматургія Кальдерона будується на протиставленні повсякденного й виняткового, світла й тіні, земного й небесного. У пошуках змісту земного буття драматург перебував постійно. Його настрою й думки повною мірою відбила філософська драма «Життя є сон» (поставлена на сцені в 1635 році). Тема «життя – сон» повторена в багатьох драмах Кальдерона: «Життя є сон» (ауто), «Диявол садів», «Дочка повітря», «Ланцюга диявола», «Аполлон і Климена», «Луна й Нарцис» і др.

У драмі «Життя є сон» дія відбувається в Польщі. І це не випадково, тому що Польща занадто вилучена від Іспанії, щоб глядач міг визначити, що в п’єсі реально, а що суперечить дійсності. Користуючись цією обставиною, Кальдерон уводить у драму ще одного представника далекої країни – герцога Московського. Умовність місця дії звільняла художника від необхідності бути достовірним в описі подій і, не ризикуючи бути обвинуваченим в історичній неточності, давала йому можливість втілювати на сцені свої ідеї. Кальдерон чітко вишиковує концепцію добутку, що протистоїть ренесансній концепції миру й людини. Зміст і стиль драми визначає вже назва, що складається з метафори «життя є сон». Вона наповнює філософським змістом весь зміст дії й виступає як принцип життя, її своєрідного символу

Король Басилио довідається із пророкування, що повинен загинути від руки свого ще не породженого сина. Турбуючись про майбутнє, він приймає жорстоке, але, на його думку, єдино вірне рішення – у горах будується вежа, у якій назавжди поселяється спадкоємець престолу. Тут він до кінця днів своїх буде прикутий до стіни щоб уникнути неприємних наслідків пророкуванняТаким чином, у філософській драмі Кальдерона знайшли відбиття самі суперечливі настрої часу, що свідчать про складні моральні пошуки письменників в умовах іспанської дійсності XVII століття. На відміну від гуманістів, що затверджували могутність і велич людини, Кальдерон виражає велике розчарування. Він затверджує, що тільки через пізнання самого себе людина зуміє знайти бажаний духовний спокій, відчути гармонію, але мир виявляє собою вічний рух і мінливість. Мінливість миру визначає аскетичний початок у свідомості людини. Мир непізнаваний. Нещастя людини укладене в самій людині. Він – частина природи, володіє розумом, але від цього страждає ще більше. Звідси вигадливі алегоричні образи драми, більше напоминающие символ (стіна = життя), її метафорична мова, декоративність дії, що зближають Кальдерона списателями-гонгористами.