79.Творчість ж.Ж Руссо Суспільно – політичні трактати Роман Еміль

Жан-Жак Руссо (1712-1778), найбільш яскравий представник радикального крила французької Освіти, з’явився одним з основоположників європейського сентименталізму. Ідейні розбіжності його із провідними діячами епохи нерідко приймали форму відкритого конфлікту. Вольтер висміював демократичні ідеї Руссо; Руссо, у свою чергу, непримиренно засуджував Вольтера за, як він думав, поступки аристократичним поглядам. Руссо не приймав матеріалізму енциклопедистів; раціоналізму Вольтера й Дідро він протиставляв почуття. У той час як більшість просвітителів бачило в театрі кафедру й трибуну, Руссо винив театр у падінні вдач; через це він посварився з Д’аламбером і відмовився брати участь в «Енциклопедії». Атеїста ж Дідро обурювали релігійні ідеї Руссо. Але в перспективі історії Руссо – соратник Вольтера й Дідро в загальній боротьбі проти феодального ладу і його ідеології

Автор «Міркування про науки й мистецтва» (1750), «Міркування про походження й підстави нерівності серед людей» (1755), «Суспільного договору» (1762), Руссо виступає з позицій соціальних низів третього стану, недарма він був пов’язаний з Женевою й пишався своїм плебейським походженням. Він критикує прогрес людської цивілізації, оскільки цей прогрес не полегшив життя народу, не сприяв його добробуту, не ліквідував його вбогості. Ріст торгівлі й ремесел, утворення національних держав, розвиток наук і мистецтв не тільки не сприяли зміцненню чесноти й моралі, але, навпроти, підсилили тяжіння до ледарства, паразитизм, лицемірство, неправда, марнославство, зіпсованість вдач, влада моди й етикету. Моральна деградація сучасного суспільства має своєю причиною, по Руссо, нерівність людей у суспільстві. Саме в майновій нерівності, в існуванні багатства й бідності, у встановленні приватної власності вбачає він джерело ледарства, розкоші, зніженості, з одного боку, джерело потреби, безправ’я, рабства, тиранії – сдругой.

Виступаючи проти соціальної нерівності, деспотизму й рабства, Руссо висуває ідею демократичної конституції суспільства, його республіканської організації. Якщо просвітителі першого етапу, Монтеск’є й Вольтер, не були послідовними в боротьбі з феодальним ладом, обмежуючись концепцією освіченого абсолютизму, то Руссо вірить тільки в колективну мудрість народу, визнає законної боротьбу народних мас проти королів, повідомляє рівність громадян перед законом основою суспільства, затверджує суверенність народу, якому повинна належати й виконавча, і законодавча влада. Слідом за Спинозой, Локком, Гоббсом Руссо вважає, що держава створюється людьми (а не богом, як заявляли прихильники теократичних теорій). Люди свідомо містять між собою «суспільний договір», установлюючи демократичну владу й повертаючи тим самим народу природну волю й права, відняті в нього панівним класом

Демократизм, ненависть до знатного й до багатіїв, до суспільної нерівності визначають і естетику Руссо, спрямовану проти мистецтва, що культивує лише насолода й ігнорує моральний ідеал. Руссо не випадково в «Листі до Д’аламберу» розглядає театр як силу, що розбещує суспільство, тому що вважає аморальної саму ідею театру як наслідування життя й відтворення її страстей і пороків. Він взагалі з підозрою ставиться до мистецтва, тому що бачить у ньому засіб зміцнення феодального ладу й абсолютної монархії. Мистецтву як викриттю існуючі він не довіряє. Героїчному характеру, зверненому проти тирана, він віддає перевагу принципу чесності й щирості, образ простої людини, вільного від станових забобонів. Виключення він робить лише для музики, який жваво цікавився в молодості, виявивши в цій області незвичайний талант

Руссо приділяє чимало місця у своїй творчості питанням виховання, присвячуючи їм целую книгу – роман-трактат «Эмиль» (1762). Виховання, як його трактує Руссо, покликано, допомогти людині розвити закладені в ньому самою природою основи здоров’я й моральності. Руссо-педагог відкидає всяке насильство над природою й особистістю. Вихователь по думці Руссо, прищеплює дитині почуття жалю, м’якості, людяності, усуває в ньому риси деспота й тирана

Разом з тим книга «Эмиль» містила в собі «Сповідь савойского вікарія» – проповідь природної релігії, не скованої церковними догмами й приписаннями. Руссо піддався переслідуванням з боку церкви, але одночасно викликав обурення Дідро й інших енциклопедистів, що твердо стояли на матеріалістичних позиціях. У цьому виявилася складність шляхів розвитку просвітительської думки у Франції. Ідеолог демократичних низів, Руссо відбивав і релігійні настрої цих низів, і далеко не випадково в роки революції політичний радикалізм якобінців буде сполучатися з культом Верховної істоти, ідея якого належить Руссо