Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
46. Драматургія французького класицизму. Трагед...docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
421 Кб
Скачать
☆

63. Творчість.Дж. Свіфта. Ідеологія Просвітництва в романі «андри Гулівера»

  Після закінчення навчання в Дублінському університеті на богословському факультеті, Дж. Свіфт перебував на службі у Вільяма Темпля секретарем (1689-1699). Саме під впливом письменника-есеїста Темпля склались основи світосприйняття Свіфта. Свою літературну діяльність розпочав з памфлетів - гострих сатиричних статей, що виходили окремими маленькими книжечками.      Перший період творчості Джонатана відкривається твором, що став шедевром англійської літератури - "Казка бочки", "Битва книг", "Роздуми про механічну дію духу". Ці памфлети були опубліковані в 1704р. в книзі з єдиним заголовком, але остаточний текст появився лише у п'ятому виданні (1710). Книга Свіфта створювалась в 2 етапи - в 1695-1696 та 1701-1702р. - і мала своєю ціллю сатирично зобразити "багато грубих збочень в релігії і науці".      У творі "Казка бочки" письменник гостро критикує і католицизм, і протестантство, і кальвінізм, і міжрелігійні чвари.      У 1701р. був написаний памфлет "Роздуми про сварки і розбіжності між знаттю і общинами в Афінах і Римі". В ньому Свіфт показав своє розуміння політичних ідей Просвітництва.      У 1708-1709р.р. була опублікована серія нарисів "Папери Бікерстафа", в яких письменник висміяв Джона Патріджа - людину, яка складала щорічні астрологічні альманахи.      Основою, на якій складався задум памфлетів, був направлений проти позиції вігів в церковному питанні. Серед таких памфлетів, є "Роздуми про незручність знищення християнства в Англії" (1708-1711), який належить до шедеврів сатиричної публіцистики.      Памфлети Дж. Свіфта мали неабиякий вплив на англійське суспільство. Так, в 1711р. був написаний памфлет "Поведінка союзників", у якому письменник виступав за припинення довготривалої війни.      Центральне місце у публіцистиці Свіфта займають "Листи сукняра" (1724). Це серія памфлетів у формі листів. Ці листи написані від імені простого дублінського торговця-сукняра, сатирик адресує до всіх ірландців. Своїми "Листами сукняра" Свіфт роздмухав у Ірландії справжній рух протесту проти англійського уряду.      Публіцистичній діяльності Джонатана на захист Ірландії сприяв творчий підйом, результатом чого було створення "Мандрів Гуллівера" (1721-1725), опублікованих в Лондоні в 1727р. "Мандри Гуллівера" - вище досягнення Свіфта, підготовлене всією його попередньою діяльністю. Основною темою "Мандрів" є мінливість зовнішнього зображення світу природи і людини, представлена фантастичним і казковим середовищем, в яке потрапляє Гуллівер під час своїх подорожей.      Остання 10-літня творча діяльність Дж. Свіфта відзначено надзвичайною активністю. У 1729р. був написаний найбільш сумний з його памфлетів "Скромне продовження". Він наповнений страждальним відчуттям трагічного розриву між стримінням Свіфта "виправити світ" і тим, що кожного дня поставало перед ним.      В цей період Свіфт не менш плодовитим в поезії, чим в прозі. Його вірші відрізняються тематичною різноманітністю, відзначені нові форми (особливо по відношенню до ритму, наприклад "Суматоха", 1731). Ведучим віршовим жанром являється політична сатира, як правило, зв'язана з Ірландією ("Клуб Легіон", 1736), та ін. Підсумок своєї творчої діяльності Дж. Свіфт підводить в одному із найбільш значних своїх поетичних творах - "Вірші на смерть доктора Свіфта" (1731, опублік.1738), де вустами "безпристрасного критика" він оцінює свої особисті твори:      Я знаю: их читал народ,      Поставил автор цель благую -       Лечить испорченность людскую.      (Переклад Ю.Д. Левіна)      Автор обіцяє сучасникам померти в "недалекому майбутньому". Але вони були змушені чекати ще 14 років, доки в соборі святого Патріка з'явилася могила з написом: "Тут лежить тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і ядуче обурення вже не пече його серця. Йди, подорожній і якщо можеш, наслідуй приклад ревного захисника справи доблесної свободи".      Помер в році (1745) місяця (жовтня) в день (19) на (78) році життя.  "Мандри Гуллівера" - твір фантастичний за своєю формою. Письменник вводить фантастику, оскільки вона допомагає намалювати алегоричну картину сучасного йому суспільства, а також створити образи, Які найповніше виражали б авторські ідеї. Своїм змістом цей роман глибоко правдивий, і Свіфт прагне підкреслити правдивість твору реалістичними описами та скрупульозно-точним зображенням речей у тих незвичайних країнах, куди попадає його герой. Намагаючись зробити свій твір доступним для широких кіл читачів, письменник бере форму популярного на той час пригодницького роману. Але й у новому для нього пригодницькому жанрі Свіфт досяг великих художніх успіхів.      Роман розподілено на чотири частини. В першій частині Гуллівер потрапляє до ліліпутів - крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей. Картина політичного життя імперії ліліпутів - це пародія на англійські і загалом європейські політичні звичаї.      Читач може запитати: "Навіщо було робити цих людей такими крихітними?" Та тому, що зменшивши їхній зріст, Свіфт зробив смішним ліліпутського імператора з його претензіями на світове панування, підкреслив нікчемність міністрів та вельмож. Крізь фізичну мізерність цих людців ясніше проступили їхня жорстокість, підступність та зажерливість, характерні й для справжніх, "великих" міністрів та імператорів.      Свіфт дуже дотепно уподібнює англійських вігів і торі до ліліпутських партій тремексенів і слемексенів, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись лише тим, що прибічники однієї носять взуття на високих підборах, а прибічники другої - на низьких. Влучною пародією на католицьку та протестантську церкви є секти "тупоконечників" і "гостроконечників", що сперечаються, з якого боку розбивати яйце. Розповідаючи про ліліпутський звичай давати важливі державні посади тим людям, які виявили вміння ходити по канату та стрибати через палицю, письменник створює гостру сатиру на порядки при англійському дворі.      Дослідники творчості Свіфта знаходять у книзі безліч натяків на тогочасні події та окремих політичних діячів. Так вважають, що скарбник Флімнеп - це сатиричний портрет прем'єр-міністра Роберта Уолпола, що звинувачення Гуллівера у зраді пародіює обвинувачення, висунуті проти лорда Болінгброка. Звичайно, ставлячи собі завдання висміяти сучасне йому суспільство, Свіфт використав для цього окремі історичні факти. Але значення книги далеко не вичерпується сатиричним зображенням осіб та подій, які вже належать історії.       Алегоричне зображення Свіфта викриває не тільки англійських вігів та торі на початку XVIII століття, а й комедію боротьби сучасних буржуазних партій, внаслідок якої міняються уряди, але не міняється їхня антинародна суть. Вона б'є просто в око сучасним тремексенам і слемексенам - англійським консерваторам і лейбористам, американським республіканцям та демократам.      В третій частині книги - "Подорожі до Лапути" - Свіфт устами свого героя дає іронічну пораду, як примирити ворогуючі партії. Слід порозпилювати навпіл голови ватажків і прикласти половину черепа кожного з них до голови його партійного супротивника. Обидві половини повинні добре прижитися,- саркастично зауважує письменник,- бо кількісно і якісно мозок цих людей мало чим відрізняється.      Від ліліпутів Гуллівер потрапив у країну велетнів і сам перетворився в ліліпута. Тепер уже не казковий народ ліліпутів з їхніми дещо чудернацькими звичаями, а саме людське суспільство зменшилося до нікчемних розмірів і стало об'єктом вивчення для мудрого монарха велетнів, схожого на доброго короля з народної казки. Гуллівер з гордістю розповідає про свою батьківщину, вихваляючи її політичний устрій, парламент, правосуддя, але розумний король хоче знати всю правду і починає ставити неприємні запитання, які вщент руйнують картину благополуччя, що, за словами Гуллівера, панує в Англії. Допитливого короля цікавить, чи в палаті лордів сидять непідкупні люди, здатні правильно вирішувати долю громадян країни, чи не практикується підкуп виборців під час виборів до палати громад, скільки часу й скільки грошей іде на те, щоб установити в англійському суді істину, і таке інше.      Гуллівер потрапляє у безвихідь. Запитання поставлені так ясно, що на них можна відповісти лише прямо, конкретно. І відповіді героя характеризують людське суспільство з дуже непринадного боку. В такий спосіб Свіфт нещадно розправляється з легендою про розумність та велич англійського політичного устрою.      Не в змозі заперечити висновків короля, Гуллівер намагається принаймні спростувати їх перед читачем. Але його докази звучать дуже двозначне. Вони б'ють саме тих, кого герой начебто хоче захистити, тобто його співвітчизників: "На виправдання короля мушу сказати, що він завжди жив оддалік від решти світу і був мало обізнаний із звичаями та правилами доброї поведінки, які переважають серед інших народів. Така необізнаність спричиняється до забобонів та вузькості світогляду, і тому ясно, що погляди цього ізольованого від інших країн монарха на чесноти та хиби людські ні в якому разі не можуть бути мірою для нас - культурних європейців".      З особливим запалом виступає Свіфт-гуманіст проти страхітливих воєн. Слухаючи захоплену розповідь Гуллівера про битви між європейськими арміями, під час яких ядра нищать цілі лави солдатів і пускають на дно кораблі з тисячами людей, король велетнів, що уособлює здоровий людський розум, здригається від невимовної огиди.       Хай Свіфт через обмеженість своєї епохи подає спрощено причини виникнення воєн між державами, пояснюючи їх людським недоумством, але його заслуга в тому, що він викрив війну як постійного супутника буржуазного суспільства.      В третій частині "Мандрів Гуллівера" Свіфт усіма засобами безжально висміює відірваних від дійсності вчених. Лапутяни проводять усе життя, вивчаючи математику, астрономію, і навіть їжу готують у формі геометричних фігур. При всій їхній обізнаності з теоретичними науками вони дуже обмежені і вірять в астрологію. В практичному житті лапутяни зовсім безпорадні. Будинки вони будують криві, вбрання шиють недоладне.      Для читача стає ясно, що Свіфт виступає не проти науки взагалі, а проти науки мертвої, відірваної від запитів життя, або науки, досягнення якої йдуть на користь панівним класам. Так чудесний острів Лапуту його правителі використовують для придушення народних повстань.      Майбутнє показало, що Свіфтова критика буржуазної науки мала під собою глибші підстави, ніж могло здаватися його сучасникам. Всього через кілька десятків років винахід ткацького верстата, парового двигуна та інших машин призвів до зубожіння сотень, тисяч трудящого люду. І чи не проти тієї самої науки виступав Свіфт, яка в наші дні створила і застосувала атомну й бактеріологічну зброю.      В четвертій книзі роману Гуллівер потрапляє до країни розумних коней - гуїгнгнмів. Вони використовують замість робочої худоби бридких двоногих істот - єгу, в яких герой з жахом впізнає людей. Щоправда, єгу позбавлені здатності розумно мислити, вони керуються лише тваринними інстинктами.      За допомогою алегорії переконливо порівнює вади; породжені англійським тогочасним устроєм, із звичками єгу. Так, у цих тварин теж проявляється жадоба до накопичення, і часто можна бачити, як два єгу зчиняють бійку за знайдений камінь.      Суворо критикуючи пороки правлячих класів, Свіфт не бачив тієї сили, яка б могла змести насилля й зло, що панували в світі. Саме цим пояснюється гіркота тону письменника, його песимізм. Свіфт гостро переживав зубожіння рідної Ірландії, багатої раніше країни, селяни й ремісники якої були врешті доведені до небачених на той час у Європі злиднів. У хвилини відчаю, вважаючи, що людство, яке терпить таку страшну несправедливість, стоїть на порозі морального зубожіння, письменник називав його "племенем гидкої черви". Проте Свіфт не втратив віру в простих людей, в їхню чесність та здоровий розум. Він проводить чітку межу між народом та панівними класами і правду знаходить лише в народі. У країні ліліпутів Гуллівер схвалює багато народних звичаїв, які він протиставляє несправедливим англійським законам. Так, колись, ще до того, як у Ліліпутії встановився деспотичний лад, кожен громадянин міг зайняти будь-яку державну посаду, аби він був чесним, справедливим і мав добрі наміри.      Свіфт проголошує устами Гуллівера: "З найбільшим задоволенням зупиняв я свої очі на людях, що нищили тиранів і узурпаторів, і на тих, хто визволяв пригнічені й покривджені народи".      Свіфт бореться сміхом. Сміхом він зриває маску з тогочасного суспільства, показуючи його брехню та вади. На сторінках Свіфтового роману нові, освячені віками суспільні установи та явища стають смішними, вульгарними - царський двір порівнюється з помийницею, сенат - з табуном гусей, релігійні чвари стають суперечкою, з якого кінця розбивати яйце.      Вже понад два сторіччя безсмертний роман Джонатана Свіфта творить свою благородну справу, навчаючи людей усім серцем ненавидіти зло І любити правду. І нині по-сучасному звучать слова письменника, що найбільшу користь для своєї країни та для всього людства зробить той, хто виростить два колоски на місці, де досі родив один.