83. Своєрідність та періодизація німецької літератури Просвітництва

Періодизація німецького Просвітництва

1 1690-1720 Барокова лірика (Гюнтер), раннє рококо (Вейзе); філософська "підготовка" Просвітництва (Лейбніц, Вольф, Кант)

2 1730-1740 Класицизм (Готшед), сатира (Рабенер); утопічний роман-робінзонада (І.Шнабель. Острів Фельзенбург)

3 1750-1760 "Епоха Лессінга"; класицистична драма + рококо (віланд); сентименталізм (Клопшток)

4 1770-1790 "Веймарський класицизм" / "Штюрмерство"; рух "Бурі та натиску" (Гердер); Гете, Шиллер.

Розквіт епохи Просвітництва в Німеччині падає на XVIII століття і пов'язаний з плеядою всесвітньо відомих діячів : І. Г. Гердером, Г. Э. Лессингом, І. В. Гете і Ф. Шиллером, І. Кантом і багатьма іншими. Закладаються основи національної літератури і естетичної думки, формується особливо пильний інтерес до національної історії, народного художнього досвіду, інтерес до людини як продукту історичної і соціальної реальності свого йремени.

Жодного з перерахованих письменників не можна назвати письменником дитячим, вони не писали для дітей,- вони формували світосприйняття усього народу, творили мову і літературу в її сучасному розумінні і прокладали шляхи наступним поколінням письменників, у тому числі - дитячим. Класична література Німеччини була, за визначенням Т. Манна, «творцем і вихователем своєї нації».

Кант і Гегель сформулювали основні закони вчення про красу. Їм належить ідея виховання за допомогою краси і в першу чергу шляхом залучення до словесного мистецтва. При усій соціальній однобічності цих тверджень; історично цілком з'ясовних, ідеї німецьких мислителів зробили величезний вплив на формування не лише німецької, але і світової культури. Ідея обов'язковості моральної орієнтації мистецтва була розвинена Ф. Шиллером в його «Листах про естетичне виховання». Шиллер затверджує мистецтво як форму перевлаштуй-”! ства світу, як спонукав, як діяння в ім'я майбутнього. Усвідомлюючи абстрактність ряду положень їх естетики, не можна забувати, ‘ що сама ідея моральних шукань як суті і сенсу літератури, передусім літератури для дітей, ніскільки не зблякнула від часу і сьогодні є однією з актуальних проблем прогресивної літератури сучасності.

Потрібно віддати належне тонкості сприйняття Герцена, коли він називає Ф. Шиллера «по перевазі поетом для юнацтва. Той же мрійливий погляд, обернений в одно майбутнє, - »туди, туди«!; ті ж почуття благородні, енергії, захоплюючі; та ж любов до людей і та ж симпатія до сучасності». Думка Герцена з не меншим правом може бути віднесена і до «Емілії Галотти» Лессинга, яка виховала ціле покоління юних бунтарів проти соціальної несправедливості, і до знаменитого роману Гете «Страждання юного Вертера». Значення цієї книги для становлення юного покоління знову підтверджене сьогодні в літературі НІМЕЧЧИНИ. Одним з найпопулярніших романів для юнацтва є «Страждання юного В». У. Пленцдорфа, роману Гете, що використовує мотиви.

Ідеї Гердера, що видало прекрасну збірку «Голосу народів в піснях>, пробудили інтерес до національної літератури і її минулого і викликали до життя ряд цікавих видань народних казок і легенд. Широкої популярності в Німеччині набули літературні обробки народних казок у дусі ідей Просвіти Карла Музеуса (1735-1787) - »Німецькі народні казки« (1782-1786). Казки Музеуса живуть і сьогодні завдяки прекрасній мові авторської обробки і тонкої внутрішньої іронії, у формі якої автор проявляв своє відношення до віджилих форм соціального світоустрою, релігії, міщанства обивателя.

Готфрид Серпень Бюргер (1747-1794) - автор багатьох поетичних збірок, відомих не лише в Німеччині, і знаменитої поеми «Ленора», близькою за духом до народних пісень, став літературним батьком знаменитої в Німеччині і за її межами книги про барона Мюнхаузене (1786). Книга Бюргера викликала ряд наслідувань, «мюнхаузенад», як їх прийнято називати в літературі. Первинне авторство збірки веселих історій про неробу і брехуна Мюнхаузене досі залишається питанням спірним. Чи був її автором сам барон, що жив в Німеччині цього часу, або безвісний Рудольф Эрих Распг (1737-1794), що опублікував книгу в Лондоні англійською мовою, за рік до Бюргера.

Російському читачеві більше відомий «Мюнхаузен» Распе. Сталося це не випадково. До відомої пори і німецьким читачам був відоміший Распе, оскільки книга його з'явилася раніше книги Бюргера, що володіє, поза сумнівом, великими художніми і пізнавальними достоїнствами, але яка важче для сприйняття, особливо дитячого. Так і склалася своєрідна ситуація: в дитячій літературі віддавалася перевага варіанту Распе, в дорослій - варіанту Бюргера. Вплив виховних ідей Руссо в Німеччині XVIII століття особливо яскраво проявився в творчості відомого педагога-енциклопедиста Німеччини і дитячого письменника Иоахима Кампе (1746-1818), що отримав за свою діяльність звання громадянина революційної Франції. Він був автором ряду обробок «робінзона Крузо» Даниеля Дефо, що виходили під різними назвами. Нарочита дидактика і раціоналізм, бюргерський практицизм книги Кампе знижували гідність його обробок. Протиріччя Кампе відбили суть суперечності пізнього німецького просвітництва. Метою книг Кампе було прагнення здолати історичну пасивність і бездіяльність німецького бюргера, виховати діяльного громадянина, але в умовах Німеччини усе звелося до проповіді буржуазного практицизму. Не випадково книга отримала різко негативну оцінку В. Г. Белинского.