72. Література раннього Просвітництва. Творчість Монтескє(філосовсько – історичні трактати, роман Перські листи)

Переломним моментом в історії людства вважається XVIII ст., коли розгорнувся інтелектуальний соціально-політичний рух, який назвали Просвітництвом. Термін «просвітництво» використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1874). Просвітництво — явише досить складне і багатогранне. У широкому значенні під цим терміном розуміють просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. У вужчому, історико-культурному значенні цей термін використовується для означення ідейного руху, що розгорнувся у країнах Європи під гаслом подолання закоснілих форм соціально-політичного, соціально-економічного і соціокультурного життя в ім´я ідеї всебічного соціального прогресу. У XVII ст. на всій культурі Європи позначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейській культурі ідеології постійного соціального прогресу.

У XVIII ст. воно поступово охопило всі країни континенту, але проявилося в них із різною масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-політичного становища тієї або іншої країни. Хронологічно — це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи, докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами1.

Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій половині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквіту Просвітництво досягає в середині XVIII ст., а завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна революція, на знаменах якої були написані його гасла: свобода, рівність і братерство. Французька революція провела межу між минулим і майбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Серед них — ідея нації як людської спільноти, що складається історично на основі єдиної території, економічних зв´язків, мови, особливостей культури й характеру.

У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просвітництва тут була у своєму прояві пасивнішою, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля джерел якої стояв Імануїл Кант.

Розвиток культури в окремих країнах американського континенту у XVIII ст. відбувається в умовах виняткових контрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів», підходив до кінця «колоніальний період». У два останні десятиліття XVIII ст. Північна, Центральна і Південна Америка пережили серйозні політичні події. Першими в низці численних національно-визвольних рухів були революційні повстання в тринадцяти англійських колоніях (1776—1789) і у французькій колонії Гаїті (1790—1803).

Подальший процес визвольного руху, що вінчав ці й інші подібні виступи, охопив Сполучені Штати, іспанські колонії, Бразилію. Під впливом ідей Великої французької революції американська революція повинна була виконати два основні завдання: боротьба за незалежність і утвердження капіталізму в західній півкулі. Поширенню просвітительських ідей усіляко сприяла діяльність таких американських політичних діячів, як Б. Франклін (1706—1790), Т. Пейн (1737—1809), Т. Джефферсон (1743—1826).

Англія, Франція, Німеччина — провідні країни, діючі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і глибиною. Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Але для всіх держав, мабуть, головним пафосом часу було прагнення до знищення феодалізму.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, справедливості, рівності. Просвітництво в різних країнах мало специфічні відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

Як ідеологічна течія Просвітництва було явищем усеосяжним, таким, що знайшло вираження в різних сферах духовного життя — політиці і соціології, філософії й естетиці, літературі і мистецтві, педагогіці тощо. У кожній з цих сфер проявилася характерна для багатьох просвітителів багатогранність і енциклопедичність, яка продовжує традиції ренесансної культури. Поширені були такі випадки, коли провідні діячі епохи з успіхом виступали як філософи, громадські діячі, учені в різних галузях знань, теоретики мистецтва й письменники. Прикладом може слугувати діяльність Вольтера, Монтеск´є, Гельвеція, Дідро, Руссо — у Франції; Локка, Шефтс-бері, Свіфта, Фільдінга— в Англії; Вінкельмана, Лессінга, Гердера, Міллера, Гете — у Німеччині.

Французьке Просвітництво, що визначилось, насамперед, своєю ідейно-організаційною завершеністю, послідовністю, висунуло ідеї буржуазної демократії. Спираючись на теоретичні положення Джона Локка (1632—1704) — видатного англійського філософа-матеріаліста, просвітителя, засновника ідейно-політичної доктрини лібералізму, який розробив емпіричну теорію пізнання, просвітники висунули ідею свободи, свободи слова, совісті, друку, рівності, вільної праці на благо суспільства, розумного егоїзму та всебічного розвитку особистості, що знайшли втілення у «Декларації прав людини і громадянина» (1789). Джон Локк був першим філософом, який написав Конституцію для Північної Кароліни, схвалену 1669 р. народними зборами. Просвітники вели боротьбу з релігійним фанатизмом, офіційною догматикою католицької церкви, абсолютизмом, становими умовностями та іншими феодальними пережитками, активно пропагували вивчення природи, розвиток науки і техніки, поширення освіти та наукових знань. Просвітники ідеологічно підготували революційні події 1789 p., здійснивши «філософську революцію» у свідомості людей не лише Франції, а й усієї Західної Європи та Америки.

Просвітництво охопило майже всю Європу, хоча більшість просвітителів залишалися при цьому яскравими особистостями з власними, часто відмінними від інших діячів культури ідеями. Просвітники Франції зробили внесок у розроблення теоретичних засад суспільного прогресу, який став гегемоном духовного життя Європи. «Володарем дум» усіх освічених людей XVIII ст., найвидатнішим діячем французького просвітництва був Франсуа Марі Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер (1694—1778). Усе XVIII ст. називали «століттям Вольтера». Сучасники називали Вольтера «некоронованим королем Європи», «королем філософів».

Все життя Монтеск'є була присвячена майже цілком читанню, міркуванням і повільній, ретельній роботі над своїми творами. У величезній бібліотеці в Лабреде він день у день сидів перед каміном, читаючи або повільно диктуючи секретареві.

Перські листи були опубліковані в 1721. У них використаний східний антураж, що Монтеск'є запозичив з виданого незадовго перед тим перекладу Антуаном Галланом Тисячі й однієї ночі й з описів подорожей по Близькому Сході Ж.Тавернье й Ж.Шардена. Розваги сіамца в Парижі Ч.Дюфрена привернули увагу філософа до коштовного літературного прийому - "спостереженням іноземця". Однак Монтеск'є перевершив всіх своїх попередників. Незважаючи на всі спроби імітації роботи Монтеск'є, поява Турецьких листів, Перувіанских листів, Ірокезьких листів не мало того успіху, що мали Перські листи. У своїх листах перський мандрівник описує різноманітні дурості й недоліки, а також більше серйозні політичні й релігійні зловживання у Франції 18 ст. Чужоземці дивуються тому, що французам представляється природним порядком речей.

Найчастіше дотепність й іронія Монтеск'є перетворюються в злу сатиру. Він уже навчився писати в характерній енергійній і лаконічній манері. У Перських листах нападкам піддаються також релігійні війни, інквізиція, папа римський, абсолютна монархія Людовика XІ і фіаско, що потерпів Джон Лоу в проведенні т.зв. плану Міссісіпі. Монтеск'є, помітив Вольтер, "сам мислить і змушує мислити інших".

Перські листи, визнавав італійський правознавець Ч.Беккариа, вплинули на його трактат Про злочини й покарання (1764), у якому він виступав проти катувань і призивав до більше гуманної процедури судового розгляду. Листа безсумнівно вплинули на форму деяких виречень Вольтера в Кандиде й інших роботах. Зрозуміло, вони зробили величезний вплив на широку читаючу публіку. І сьогодні вони читаються із задоволенням і не без користі.

Міркування про причини величі й падіння римлян (Consіd ratіons sur les causes de la grandeur des Romaіns et de leur d cadence , 1734, виправлене видання в 1748) - невелика, але дуже важлива для творчості Монтеск'є книга. Ключовим словом у її довгій назві є "причини". Чому Рим піднявся, чому він в остаточному підсумку впав? Історичні події мають свої причини, і вивчаючи їх, ми досягнемо мудрості, що дозволить уникнути помилок, зроблених у минулому.

Міркування про римлянах надихнули великого англійського історика Едуарда Гібона на написання Історії занепаду й руйнування Римської імперії (1776-1788), хоча він і не погодився з деякими висновками філософа. Більше пізні історики Рима часто йшли по шляху, уже прокладеному Монтеск'є.

Про дух законів (De l'esprіt des loіs , 1748) - праця всього життя Монтеск'є, результат більш ніж двадцяти років читання, міркувань і неквапливої, ретельної літературної роботи. Завдяки цій книзі політична й соціальна наука одержала художню форму й стала доступній широкій публіці. Що таке закони? "Закони, - затверджує автор на самому початку книги, - у самому широкому значенні цього слова суть необхідні відносини, що випливають із природи речей". Таким чином, ці відносини внутрішньо властиві речам. Їх можна знайти й досліджувати. Вони залежать від типу правління, будь то тиранія, монархія або демократія. Вони розрізняються залежно від фізичних особливостей країни, її холодного, теплого або помірного клімату, розміру, характеру рельєфу - рівнинної або гористого, релігії, кількості населення, манер, норм моралі й звичаїв її мешканців.

Книга Про дух законів потрапила в "Індекс заборонених книг" в 1751. Роком раніше вийшла блискуча робота Монтеск'є В захист "Духа законів" (D fense de l'Esprіt des loіs ).

Про дух законів також став фундаментальною працею в області політичної думки. До нього з повагою ставилися помірні лідери початкового періоду Французької революції, і якби Людовик XVІ виявився більше сильним і здатним правителем, у Франції могла б установитися конституційна монархія в дусі англійського правління. У США книга Монтеск'є користувалася популярністю, неї читали на французькому й в англійських перекладах.