51. Аналіз комедії «Тартюф»

Зразком "високої комедії" може служити "Тартюф". Боротьба за постановку "Тартюфа" йшла з 1664 по 1669; в розрахунку на дозвіл комедії Мольєр тричі її переробляв, але пом'якшити своїх супротивників не зміг. Противниками "Тартюфа" були могутні люди - члени Товариства Святих Дарів, свого роду мирського відділення при ордені єзуїтів, яке виконувало функції негласної поліції моралі, насаджувало церковну мораль і дух аскетизму, лицемірно проголошуючи, що бореться з єретиками, ворогами церкви і монархії. Доноси таємних агентів цього товариства завдавали багато зла, так що сучасники прозвали його "змовою святош". Але єзуїти в цей період безроздільно панували в релігійному житті Франції, з їх числа призначалися духівники королівської сім'ї, і королева-мати, Анна Австрійська, особисто протегувала Товариству Святих Дарів. Тому, хоча королю сподобалася п'єса, вперше представлена ​​на придворному святі в 1664 році, піти проти церковників, переконували його, що п'єса нападає не так на святенництво, а на релігійність взагалі, Людовик до пори до часу не міг. Тільки коли король тимчасово посварився з єзуїтами і в його релігійній політиці наступила смуга відносної терпимості, "Тартюф" було нарешті поставлене в його нинішній, третій за рахунком, редакцію. Ця комедія найважче далася Мольєру і принесла йому найбільший прижиттєвий успіх.

"Тартюф" на одному з діалектів південної Франції значить "шахрай", "ошуканець". Так, вже назвою п'єси Мольєр визначає характер головного героя, який ходить у світському плаття і являє собою дуже впізнаваний портрет члена "кабали святош". Тартюф, прикинувшись праведником, проникає в будинок багатого буржуа Оргона і повністю підпорядковує собі господаря, переписує на Тартюфа своє майно. Всім домочадцям Оргона очевидна натура Тартюфа - лукавому вдається провести лише господаря і його мати, пані Пернель. Оргон пориває з усіма, хто наважується сказати йому правду про Тартюфа, і навіть виганяє з дому свого сина. Щоб довести свою відданість Тартюфу, він вирішує приєднатися з ним, віддати йому в дружини свою дочку Маріану. Щоб запобігти цей шлюб, мачуха Маріани, друга дружина Оргона, Ельміра, за якою давно нишком доглядає Тартюф, береться викрити його перед чоловіком, і в фарсової сцені, коли Оргон ховається під столом, Ельміра провокує Тартюфа на нескромні пропозиції, що змушують упевнитися в його безсоромності і зраду. Але, вигнавши його з дому, Оргон ставить під удар власне благополуччя - Тартюф заявляє права на свою власність, до Оргону є судовий пристав з ордером про виселення, до того ж Тартюф шантажує Оргона необережно довіреної йому чужий таємницею, і тільки втручання мудрого короля, що віддає наказ заарештувати відомого шахрая, на чиєму рахунку цілий список "безсовісних діянь", рятує будинок Оргона від краху і забезпечує комедії щасливу розв'язку.

Характери в класицистичної комедії висловлюють, як правило, одну характерну рису. Тартюф у Мольєра втілює універсальний людський порок лицемірства, прикривається релігійним ханжеством, і в цьому сенсі характер його позначений ясно з самого початку, не розвивається протягом дії, а тільки глибше розкривається з кожною сценою, в якій бере участь Тартюф. Злободенні риси в образі, пов'язані з викриттям діяльності Товариства Святих Дарів, давно відійшли на другий план, але їх важливо відзначити з точки зору поетики класицизму. Також однолінійні багато інших персонажів комедії: звичні амплуа юних закоханих представляють образи Маріани і її нареченого Валера, жвавої служниці - образ Доріни; резонер, тобто персонаж, який "промовляє" для глядача моральний урок, що відбувається, - брат Ельміри, Клеант. Проте в кожній п'єсі Мольєра є роль, яку він виконував сам, і характер цього персонажа завжди самий життєвий, драматичний, самий неоднозначний в п'єсі. В "Тартюфі" Мольєр грав Оргона.

Оргон - у практичному плані доросла людина, процвітаючий в справах, батько сімейства - одночасно втілює духовну несамодостатність, як правило, властиву дітям. Це тип особистості, що потребує в керівнику. Хто б не опинився цим керівником, люди, подібні Оргону, переймаються до нього безмежною вдячністю і більше довіряють своєму ідолу, ніж самим близьким. Оргону бракує власного внутрішнього змісту, яке він намагається компенсувати вірою в добро й непогрішність Тартюфа. Оргон в плані духовному несамостійний, він не знає самого себе, легко піддається навіюванню і стає жертвою самозасліплення. Без довірливих Оргона не буває ошуканців-тартюфів. У Оргоне Мольєр створює особливий тип комічного характеру, якому властива правда його особистих почуттів при їх об'єктивної хибності, і його муки сприймаються глядачем як вираження морального відплати, урочистості позитивного початку. Дуже справедливо у цьому зв'язку зауваження А. С. Пушкіна: "Висока комедія не базується єдино на сміху, але на розвитку характерів - і що нерідко, вона близько підходить до трагедії".

За формою "Тартюф" суворо витримує классицистическое правило трьох єдностей: дія займає один день і цілком розгортається в будинку Оргона, єдиний відступ від єдності дії - лінія любовних непорозумінь між Валером і Марианой. Комедія написана, як завжди у Мольєра, простим, ясним і природною мовою.

Церковники так і не пробачили Мольєру "Тартюфа": коли він помер у лютому 1673 (під час четвертого представлення своєї останньої п'єси "Уявний хворий" у нього пішла горлом кров, і його ледве встигли перенести додому, але сповідатися він вже не встиг), архієпископ Паризький дав дозвіл на похорон драматурга в церковній землі лише за наказом короля.