47.Драматургія французького класицизму.Трагедія Расіна «Федра» та «Андромеда»

Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

Визначальні риси класицизму:

раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

наслідування зразків античного мистецтва;

нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця).

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира.

Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Франсуа де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Франсуа де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Жан Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Жан-Жак Руссо та інші.

Фе'дра (фр. Phèdre) — трагедія у п'яти актах, твір французького драматурга Жана Расіна. П'єса, спочатку названа «Федра та Іполит» (фр. Phèdre et Hippolyte), написана Александрійським віршем. Прем'єра відбулася в 1677 у. «Федра»вважається вершиною творчості Расіна.Дія відбувається в місті Трезен. Іпполіт хоче покинути місто й відправитися на пошуки Тесея, який зник шість місяців тому. Іпполіт зізнається, що полюбив полонянку Тесея - Арікію, вижившу афінську царівну, яку його батько прирік на безшлюбність (так як в її спадкоємців тече царська кров і вони можуть в майбутньому змагатися з синами Тесея). За відсутності царя Федра запалала до Іпполіта пристрастю і хоче заморити себе голодом, щоб не зізнаватися у жахливому гріху і накликати на родину безчестя. Коли ж оголошують про смерть Тесея, годувальниця Федри Енона благає пані не кінчати з життям: заборонене кохання більше не є забороненою, афінський трон в цей час вільний і з Іпполітом, якого можуть оголосити спадкоємцем Тесея, варто укласти союз, щоб не постраждали рідні діти Федри .

Аріка, дізнавшись про смерть Тесея, сподівається отримати свободу. Попутно відкривається її таємна закоханість у Іпполіта, який і сам приходить зізнатися в своїх почуттях. Їх пояснення перериває Федра, яка просить за свого сина і раптово, входячи в стан трансу, освідчується в коханні. Іпполіт відчуває жах і сором. Федра хоче запропонувати Іполитові розділити афінську корону, але Енона приносить звістку про те, що Тесей живий, здоровий і повернувся в Трезен. Він здивований холодною зустріччю, яку надає йому вражений Іпполіт і розчавлена ганьбою Федра. Енона говорить Тесеєві, що Іпполіт домагався любові мачухи і намагався взяти її силою, той приходить у лють і просить бога Нептуна, який обіцяв виконати будь-яке бажання царя , знищити сина. Іпполіт запевняє, що не винен і розповідає про свою любов до Аріки, але Тесей не вірить йому. Він вирішує втекти з Трезен разом з Арікою, але по дорозі гине з вини морського чудовиська. У фіналі Федра з'являється перед чоловіком і зізнається у всьому, попередньо прийнявши смертельну отруту. Тесей втратив і сина, і дружину.