82. Література Рококо в художній системі 18 ст

Рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне й інтимне, щире, пов´язане з побутом людини. Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер´єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку життя.

Особливу складність при вивченні літературних напрямів XVIII століття представляє аналіз літератури рококо. Недостатньо вивчене в літературознавстві, рококо характеризується в підручниках і довідкових виданнях поверхнево і архаїчно, здебільшого негативно. Зберігається забобон (як назвали б це просвітителі) відношення до рококо як тільки до малого мистецтву, до нього наші вчені зазвичай зараховують невелике коло середньої за художніми якостями літератури. У зарубіжному літературознавстві між тим переважає інша крайність: до рококо зараховують практично усі художні явища епохи, вважаючи, що просвітництво - це провідна ідеологія XVIII сторіччя, а рококо - його ведучий стиль. При цьому поетику рококо і наші, і зарубіжні вчені схильні більшою частиною зводити до якихось зовнішніми прикметами, формам, прийомам, проходячи повз того, що рококо породжує особливий художній світ, розвиває певну концепцію людини і дійсності. Без цього важко встановити своєрідність літератури даного напрямку: воліючи ідейно-художній компроміс, рококо виявляється, за словами одного із західних дослідників, і самим стилістично виділеним, і самим бесстілевим мистецтвом.  Етимологія терміну «рококо» (на відміну від «бароко») цілком зрозуміла: це штучне утворення за аналогією зі словом «бароко» від французького слова «rocaile» - «раковина». Витончена, химерної форми перламутрова раковина стала якоюсь емблемою мистецтва рококо, і термін, таким чином, малює певні особливості його стилю: витонченість, мініатюрність або, у всякому разі, тяжіння до неї, примхливість, блиск і т.д. Але зміст поняття «рококо», зрозуміло, набагато ширше. 

В основі художнього світовідчуття рококо - осмислення тих нових суспільно-політичних та морально-психологічних процесів, які відбувалися в Західній Європі на початку XVIII століття. Це - здрібніння політичних конфліктів (замість драматично великих подій - потрясінь політичної та військової життя XVII століття - безліч дрібних "сутичок", локальних геть, політичних компромісів), поглиблює кризу "героїчного", "занепаду" феодальної системи; фінансові труднощі при тязі суспільства до розкоші; складна еволюція звичаїв і психології суспільства, який виробляє критерії моралі всередині себе самого і усвідомлює їх подвійність, а деколи і двозначність. Мистецтво рококо - створення світського, найвищою мірою цивілізованого суспільства. "Метафізічнсті" бароко тут немає місця, рококо чуже прагнення ставити і вирішувати "вічні" питання, воно прагне говорити про серйозне легко, невимушено, витончено і дотепно, виробляє особливий галантний стиль життя, що поєднує витончену культуру думки, почуття і поведінки. Література рококо розуміє себе як гру, яка приносить радість і насолоду, що не знімає ні гостроти піднімаються нею проблем - перш за все проблем приватного, інтимного існування людини (але рококо властиво і зведення всього істотного в людському житті до інтимного і приватному), ні їх актуальності, але народжує особливу, неповторну манеру їхнього втілення. Характерні риси цієї манери - грайливість, м'якість, легкість, дотепність, скептицизм, витонченість, інтимність, мистецтво натяку, тонка грівуазность. Основний інтерес літератури рококо спрямований на осягнення інтимної психології приватного людини, на історію природно-скандальних "оман серця і розуму".  У літературі рококо існує своя система жанрів - це "легка поезія", що включає і малі ліричні форми, і галантно-еротичні, часто з відтінком сатири, поеми, прозові та віршовані чарівні казки, фантастичні повісті, комедії масок, соціально-психологічні романи.  Рококо нерівномірно розвивалося в різних західноєвропейських країнах. В Англії рококо з'явилося досить рано, у творчості У. Конгріва, наприклад, але не сформувалося в самостійно літературний напрям. Однак рококо постійно проникає в творчість окремих англійських письменників, взаємодіючи з іншими мистецькими тенденціями: в пізніх романах Дефо - з просвітницькими, у А.Поупа, К. Честерфілда - з класицизмом, Л. Стерна - з сентименталізмом. У Німеччині рококо розвивається дискретно: спочатку (на межі XVII-XVIII століть) формується рання література рококо, а потім, вже у другій половині століття, можна виявити зріле рококо в творчості Ф. Хагедорна, І. П. Уца, в ліриці молодого Гете і в просвітницькій прозі Віланда. 

На перший погляд здається, що проблеми сентименталізму розроблені в нашій науці набагато глибше, ніж питання про літературну рококо. Однак навіть в навчальній літературі існують відмінності в оцінці сутності та еволюції цього напрямку, констатуються дискусійні моменти теорії сентименталізму. Так, деякі фахівці бачать в цьому феномені не тільки літературне, але "ідеологічна течія", противопоставляющее себе ідеології Просвітництва, інші не знаходять в понятті "сентименталізм" чіткого і певного змісту і вважають навіть, що недоцільно виділяти сентименталізм як окремий літературний напрям. Одні підкреслюють у сентименталізм "культ почуття", інші наполягають на раціоналістичному характері багатьох сентіменталістіческіх ідеалів: одні вважають сентименталізм явищем, існуючим поряд з так званим предромантизма, лише частково пересекающимся з ним, інші - якоїсь підсистемою предромантизма як самостійної течії в літературі XVIII століття, треті припускають неспроможною концепцію предромантизма як цілісної художньої системи XVIII століття і т.д. Неузгодженість викладу проблем поетики сентименталізму навіть в навчальній літературі, мабуть, є наслідком того, що узагальнюючих робіт про західноєвропейський сентименталізм давно не з'являлося у вітчизняному літературознавстві.