Невстигаючі учні у навчальній діяльності

У психолого-педагогічній практиці доводиться мати справу з учнями, які не справляються зі шкільною програмою внаслідок тимчасових причин, не пов’язаних з їхніми індивідуальними дефектами. Серед невстигаючих учнів розрізняють такі групи:

1. педагогічно або соціально запущені діти. їх характеризують недостатня мотивація учіння, інтелектуальна пасивність, несумлінність, недбалість. У роботі з ними необхідно виявляти турботу, створювати їм умови для виконання уроків, розвивати мотивацію навчальної діяльності, підвищуючи статус у класі, поліпшувати їхнє ставлення до учіння;

2. розумово відсталі діти, які перенесли захворювання У внутріутробному періоді, при народженні або в ранньому віці, що загальмувало нормальний розвиток мозку (нездатність до складних форм абстракції та узагальнення; патологічна інертність вищих нервових процесів, низька здатність до навчання);

3) ослаблені діти, які під впливом захворювання мають низьку працездатність, добре сприймають навчальний матеріал лише протягом 20–30 хв. і зовсім не можуть працювати на останніх уроках;

4) діти із несформованими розумовими навичками, операціями, з недоліками у розвитку вищих психічних функцій (загальним недорозвитком мови, наочно-дійовим і конкретним мисленням та ін.). Вони здатні виконувати завдання тільки раніше опанованими способами, довго вникають в умови завдань, поволі їх розв’язують, перше знайдене рішення вважають остаточним. Іноді прагнуть виконати їх якнайшвидше, абияк, не перевіряючи, чи правильно все зроблено. Часто вони несамостійні;

5. діти, в яких висока якість розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання, частковою або цілковитою втратою позиції учня;

6. учні, для яких характерна низька здатність до навчання, з позитивним ставленням до нього та зі збереженням позиції школяра;

7. школярі з низькою здатністю, негативним ставленням до навчання, які втратили позицію школяра.

Неуспішні учні займаються тільки тим, що їм подобається. Відсутність ширшої мотивації є причиною неуспішної навчальної діяльності, посилює негативне ставлення до школи.

Неуспішність може бути стійкою як з усіх предметів, так і з одного (специфічна, епізодична неуспішність). Відставання з навчальних предметів можуть спричинювати властивості особистості учня і чинники, пов’язані з організацією і змістом навчального процесу.

Для стимулювання у невстигаючих учнів позитивного ставлення до учіння необхідно пропонувати їм доступні (легкі) завдання, але для розвитку їхнього інтелекту потрібно розв’язувати відносно складні завдання.

Психологічні особливості самостійної роботи як вищої форми навчальної діяльності учня

Навчальна діяльність школяра перебуває у постійному розвитку. Найвищою її формою є самостійна робота.

Самостійна робота – цілеспрямована, внутрішньо мотивована та організована самим суб’єктом навчальна діяльність.

Виконання її вимагає високого рівня самосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, відповідальності. У ній виявляються адекватна мотивація, цілеспрямованість, самоорганізованість, самостійність, самоконтроль та інші особистісні і суб’єктні якості. Самостійна робота учня може сприяти перебудові його позицій у навчальному процесі школи, бути джерелом задоволення від процесу самовдосконалення і самопізнання.

Якщо позакласна навчальна робота сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню знань, умінь і навичок, отриманих учнями на уроці, то метою самостійної роботи є засвоєння нових знань, умінь і навичок. Вона стимулює захоплення учня формою, процесом і матеріалом роботи, у ній проявляється необхідність міжпредметних, міждисциплінарних зв’язків. Важливими ознаками самостійної роботи є добровільність і активність учнів.

До самостійної роботи учня може спонукати потреба в одержанні нової інформації, бажанні дізнатися, засвоїти щось нове, необхідне, важливе для нього. Тому вчитель повинен цілеспрямовано працювати над створенням передумов виникнення у школярів такої потреби.

Від позакласної, домашньої її відрізняє прагнення освоїти новий матеріал, захоплення процесом оволодіння цим матеріалом.

Самостійна робота, як правило, здійснюється за індивідуальним планом, що доповнює, поглиблює і розширює здобуті учнем знання у школі та під час підготовки до уроків. Вона організовується школярем у найзручніший для нього час, контролюється ним. Важливе значення при такому виді роботи має опосередковане системне керівництво нею з боку вчителя.

Повноцінна навчальна діяльність характеризується предметом, цілями, мотивами, серед яких найважливішими є пізнавальний інтерес та соціальні мотиви, системою навчальних дій, операцій, способів і результатів. У процесі навчальної діяльності учень займається її саморегуляцією, використовуючи різні засоби. Навчальна діяльність залежить від вікових особливостей школярів (научуваності). Вищою її формою є самостійна робота.