Психологічні засади формування умінь

Успіх певної діяльності залежить від уміння. Як системне утворення уміння містить знання, прийоми, навички, інші компоненти індивідуального досвіду (чуттєвого, практичного, інтелектуального, емоційного, рефлексивного) суб’єкта. Воно ґрунтується на знаннях і навичках людини, а також на її готовності успішно виконувати певну діяльність.

Уміння – здатність використовувати наявні знання, поняття, оперувати ними для виявлення суттєвих властивостей об’єктів і явищ, успішного розв’язання теоретичних і практичних завдань.

Учень повинен володіти різноманітними специфічними та узагальненими уміннями. На уроках математики, наприклад, формуються і виявляються такі специфічні уміння, як уважне читання умови задачі, аналізу даних, перетворення умови, креслення, утримання в нам’яті питання задачі впродовж її розв’язання, варіювання способами розв’язання та ін. У навчальному процесі формуються та виявляються загальні уміння планувати свою роботу, враховувати умови завдання, розглядати явища з різних точок зору, виокремлювати головну думку, конспектувати матеріали із першоджерел, спостерігати, контролювати свою діяльність. Шкільне навчання має на меті сформувати в учнів прийоми розумової діяльності: самостійно здійснювати розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, класифікацію, систематизацію), отримувати відповідні продукти (поняття, думки, умовиводи). Оволодіння прийомами розумової діяльності забезпечує автоматичне виконання конкретних дій у навчальній діяльності.

Знання стає основою вміння, якщо воно адекватне реальності (відповідає об’єктивним властивостям предметів і явищ), властивості предметів і явищ суттєві для цілей, що переходять у дію, а дії забезпечують використання цих властивостей для досягнення мети.

Уміння формується легко за умови глибокого розуміння дітьми суті понять, властивостей, закономірностей зв’язків. Розв’язок може ускладнювати маскування суттєвих зв’язків багатьма другорядними даними чи відомостями, настанова школяра на використання певного способу розв’язання завдання. Виокремлення суттєвих для завдань характеристик залежить від уміння учня зрозуміти ситуацію цілісно, а не окремі її елементи. Велику роль відіграє тут попередній досвід учня.

Научіння умінням відбувається завдяки постановці перед учнями завдань, що вимагають використання засвоєних ними знань. Діти займаються пошуковою діяльністю у різний спосіб: наприклад, шляхом спроб і помилок, цілеспрямовано, творчо використовуючи евристичні методи. За іншим підходом учні вивчають ознаки, які відрізняють один тип завдань від інших. У процесі розв’язування вони визначають тип завдання і засвоюють відповідні операції, призначені для їх розв’язання. Нерідко учнів спеціально навчають розумовій діяльності, необхідній для використання знань. На практиці педагоги використовують різні шляхи формування вмінь, часто це відбувається стихійно.

На перших етапах формування умінь учень послідовно обґрунтовує свої дії, усвідомлює всі прийоми, операції і теоретичні положення, на яких вони основуються. Учитель спонукає його розгортати міркування і операції, вимагаючи, щоб учень думав вголос і пояснював, чому саме так робить. На вищому рівні деякі ланки міркувань втрачають свою актуальність, удосконалюються вміння, але ще не всі операції усвідомлюються. Показником сформованості уміння на вищому рівні є свідоме перенесення способу розв’язання старих завдань на нові. Чим ширше перенесення, тим вищий рівень умінь виявляє школяр.

Для виконання певної дії потрібне попереднє орієнтування – врахування багатьох умов (властивостей матеріалу й інструмента, послідовності операцій тощо). Сама дія (його виконавча частина) може бути дуже простою.

Головними умовами успішного формування вмінь с усвідомлення мети завдання, розуміння його змісту і способів виконання. Цьому сприяє пояснення змісту завдання, демонстрування кращих виконаних раніше завдань та самого виконання. Для формування вмінь важливі свідоме ставлення, готовність учня до вироблення умінь, інтересу з метою ефективного виконання дій, спрямованих на розв’язання завдання. Не менш важливу роль відіграють тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили і здібності учня тощо.

Формування вмінь залежить і від умов навчання, організації процесу вправляння – послідовності засвоюваних дій, переходу від простіших до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання. Тривале, безперервне вправляння, як і тривалі перерви у ньому, не сприяють успішному формуванню вмінь.

Знання про навколишній світ допомагають у виконанні дій, роблять їх досконалішими, усвідомленішими, підвищують упевненість людини у правильності діяльності. Школярі повинні засвоїти різні способи дії з навчальним матеріалом (обчислювати, вимірювати, розв’язувати задачі, грамотно писати, зв’язно викладати думки автора своїми словами тощо). Правильно реалізовані структурні компоненти навчальної діяльності (навчальне завдання, навчальні дії, контроль за засвоєнням, оцінка міри засвоєння) стимулюють розумову активність учнів, привчають їх цілеспрямовано спостерігати, шукати в предметах, знаках, фігурах, словах спільне і відмінне, робити висновки й узагальнення. Уміння формується як синтез знань і навичок, оволодіння людиною сукупністю операцій, що забезпечують успішну діяльність. Інтелектуальні вміння допомагають дітям добре засвоювати предмети, безпомилково розв’язувати нові типи завдань, оволодівати навчанням як діяльністю. Вони формуються на основі навичок розумової роботи. Володіння уміннями знімає напруження у дитини, підвищує її працездатність (стомлення настає не так швидко, як за відсутності умінь).