Психологія навчання старшокласників

Особливості життя старшокласника (період ранньої юності з 14–15 до 17 років) зумовлені новою соціальною ситуацією, в якій він опиняється у зв’язку з переходом із середньої школи у старші класи або в нові навчальні заклади – гімназії, коледжі, училища. За сприятливих умов це відбувається без різких кризових проявів, з ознаками реального дорослішання, виникненням нових інтересів у навчально-професійній діяльності, яка поступово стає провідною. Кризовими можуть бути переживання старшого підлітка, спричинені необхідністю вибору життєвого шляху, неминучістю прийняття рішень, дій без опіки вчителів і батьків. Полегшує цей процес поєднання навчання з практикою, розв’язанням реальних життєвих проблем, що сприятиме орієнтуванню школяра у різноманітті проблемних життєвих ситуацій. Загалом життєві плани старшокласників орієнтуються на сферу діяльності, у якій вони можуть досягти високих результатів, здобути визнання, стати професіоналами. Характер їхньої навчальної діяльності зумовлюється потребою у самовизначенні, яка виникає на межі підліткового і юнацького віку. Це виявляється у виборі навчального закладу, класів із поглибленою підготовкою, ігноруванні певних предметів тощо. У навчальній діяльності старшокласника, крім пізнавальних (засвоєння знань з навчальних предметів, що мають особистісну цінність), з’являються і соціальні мотиви, серед яких провідним є мотив досягнення. А навчальна діяльність розглядається ним як засіб реалізації життєвих планів. Одні учні спрямовують свою активність на засвоєння знань, інші – на досягнення соціального результату.

Основою навчальної діяльності старшокласника є систематизація, розширення, доповнення індивідуального досвіду, розвиток самостійності, творчого підходу до розв’язання життєвих проблем, уміння аналізувати ситуації, приймати рішення. Найважливішим психологічним новоутворенням – вміння складати життєві плани, шукати засоби їх реалізації, готовність до професійного й особистісного самовизначення. У системі ціннісних орієнтацій на чільному місці опиняються професійні інтереси. їм підпорядковуються і зусилля, спрямовані на самовиховання.

Старший школяр включається у новий тип провідної діяльності – навчально-професійну, правильна організація якої визначає становлення його як суб’єкта майбутньої трудової діяльності, формує ставлення до праці, підпорядковує навчальну діяльність майбутній професійній або професійно зорієнтованій діяльності.

4.9. Психологія напрямів діяльності вчителя у сфері навчання

Організація навчальної діяльності учнів потребує від учителя глибоких психологічних знань. Вони необхідні Для формування оптимальної мотивації навчальної діяльності школярів, контролю та оцінювання їхніх знань, Умінь і навичок, організації самостійної роботи.

Формування мотивації навчання

Однією з основних функцій діяльності вчителя є спонукання учнів до навчання. Навчальна мотивація зумовлюється освітньою системою та освітньою установою, в яких відбувається навчальна діяльність; організацією освітнього процесу; суб’єктивними особливостями учня (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, рівень домагань, самооцінка, взаємодія з іншими учнями тощо); суб’єктними особливостями педагога, його ставленням до учня, професійної діяльності; специфікою навчального предмету. Вона є складним психологічним феноменом, для управління яким потрібно враховувати мотиваційну структуру, динаміку, залежність від вікових особливостей та можливостей.

У формулюванні навчальної мотивації нераціонально розраховувати на дію стихійних чинників, важливо здійснювати цілеспрямоване її формування з урахуванням вікових можливостей, орієнтацією на способи діяльності.

Негативне ставлення до навчання можуть спричинювати суб’єктивні особливості школярів (відсутність навчальних, наукових, професійних інтересів, переконаності в необхідності різнобічної освіти, збіднені ідеали, домінування матеріальних потреб, труднощі в реалізації позитивного мотиву тощо). Наприклад, інтерес і бажання учня діяти можуть блокуватися несприятливими зовнішніми умовами, прогнозованою ймовірністю негативних результатів із суб’єктивних причин (недостатній обсяг знань, умінь, низький рівень розумової діяльності, вольових якостей).

Крім суб’єктивних особливостей школярів, негативне ставлення до навчання може бути наслідком і об’єктивних причин, пов’язаних з діяльністю вчителя: використання навчального матеріалу, який не стимулює допитливість, пізнавальний інтерес, що не відповідає рівню розумового розвитку, знань учнів (надто відірваний від знань, повторює їх); прийоми і методи роботи на уроці, які не активізують дітей (одноманітні, спрямовані на запам’ятовування вправи і запитання); невдало обрані педагогом засоби спонукання (погрози, низькі бали, хоч проблема породжена відсутністю знань, на що потрібно спрямувати зусилля). Досконале знання конкретних причин допоможе вчителеві у формуванні позитивної мотивації у навчальній діяльності учнів.

На навчальну діяльність одночасно можуть впливати декілька мотивів, які не формуються спонтанно, відірвано від змісту навчального предмету, ролі вчителя і батьків, а також поза референтним оточенням. Будь-яка діяльність ще до втручання в неї організатора (керівника, вчителя) має специфічний мотив або кілька мотивів.

Особливим видом зовнішнього стимулу є оцінки. У школах їх виставляють, як правило, за здібності, а не старанність. Однак оволодінню предметом сприяють регулярні оцінки за наполегливість, затрачені зусилля і прогрес, які учні можуть поліпшити, виправивши свої помилки. Учні, які особистою метою вважають самовдосконалення і вчаться не заради порівняння себе з іншими, досягають кращих результатів.