2.3. Методологічні основи системного дослідження

Системний підхід — один з головних напрямків методології спеціального наукового пізнання і соціальної практики, мета j завдання якого полягають у дослідженнях певних об'єктів яц складних систем.

Системний підхід сприяє формуванню відповідного адек ватного формулювання суті досліджуваних проблем у конкрет них науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення.

Методологічна специфіка системного підходу полягає в то му, що мета дослідження полягає у вивченні механізмів утворен ня складного об'єкту з певних складових. При цьому слід особ ливу увагу звернути на різноманіття внутрішніх і зовнішні) зв'язків системи, на процес (процедуру) об'єднання основних по нять у єдину теоретичну картину, що дозволяє викрити сутністі власне цілісності системи.

Підкреслимо, що доволі часто наукове пізнання характери зується певною "роздвоєністю". А саме, з одного боку — це праї нення до цілісного розгляду об'єктів, з іншого — до системати зації знання про об'єкт з використанням певних конкретних, ча сткових уявлень про нього.

і ми ий підхід має під собою історичне підґрунтя. Так, до се-

і XIX ст. пізнавальні уявлення про цілісність системи роз-

Міінініп и на рівні конкретних предметів, де взаємозв’язок та * ші, і., частин були очевидними за зовнішніми ознаками і влас- ІННМ, МІМИ. Спроби пояснення сутності якогось явища (в більш НіМ)“‘*<мму плані) носили механістичний, натурфілософський, . н|.і іичний характер. Водночас розвивалися ідеалістичні по- I ♦ И їм им природу цілісності системи, починаючи від простих НІ * м і in і закінчуючи, власне, її складними.

У науці ідея цілісності більш послідовно і глибоко розвивала- и и піп стосовно тих знань, де виявлялися і розбудовувалися нрнтшии логічної організації саме системи знання. Низький |»Іімчм. і роз'єднаність поглядів на проблеми цілісності і систем- Нн* 11 шм 11 іі)і випливали з суто пізнавальних установок класичної ній і* и и ни 11 рямку поглиблення популяризації (тривіальності, еле- МИІ імрп.іму і механіцизму). Відносна обмеженість знань і реаль- §іі| гіиностей вирішення наукових проблем широкого плану иЛі ммии /іп необхідність пошуку елементарної основи будь-якого НІ їм і анодення складного до простого, а також механістичного рим МІ мин и нищ з позицій однозначного детермінізму.

Проблеми системності і цілісності складних соціальних і Лім м . ічних об'єктів були вперше розглянуті в діалектичній ми • і і нп базі детермінізму [18,19]. Еволюційна теорія Ч. Дірміим затвердила в біології ідею розвитку та уявлення про ре- й м ні* 11, існування певних рівнів організації живих систем. Тим ніким пули створені передумови системного підходу в біології, Йімфі • її ці, біохімії та ін.

І їм початку XX в. наука здійнялася на якісно новий щабель міни ри;іиитку. Головним надбанням стала проблема структур- ймі мрі анімації та функціонування складних системних об'єктів.

У сучасній науці формуються та широко використовуються Ціїм мрії системності. У результаті такого прогресу центральне мймає саме системний підхід.

Необхідність розробки наукових і практичних задач нового нон « получена з розвитком загальнонаукових і конкретно-науко- »м - і • іи ціальних) теорій та гіпотез. В процесі їх побудові знайшли МІ чі*н гик принципи та положення системного підходу. Так, М і її* рпадський (1934-1940) розвив концепцію про біосферу, в

основу якої був покладений новий тип найскладніших систем­них об'єктів глобального масштабу — біогеоценоз [17].

Ідеї системного підходу застосовуються в екології, фізіології, в багатьох напрямках сучасної біології, фізики, хімії,; а також у психології, суспільних науках.

Зокрема, у теперішній час, одними з основних об'єктів еко­логічного дослідження є екосистеми.

У фізіології людини і тварин розроблено теорію функціональних систем, що має фундаментальне значення при вирішенні багатьох з актуальних проблем системної діяльності головного мозку та його відділів, центральної нервової системи. У біології, починаючи з другої половини XX ст., відзначається взаємне проникнення інших наук — фізики, хімії і т.д.

У психології розвиваються ідеї про структурну організацію системних операцій, які виявляють властивості інтелектуаль­ного навантаження людини, складних форм діяльності і по­ведінки людини.

Кібернетика розробляє методи і засоби будови і функціону-І вання особливого класу систем — інформаційних та тих, що ке-1 рують формальними операціями на виробництві.

На основі взаємозв'язку принципів кібернетики, біології і системного підходу виникли такі науки, як нейробіоніка, ней- рокібернетика. Нейробіоніка — це галузь науки, яка виникла на стику кібернетики та фізіології. У нейробіоніці вирішуються пи­тання застосування принципів функціонування нервової систе­ми і, особливо, її найвищих відділів та використання цих резуль-1 татів щодо вирішення інженерних задач.

У зв'язку з розвитком апаратної складової ЕОМ, кіберне-; тичної техніки, автоматичного керування біоелектричними по­тенціалами, що генеруються у центральній нервовій системі та інших органах, широко застосовуються біо-сигнали для керу^ вання технічними системами.

Друга половина XX ст. характеризувалася постановкою та вирішенням системних задач у суспільній практиці у зв'язку з за­провадженням складних технічних систем. При цьому різно­манітні технічні питання і проблеми, методи і засоби їх вирішен-І ня концентрувалися навколо єдиних цільових програм. Типови і* і ми чидим можуть бути космічні, енергетичні, технологічні н|ім»м( ги. У цих комплексних програмах значне місце займала н* і* . ти и проблема типу "людина - машина".

Гик им чином, науково-технічна революція характерн­ії їм и ісііісмним проникненням (інтеграцією) різноманітних Пйн І мі ми Ін теорії і практики. Причому, масштаби об’єктів трудо- н и її и п.поеті і наукового знання мають складну системну при- fitoiv Дослідження складних системних об'єктів потребує гар­ним і Иного сполучення аналітичних і синтетичних методів вив- м нпіі і труктури і функцій системи.

У Гтгатьох розділах сучасної науки синтетичний напрямок он 11 і і « пі, домінує, що обумовлено необхідністю зведення в ¥ ним ціле усієї сукупності даних, одержаних різноманітними

** при розробці комплексних наукових програм. Це сто-

» * 1-м її, наприклад, проблем екології, охорони природи, цито- Цм* и, піолюційної фізіології і біохімії, біофізики, молекулярної пін мчи, генетики і багатьох інших наук.

ІІ.і принципові вимоги до дослідження фундаментальних И|інГніі м сучасної науки в цілому є обов'язковими не лише при жмриіиіму охопленні об'єктів, що утворюють визначені цілісні Йнірмиимнсштабні системи, наприклад, екосистеми, але й, що м.і» пню нажливо, при поглибленому вивченні елементарних • мни класичних" об’єктів: клітин, тканин, органів, фізичних ♦ і і к імічних елементів тощо. Отримані на субатомному та мо­им» \ і ирному рівнях дані розкривають виняткову складність ба­йт.мч біологічних, фізіологічних, хімічних та ін. об'єктів як v ім ркомпонентних систем.

Системний підхід не існує у вигляді строгої методики з и Иною концепцією. Він являє собою систему, утворену з су- м шімсті логічних прийомів, методичних правил та принципів і ММ| . ПІЧНОГО дослідження, виконуючи таким чином евристичну і ми цію в загальній системі наукового пізнання.

Сукупність пізнавальних принципів системного підходу не пм жорстких граней і за своєю суттю орієнтує і спрямовує пев- и і истому двояким чином за конкретними етапами проходжен­ні :і одного боку, його змістовні принципи сприяють виявлен- ни обмеженості традиційних об'єктів дослідження, визначенню

і виконанню нового типу задач при новому стилі мислення. З іншого, за допомогою понять і принципів системного підходу, відзначаються перспективи побудови нових предметів дослід­ження шляхом планування і визначення їх структурних і типо­логічних параметрів та властивостей. Проектування структур­них і типологічних характеристик нових об'єктів сприяє роз­робці конструктивних комплексних програм дослідження і роз­витку науки.

Особливі функції системного підходу в науковому пізнанні і соціальній практиці визначаються критичною природою його принципів. Всебічний критичний аналіз особливостей розвитку су­часного виробництва на базі системного підходу дозволив здійсни­ти і намітити комплекс адекватних заходів для захисту навколиш­нього середовища в регіональних і глобальних масштабах.

Виразом системних принципів в еволюційній теорії явилося критичне обґрунтування істотної самостійної ролі чинників біологічної організації. Критичний підхід, щодо вивчення сис­темних процесів у зв'язку з дослідженнями на клітинному рівні, усунув перешкоди на шляху проникнення клітинної теорії в різноманітних областях біології як загально біологічної кон­цепції. Це сприяло поглибленій розробці проблем структурно- функціональної організації живих систем.

Тлумачення системних принципів у фізіології головного мозку (як і у фізіології всієї центральної нервової системи) було сполучено з критичною переоцінкою обмеженого розуміння принципів його діяльності. На зміну уявленням про роботу окре­мих, відокремлених центрів прийшли теорії, що пояснюють функції головного мозку з позицій інтеграційної діяльності нер­вових механізмів на системному рівні як один з головних прин­ципів здійснення цілісних реакцій організму.

Доречно відзначити, що критична роль системних прин­ципів наукового пізнання яскраво виступає також у процесҐ вирішення проблем технічного прогресу. Однією з важливих кон­кретик системного підходу в області сучасної техніки є перехід до конструювання складних технічних систем та їх комплексів.

Виникнення системотехніки пов'язане з критичним перегля­дом старих підходів до перспектив розвитку техніки. Тепер

нЛ * м імм ("одиницею") конструювання виступає цілісна функція нічної системи, ане окремий технічний засіб (машина, конкрет­ик 'ннфнддя праці тощо). Сучасне конструювання здійснюється з мвнм п іковим та першорядним урахуванням цілісної функції сис- цмми і пну "людина - машина". Інакше бути не може, оскільки до

• чи < нстем пред'являють високі вимоги надійності, точності, ви­йми і >пнездатності та інші істотні умови функціонування. Чим

Лі 11 пі ускладнюється технічна система, тим ширше діапазон про- П Н 1 ииріїпення яких повинно вести до здійснення єдиної цілісної функції :і певним кінцевим її результатом.

Критична функція принципів системного підходу вира- фін і і.< я не лише в забороні тих або інших важливих положень ниу і и і практики, але й водночас у розробці нових конструктив- НИИ пропозицій та рішень.

Критичний аналіз стану і перспектив дослідження з акту- й м ми ч проблем на ґрунті системного підходу виявляє неповноту нрі і і« ту пізнання, зосередженню основної уваги в даній області £§м п іжсіііія, недостатністю цього предмета, принципів і методів вирішення наукових і практичних задач, включаючи і засоби по- гп мини знання. Варто підкреслити, що одним з принципів систем­нім м підходу є передача знань у розвитку систем знання. Цим ні ми р«м мюється активна роль цього чинника у пізнанні та виклю- чй» ін п невиправдане нехтування існуючими уявленнями.

Ми ходячи з розглянутого у даному розділі матеріалу, є мож- німим коротко визначити прогресивне значення системного ніциоду наступним чином.

Предмети (об'єкти) дослідження і принципи системного мім*йду мають більш широкі масштаби, зміст та значення у мирі мни пні з традиційним рівнем наукового пізнання та практи-

• н Прикладом цього служать такі поняття (категорії), як біос- ф» і-м, оіогеоценоз, людина - машина тощо.

С истемний підхід містить у собі принципово нову головну V і мін мису, спрямовану у своїй основі на виявлення конкретних МмчмнкіМІВ цілісності об'єкту і, можливо, повної типології його мі н и in. Значні труднощі, що стоять на шляху вирішення цієї м мчпнн задачі, полягають у тому, що виявлення у багатокомпо- ♦М НІ них об’єктах різнотипних зв'язків є лише однією з основних

сторін дослідження системного об’єкту. З іншого боку, важливо впроваджувати порівняння динаміки всього різноманіття зв'язків у сумірному вигляді за логічно однорідним критерієм, загальним для цілісності системи. Наприклад, в екології уявлен­ня про ланцюги продуктів системи дозволяють встановити вимірні зв’язки між її складовими компонентами. У фізіології і психології обсяг інформації, що поступає до центральної нерво­вої системи, вимірюють у бітах. Істотним є те, що таким шляхом встановлюється не лише кількість, але і якість інформації, тобто її зміст для даного каналу зв'язку і системи в цілому.

Системний підхід визначає принцип розчленовування досліджуваних багатокомпонентних об'єктів, виходячи з прин­ципу найбільшої важливості зв'язків для системи в цілому при різноманітті типів у кожній конкретній системі. Обґрунтований вибір найбільш адекватного розчленовування здійснюється за розподілом сумірної одиниці аналізу (наприклад, умовний ре­флекс та інші категорії). На такому підґрунті досліджуються ос­новні властивості системного об'єкту при нерозривному зв'язку структури і функції в її динаміці.

Системний підхід, у принципі, є загальним природничо- науковим напрямком методології. Він не вирішує філософсь­ких питань, але пов'язаний з необхідністю філософського трак­тування своїх положень.

Історія розвитку системного підходу свідчить про його нероз­ривний зв’язок з діалектикою. Втілені в ньому принципи дослідження цілісного (сходження від абстрактного до конкретно­го; єдності аналізу і синтезу; логічного та історичного; виявлення в об'єкті різноякісних зв'язків та їх взаємодії, синтезу структур­но-функціональних уявлень про об’єкт тощо) є найважливішим компонентом діалектичної методології наукового пізнання.

Діалектика і системний підхід утворюють різні рівні мето­дології, субординація між якими виражається в конкретизації^ послідовності принципів діалектики.

В другій половині XX ст. помітно підвищився інтерес до ме­тодологічної сторони системних принципів. Методологічні дослідження знайшли відбиток при вирішенні задач, пов'язаних з побудовою загальної теорії систем.

Неп сукупність методологічних проблем, що пов'язана з нм» и пням складових системних об'єктів, була позначена і*Ф мінім "системний підхід", що з 20-х років XX ст. затвердив- і и м мпуці. У закордонній літературі дане поняття позначається Іншими термінами — системний аналіз, системний метод, сис- tt*Min> структурний підхід, загальна теорія систем. Тому варто нїми рім лити, що за системним аналізом і загальною теорією сис- м < v н«с закріплено більш специфічне, більш конкретне значен- нм Термін "системний підхід" більш адекватний і в повній мірі ще задачам системної проблематики в цілому.

Розділ 3.

ДО ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ УНІВЕРСИТЕТІВ