3. Класифікація наук

Історія класифікації наук базується на головному питанні про взаємовідносини між філософією і окремими науками. Ця історія підрозділяється на три основні етапи [4].

Перший етап — це етапи давнього періоду і середньовіччя. Він характеризується виникненням і розвитком нерозділенної на складові частини філософської науки [5-7].

Особливістю другого етапу є аналітичне розділення філо­софії на низку відокремлених наук — математику, механіку, ас­трономію тощо. Класифікація носила доволі загальний характер і будувалася на зовнішньому поєднанні наук.

На початку XIX ст. А.-К. Сен-Сімон (1797 р.) сформулю­вав об'єктивний принцип класифікації наук. О. Конт (1840 р.) змінив цю класифікацію, виділивши шість основних наук, які він ранжував за наступним порядком: математика, астро­номія, фізика, хімія, фізіологія, соціологія. Перші три чверті XIX ст. характеризуються переходом до третього етапу розроб­ки даної проблеми. Накреслилися два напрямки класифікації наук, що грунтувалися на принципах координації (установ­лення зовнішніх зв'язків) та субординації (установлення внутрішніх зв’язків).

Один з головних напрямків третього етапу історії кла­сифікації наук виник і розвивався на грунті використання прин­ципу субординації, що відбивав розвиток і загальність зв'язку явищ природи і суспільства. У методологічному відношенні цей напрямок формувався на ідеалістичній, матеріалістичній та діалектико-матеріалістичній основі. Ідеалістичне розуміння принципу субординації виражалося в принципі розвитку духу, а не природи (Гегель, 1812 p., 1817 p.). Результатом третього ета­пу розвитку даної проблеми стала класифікація наук, що засно­вана на діалектико-матеріалістичному методі. Була переборена обмеженість двох попередніх крайніх концепцій класифікації наук — ідеализму Гегеля та метафізичності Сен-Сімона.

Закони матеріалістичної діалектики послужили фундамен­том загального теоретичного синтезу наук, що поширився насам­перед на три головні області знання про природу, суспільство та мислення і був зосереджений на вирішенні двох методологічних проблем, що стосуються взаємовідносин філософії і природоз­навства, філософії і суспільних наук. Технічні науки знайшли своє місце на стику природничих і суспільних наук, як сполучна ланка в загальній системі пізнання.

Принципи діалектико-матеріалістичного підходу складали методологічну основу класифікації наук третього етапу і визна­чали нерозривну єдність принципів об'єктивності (координації) і субординації, а також методологічних, гносеологічних і логічних боків загального зв'язку наук.

Сучасну класифікацію наук можна уявити собі, як множи­ну різних варіантів у вигляді розгалужених, замкнутих та од­нолінійних схем, що будуть подані далі.

У загальному значенні класифікація — це система супідрядних понять у будь-якій області знання і людської діяль­ності, система, використовувана як засіб для встановлення зв'язків і точного орієнтування у всій багатобарвності сформова­них понять і відповідних до них груп (класів) об'єктів.

Класифікація фіксує (відбиває) закономірні зв’язки між класами об'єктів, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, служить засобом збереження і пошуку інформації.

Рівень і характер зв’язків між науками визначається пред­метом, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і задачами наук, їх практичним значенням та іншими чинниками.

Мета класифікації наук полягає у розкритті взаємних зв’язків між науками на основі визначених принципів і вира­ження цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розташу­вання, угрупування сукупності науку єдину систему знань і графічного зображення структури взаємозв’язків між ними в різній формі, у тому числі й у вигляді схем і таблиць.

Для вирішення проблеми класифікації наук застосовують такі підходи, як методологічний, гносеологічний і логічний.

Методологічний підхід грунтується на взаємодії і взаємно­му проникненні, а також синтезі діалектичних, загальних при- родничо-наукових і конкретно-наукових принципів класи­фікації, різних галузей пізнання і сусвільної практики. Загальні природничо-наукові принципи класифікації — це принципи си­стемного підходу, а часткові — є їх відбитком і обумовлені спе­цифікою конкретних наук. У методологічному плані принципи класифікації наук розподіляються в залежності від природи відбиваних ними зв’язків — зовнішніхабо внутрішніх.

У гносеологічному відношенні принципи класифікації наук поділяються на об’єктивні і суб’єктивні, у першому випадку зв’язки між науками виводяться на основі знання зв'язків самих об'єктів, а у другому — залежать від можливостей суб'єкта.

І, нарешті, з логічної точки зору, класифікація, тобто послідовне розташування наук в освоений ряд, базується на виділенні різноманітних меж і загального зв'язку між ними, а також на тому, що враховується співвідношення загального і ча­сткового, абстрактного і конкретного за допомогою двох прин­ципів — зменшення спільності та зростання конкретності. Вихо­дячи з принципу субординації, побудова певного основного ряду здійснюється за принципом розвитку: від простого до складного, від нижчого до вищого, з урахуванням ступеня зіткнення і взаємного проникнення наук.

Змістовна сторона класифікації наук виражає переходи пізнання (мислення) від часткового до загального, від однієї сто­рони предмета до сукупності всіх його сторін, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Ускладнення досліджень в галузі складних системних об'єктів спричиняється реальними потребами взаємодії наук з метою вирішення комплексних проблем і цільових програм, місі знаходяться на стику дисціплін. Результатом такого спо­лучення різноманітних наукових дисциплін стають нові пред­мети, наприклад, екологія. Цей комплекс проблем знаходить­ся на стику біології, науки про Землю, технічних наук, меди­цини, математики та інших дисципліни. Такого роду пробле­ми зумовлені постановкою і рішенням глобальних або значних народногосподарських і соціальних задач і є характерними для сучасної науки.

За характером своєї спрямованості та безпосереднього підношення до суспільної практики, науки підрозділяються на фундаментальні і прикладні.

Фундаментальні науки мають на меті пізнання матеріаль- иих основ і об’єктивних законів руху і розвитку природи,

» у«-нільства і мислення як таких, що не мають можливого прак­тичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати "чистими" науками.

Безпосередні задачі прикладних наук полягають у розробці і ні базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних мііінавальних, але і прикладних проблем. Тому показником • Фіктивності результатів дослідження в галузі прикладних на- \ к служить не тільки одержання істини, але і їх безпосереднє практичне значення.

На стику прикладних наук і практики виникає спеціаль- ма область дослідження, яка має назву практичних розробок, v процесі яких результати прикладних наук реалізуються у иигляді технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів тощо.

Слід зазначити, що проблематика прикладних наук може мати переважно практичний, іноді теоретичний характер.

Загальна класифікація сучасних наук установлює і» іасмозв язок між трьома головними розділами наукового німння: природознавством, суспільними (соціальними) на- \ нами і філософією, кожний з яких утворює цілу систему наук (рис. 1).

-J

Рис. 1. Класифікація наук, як сукупності системи наук

На рис. 2 наведено схему, де зображені контури загальної класифікації наук. Суть принципів об'єктивності (виділення зв'язку наук зі зв'язками самих об'єктів дослідження) і розвит­ку (відбиток у мисленні руху об'єктів від простого до складного, від нижчого до вищого) пояснюється зіставленням лівої і правої частин схеми (А — об'єкт; Б — науки). Порядок розташування наук відбиває послідовність щаблів еволюції природи.

Як ілюструє схема (рис. 2), технічні науки знаходяться на стику природничих і соціальних; математика — на стику приро­дознавства та філософії (головним чином, логіки), психологія як самостійна наука — на стику трьох головних наук. На схемі не позначені зв'язки між конкретними науками (наприклад, логікою і математикою, фізіологією і психологією, історією культури і філософією).

Рис. 2. Схематична ілюстрація щодо розвитку гуманітарних і природничих науку прогресі еволюції природи

Рис. З, Схематичне обґрунтування щодо класифікаціїі наук:

Рис. З схематично зображує головні задачі, які забезпечує класифікація наук.

Детальніше зупинимося на класифікації суспільних наук, lie і суспільні науки є насамперед історичними, тому що вони підбивають історію людства. Останню вивчають у двох площи­нах: у загальному — як історію всього суспільства у всьому різноманітті взаємозв’язків між її сторонами і конкретно — як і « торію однієї або декількох сторін, виділених із загального ішаємозв’язку.

У першому випадку формуються відповідно історичні науки, що освітлюють історію окремих щаблів розвитку людства (первісний, рабовласницький, феодальний лад та їм.). До історичних наук належать також археологія й етно­графія. Взаємозв’язок у межах внутрішньої структури люд- * тва, його економічного базису і надбудови (політичної й іде- илогічної) знаходить висвітлення в конкретних групах < оціальних наук.

Яку класифікацію мають природничі та технічні науки? Фундаментальні зміни в природознавстві XX ст. пов’язані з пиникненням принципово нової науки — субатомної фізики (квантової механіки, електронної і ядерної фізики). Це до­корінно вплинуло на співвідношення між фізикою і ме­ча нікою, фізикою і хімією тощо. Виникли також нові наукові напрямки: кібернетика, космонавтика і ряд інших проміжних наук. Кібернетика стала сполучною ланкою між багатьма розділами природознавства і техніки. Використання кіберне­тики поширюється і на суспільні науки.

Розвиток космонавтики зробив вирішальний вплив на про­грес у різноманітних галузях науки і техніки. Виникли багато проміжних технічних, біологічних і медичних наук.

Об’єктивна послідовність розташування природничих наук схематично відбита на рис. 4 (ця схема конкретизує схему, зоб­ражену на рис. 2).

На схемі (зліва) суцільними нежирними лініями зображені взаємозв’язки між головними природознавчими науками (ме­ханікою, фізикою, хімією, біологією) і переходи біології в область психології та історії. Прямокутниками виділені проміжні науки. Розщеплення механіки, хімії та фізики та зміна зв’язків між ни­ми обумовлені зародженням субатомної фізики (мікрофізики). Взаємозв'язки між цими науками відбиті на рис. 4.

У правій частині схеми відбиті зв'язки між головними прак­тичними науками: прикладною математикою, технічними, сільськогосподарськими і медичними науками. Показано місце кібернетики й автоматики як сполучних ланок між природничи­ми, математичними і прикладними науками. Класифікація технічних і природничих наук наведена у взаємному зв'язку.

Така класифікація припускає зв'язок технічних наук з кон­кретними галузями народного господарства: промисловістю (важкою і легкою, що опрацьовує і добуває), транспортом, сільським господарством (рослинництвом і тваринництвом), охороною здоров'я тощо.

Природа як єдине ціле характеризується взаємодією усіх форм рухів і видів матерії. Пізнання цілісності та єдності приро­ди робить необхідним вивчення її періодів розвитку.

Предмет науки ускладнюється, якщо його уявити в космічному масштабі. Такий аспект взаємозв'язків знаходить висвітлення в більш повній класифікації наук, де накреслені взаємозв'язки між астрономією, астрофізикою, астрохімією, ас­тробіологією, космонавтикою. Вивчення історії розвитку Землі, її періодів складає предмет таких наук, як біологія, фізична гео­графія, геоботаніка і зоогеографія, а біосфери — біологія і біо­геохімія. Внаслідок утвориться така низка наук, що вписується саме в схему на рис. 4.

Рис. 4. Сучасні уявлення про взаємозвязок природничих і соціальних наук

Якщо астрономію зв'язати з механікою і фізикою, а фізичну географію — з геологією і біологією, то утвориться низка: астро­номія, біологія, географія, геологія. У деяких випадках прак­тично важливим є перехід від розгалуженої або замкнутої схеми класифікації наук до однолінійної. Один із варіантів останньої поданий у підручнику [8]. Наведемо його далі:

Філософські науки

Діалектика

Логіка

Математичні науки

Математична логіка і практична математика Математика (включаючи кібернетику)

Природничі і технічні науки

Астрономія і космонавтика

Астрофізика

Фізика і технічна фізика

Хімічна фізика. Фізична хімія

Хімія і хіміко-технологічні науки з металургією

Геохімія

Геофізика

Геологія і гірська справа Фізична географія

Біологія і сільськогосподарські науки Фізіологія людини і медичні науки .

Антропологія

Соціальні науки

Історія

Археологія

Етнографія

Економіча географія

Соціально-економічна статистика

Науки про базис і надбудову:

держави, право, історія мистецтв тощо

Мовознавство

Психологія

Педагогічна наука

Класифікація наук має важливе практичне значення, тому що вона є теоретичною основою багатьох галузей діяльності. Boна сприяє вирішенню питань, пов'язаних із формуванням струк­тури наукових установ на різноманітних рівнях їх організації і и взаємозв'язків, плануванням і координацією досліджень у різноманітних областях науки, установленням зв'язків між тео­ретичними, прикладними науками і практикою, розробкою навчальних планів для вишів, визначенням змісту підручників і навчальних посібників, написанням зведених праць енциклопе­дичного характеру, організацією бібліотечної справи і бібліотеч­ної класифікації та ін. Наочно, що саме забезпечує класифікація ммук, демонструє рис. 3. Зокрема, бібліотечна класифікація бу- I Vгться відповідно до однолінійної схеми.