3. Вчительські семінарії, школи, інститути,

університети XIX ст.

У 60-70-е pp. XIX ст. поступово формувалася система підготов­ки вчителів, зокрема для початкових шкіл. Наприкінці 60-70-х pp. були створені трирічні вчительські семінарії, що будували свою ро­боту на базі двокласних училищ. Серед перших учительських семінарій — Коростишевська (заснована в 1869 p.), Херсонська (1871 p.), Аккерманська (1872 p.), Переяславська (1878 p.).

На західноукраїнських землях учителів для народних шкіл готували вчительські семінарії — Львівська, Чернівецька, Мука- чевська, Ужгородська.

Вчителів для повітових училищ, церковнопарафіяльних шкіл, вищих початкових і міських училищ готували вчи­тельські інститути. Перший вчительський інститут в Україні був відкритий у м. Глухові (1874р.).

До 1914 року в Україні нараховувалося 26 учительських семінарій і 6 вчительських інститутів.

В другій половині XIX ст. та на початку XX ст. серед прогре­сивних педагогів України, що внесли вагомий внесок у розвиток педагогічної думки, були А. В. Духнович, Н. Ф. Левицький, Т. Г. Лубенець, Б. Д. Грінченко, X. Д. Алчевська, С. М. Ковалів.

Розвиток капіталістичних відносин у економіці в Росії, бо­ротьба прогресивної громадськості обумовили подальший розви­ток вищої школи. В Україні центрами наукової думки, підготов­ки вчених, учителів для середніх шкіл, лікарів, юристів та ін. спеціалістів стали Харківський, Київський, Новоросійський (м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (відкритий у 1875 p.). Спеціалістів для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851 p.), Харківський технологічний інститут (1885 p.), Київський політехнічний інститут (1898 p.), Катеринославське вище гірниче училище (1899 p.), Львівський політехнічний інститут (1844 p.), академія ветеринарної медицини у Львові (1897 р.) та інші навчальні заклади. Функціонували вищі жіночі курси в Києві (з 1878 p.), Одесі (з 1906 p.), Харкові (з 1913 p.), жіночий медичний інститут у Києві (з 1907 p.).

З ініціативи В. Н. Каразіна у 1805 р. був відкритий Харківський університет. До революції до його складу входило вісім наукових товариств, астрономічна обсерваторія, бібліотеки, 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, ме­дичний та юридичний.

Чисельні наукові школи, які з’явились в Харківському університеті, сприяли становленню вітчизняної науки. В університеті навчалися та працювали відомі вчені: математики М. В. Остроградський, А. М. Ляпунов, В. А. Стеклов, поет П. П. Гулак-Артемовський, біолог І. І. Мечніков, історик М. І. Костомаров, композитор М. В. Лисенко, письменник М. П. Старицький та ін. Харківський університет зіграв важли­ву роль у розвитку національної культури українського народу. У 1816-1819 р. видавався часопис ’’Український вісник’’, у 1824-1825 р. — "Український часопис". На основі університету розбудована Академія теоретичних знань (1920-1921), Інститут народної освіти (1921-1930), Інститут фахової освіти та Фізико- хіміко-математичний інститут (1930-1933). Медичний та юри­дичний факультети були перетворені в самостійні інститути.

Новоросійський університет був заснований з ініціативи М. І. Пірогова в Одесі в 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. Після 1917 р. — реорганізований у низку самостійних вузів. З 1933 року має ім'я Одеського. З Новоросійським університетом пов'язана діяльність видатних учених: І. І. Мечнікова, І. М. Сеченова, А. О. Ковалевського, Е. М. Щепкіна та ін.

Ніжинський історико-філологічний інститут був створений у 1875 р. на базі Ніжинського ліцею. Інститут готував учителів класичних іноземних мов, російської мови і історії для середніх навчальних закладів. Серед студентів були представники селян, міщан та інших прошарків населення. Закінчили його історик Н. С. Державін, художник Н. С. Самохін, педагог П. К. Волинсь­кий та ін. У 1920 р. цей навчальний заклад було реорганізовано у Ніжинський інститут народної освіти.

Варто підкреслити, що з початку XIX ст. у вітчизняній університетській освіті починає набирати силу освітянська тен­денція. У першу чергу це пов'язано з концепцією державної політики, де головним завданням вітчизняної вищої школи було визначено підготовку висококваліфікованих кадрів для обслуго­вування державного апарату. У 1809 р. вийшов указ, згідно з яким кожен, хто бажав отримати чин колезького асесора, пови­нен був "витримати іспит в університеті". Університети поступо­во втрачають статус "чистої науки", а на перше місце виходить функція керування системою народної освіти, підготовки педа­гогічних кадрів, інтелектуальної та державної еліти.