4. Наука як соціальний інститут

У процесі розвитку суспільства наука, як форма суспільної свідомості, набуває соціальних функцій і стає самостійною соціальною структурою.

Визначення науки як особливого соціального інституту дозволяє з'ясувати не лише її взаємозв'язок з технікою, культурою і й іншими сторонами суспільних явищ, але й виділити історичні закономірності її розвитку, означити різноманітні аспекти керування нею, виділити соціологічні проблеми наукової творчості. Таким чином, соціальний аналіз науки охоплює вивчення її основних суспільних функцій, форм організації і матеріальні основи наукової діяльності.

Початковий період перетворення науки в соціальний інсти­тут визначається другою половиною XVII ст. та першою чвертю Ч VIII ст. Саме у цей період у Європі були організовані перші на­укові товариства і стали видаватися наукові часописи.

До зазначеного вище періоду зберігання і відтворення на- vіншого знання, як особливої форми цінностей суспільства,

• ийснювалися за допомогою книг, викладання, листування й «н обистих контактів між ученими.

До кінця XVIII ст. у сфері науки була зайнята порівняно не­велика кількість людей. Наука була "малою*'.

В зв'язку зі значним прогресом матеріально-технічної бази наукової діяльності, з кінця XVIII ст. стали виникати нові засо­би і форми організації науки. Створюються значні науково- дослідні інститути і лабораторії з потужною технічною базою. Це наблизило дослідницьку діяльність до форм виробничої праці. Водночас намітилося значне зростання чисельності наукових кадрів та обсягів асигнувань на розвиток науки. Наука перетво­рилася з "малої" у "велику".

Сучасна наука утворює усе тісніші зв'язки з усіма соціально- економічними, політичними, виховними і культурними інститу­тами. Вона усе більше і глибше проникає в політику, промис­ловість, сільське господарство, адміністративну діяльність і військову сферу. Сьогодні матеріальні витрати на науку зроста­ють невпинно. Водночас збільшується віддача науки суспільному виробництву. Останній факт визначає спрямованість державної політики в області науки. Розвиток науки і напрямки викорис­тання її досягнень впливають на розвиток засобів виробництва. В умовах планової (адміністративної) економіки і ринкової еко­номіки кінцеві соціальні цілі науки діаметрально протилежні.

З розвитком цивілізації соціальна роль науки зазнає істот­них змін, що виражається у зміні характеру и зв'язків з технікою і виробництвом. Відомо, що "мала" наука відігравала допоміжну роль стосовно вдосконалення виробництва. Розвиток "великої" науки став визначати розвиток як техніки, так і виробництва. На такій основі сформувалася єдина система: наука — техніка — ви­робництво, де головну роль відіграє все-ж-таки наука.

В умовах науково-технічної революції перетворення науки в продуктивну силу стає однією з основних закономірностей роз­витку суспільства. Зростає значення не лише природничих і технічних, але і соціальних наук та філософії. Останній належить головна і керівна роль у розвитку наукового пізнання в цілому.

Для сучасної науки на перший план виходить проблема ор­ганізації керування її розвитком. Спочатку ці проблеми вирішу­валися за допомогою розвинутої системи університетів і ВЗО за галузевим принципом. Але, починаючи з 20-х років XX ст., розпивається спеціалізована система закладів. У наш час ор­ганізаційна основа науки являє собою складну розгалужену гистему.

Вищими формами організації науки в Україні є Національ­нії Академія наук (НАН), та галузеві академії (Академія

• і м ьськогосподарських наук, Академія педагогічних наук, Ака­демія медичних наук та ін.).

До структури академій належить велика кількість

• пеціалізованих науково-дослідних інститутів, проблемних ла­бораторій, дослідницьких станцій, наукових товариств, інфор­маційних центрів, видавництв, бібліотек, музеїв тощо. Крім ТО­ГО, існують галузеві науково-дослідні і проектні інститути, аідділи, лабораторії та допоміжні заклади, які безпосередньо підпорядковані міністерствам і відомствам України (промисло- іюсті, сільського господарства, транспорту, екології, освіти і на­уки, культури та ін.).

Необхідність концентрації і централізації наукової діяль­ності обумовила розвиток таких організаційних форм науки, як центри галузевого значення (наприклад, центр космічних досліджень НАН України та ін.), центри комплексного характеру (Південне, Кримське та інші відділення НАЕУкраїни). Поряд з цим створені міжнародні наукові організації! центри за різно­манітними сферами наук.

У нашій країні функціонують міжнародні центри ядерних, космічних і біологічних досліджень, де працюють учені з бага­тьох інших країн. Для вирішення низки міжгалузевих актуаль­них проблем часто створюються спеціальні творчі колективи з проблемних груп, що виконують комплексні проекти або цільові програми.

Таким чином, наука має складну ієрархічну систему струк­турних підрозділів, що забезпечують виконання її внутрішніх і соціальних функцій. У рамках зазначених організаційних форм науки здійснюються такі функції, які пов'язані з керуванням науковою діяльністю.

Очевидно, що загальні цілі і задачі науки на конкретний період розвитку кожної конкретної держави визначаються завданнями соціально-економічного і політичного розвитку цієї держави. Тому в системі державного управління створені спеціальні органи керівництва наукою.

У координації і керуванні науково-дослідницькою діяльністю головну роль відіграють Державні комітети з питань освіти і науки при Верховній та місцевих Радах України. Розроб­кою стратегічних напрямків розвитку науки займається Депар­тамент з питань науки при Міністерстві освіти і науки України. Важливе місце в координації і керуванні науковою діяльністю належить також президії НАН України. Стратегічні та тактичні схеми розвитку наукових напрямків реалізують наукові (з пев­них дисциплін) ради, товариства учених, ради університетів та інститутів, проблемних лабораторій та інших наукових підрозділів. Наукові товариства, з’їзди, конференції, сим­позіуми дають значний внесок у практичну реалізацію щодо ви­конання визначених функцій науки.

У наші часи, у період науково-технічного удосконалення усіх галузей суспільства, виникає потреба щодо інтенсивного збільшення ефективності методів керування розвитком науки, її структури, утриманням наукової діяльності, як такої.

Наука, як соціальний інститут, має у своєму розпорядженні потужну матеріально-технічну базу. Сюди належать: техніка, будинки, обчислювальні центри, експериментальні заводи, іспи­тові полігони, дослідницькі станції та багато чого іншого.

Суттєвими пізнавальними елементами науки є наукові ідеї, гіпотези, факти, а також засоби матеріалізації наукових ідей — книги, карти, графіки, креслення, таблиці, методики і відповідні матеріальні засоби спостереження у процесі проведення експери­менту, методи фіксації результатів дослідження тощо.

Символічні засоби науки утворюються за допомогою науко­вої термінології, системи мір, наукової символіки, різно­манітних форм "технічної мови" (графіки, таблиці, інтер- нетівські "сайти" тощо).

До "ідейних" засобів науки ставляться логіка і методо­логія науки.

Наука має у своєму розпорядженні засоби контролю, оцінки, санкції і заохочення. Це вчені звання, авторські дипло­ми, гарантія авторських прав таін.

Забезпечення функцій інформації здійснюється інфор­маційними центрами, відділами, бібліотеками та іншими підрозділами.

Використовуючи ЕОМ, кібернетику, створюються автома­тичні системи керування і розвитку власне самої науки — авто­матизовані системи управління (АСУ).

Зростає значення наукового керування творчими функціями власне людського чинника, у тому числі, в системі — людина-машина (комп'ютер, прилад та ін.).

На основі системного аналізу, пов'язаного з застосуванням методів математики, кібернетики, моделювання та ЕОМ, розроб­ляються проблеми удосконалювання принципів керування на­уковими і виробничими колективами, підприємствами та ін.

Урахування національних умов і можливостей розвитку на­уки має важливе значення в раціональному розподілі наукових кадрів між окремими державами (наприклад, країнами, що вхо­дили у минулому до складу СРСР) з метою ефективної розробки деяких проблем науки зусиллями вже сформованих раніше на­укових шкіл і напрямків, у визначенні адекватних співвідно­шень між фундаментальними і прикладними науками, у політиці відносно розвитку науки.

Водночас, досягнення науки мають загальнолюдське (інтер­національне) значення.

Найважливішою умовою відтворення науки як соціального інституту є удосконалювання системи підготовки наукових кадрів. Ця робота безпосередньо здійснюється академіями, галу­зевими інститутами, проблемними лабораторіями і ВЗО через аспірантуру, магістратуру та інші форми підвищення ква­ліфікації спеціалістів (захист дисертацій, затвердження відкриття, реалізація проектів, винаходів, розробок тощо).

У останні часи, коли Україна має намір інтегруватися до Європейського Союзу, високорозвинені держави Західної Євро­пи, США та ін. пропонують українським вченим, фахівцям різних галузей широкі можливості стажування та проведення сумісних наукових досліджень за фінансовою підтримкою влас­них країн. Сам факт реалізації таких наукових проектів у ви­сококласних європейських та американських лабораторіях

фіксує той факт, що українські вчені чудовим чином підтриму­ють високі традиції своїх наукових шкіл.

Контроль за якістю підготовки та атестацією наукових кадрів здійснюється Вищою атестаційною комісією при Раді Міністрів України (ВАК України), який має власний друкова­ний орган — Бюлетень ВАК [9].

Зростаючі вимоги до підготовки наукових кадрів обумовили необхідність удосконалювання всієї системи навчання у вищій школі, підвищення якості підготовки спеціалістів на основі про­блемного навчання, творчої самостійної роботи і диференційова­ного підходу до навчання студентів.

У нашу епоху виняткове значення одержують проблеми патріотичного, морального та естетичного виховання наукових кадрів. Це випливає з закономірностей внутрішньої логіки роз­витку самої науки та об’єктивних законів розвитку людства.

Для науки найвищою цінністю є істина, вираження якої за­лежить також від морального обліку вченого. Нові умови розвит­ку науки виражаються в моральній відповідальності вченого за результати своїх досліджень, практичного їх застосування та соціально-екологічні наслідки.

Наприклад, однією з міжнародних організаційних форм на­уки, у якій знаходять свій відбиток зазначені вище сторони, є сис­тематичні конференції з такої тематики, що має глобальне загаль­нолюдське значення. Наприклад, за незастосування і нерозповсю- дження ядерної зброї на Землі, за раціональне використання зем­них ресурсів, проти тероризму та ін., що мають на меті запобігання антигуманістичного застосування новітніх технологій.