1. Правила та загальні вимоги оформлення наукових робіт [9]

Основна частина наукової роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з но­вої сторінки. Основному тексту кожного розділу може передува­ти передмова з коротким описом обраного напрямку та обґрунту­ванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведе­них у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. В розділах основної частини подають:

• огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень;

• виклад загальної методики і основних методів досліджень;

• експериментальну частину і методику досліджень;

• відомості про проведені теоретичні і (або) експеримен­тальні дослідження;

• аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури окреслюють основні етапи розвитку на­укової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюю­чи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній га­лузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищува­ти 20% обсягу основної частини наукової роботи.

В другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір на­прямку досліджень, наводять методи вирішення завдань і їх

порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення наукових досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних — принципи дії і характеристики розробленої апаратури, допус­тимі неточності у процесі вимірювання та ін.

У наступних розділах з вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень автора з висвітленням того ново­го, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених завдань, оцінку до­стовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і за­рубіжних праць, обґрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень.

Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

У висновках викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, що одержані в науковій роботі, які по­винні містити формулювання розв'язаної наукової проблеми (за­дачі), її значення для науки і практики. Далі формулюють вис­новки та рекомендації щодо наукового та практичного викорис­тання здобутих результатів.

В кожному пункті висновків коротко оцінюють стан питан­ня. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставле­ної в роботі наукової проблеми (задачі), її практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями.

У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: а) у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні на­укової роботи); б) у алфавітному порядку прізвищ перших ав­торів або заголовків; в) у хронологічному порядку.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чин­них стандартів з бібліотечної та видавничої справи.

За необхідністю до додатків доцільно включати допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття дисертації:

• проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

• таблиці допоміжних цифрових даних;

• протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахун­ки економічного ефекту;

• інструкції і методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, які розроблені в процесі виконання наукової роботи;

• ілюстрації допоміжного характеру.

Наукову роботу (курсову, дипломну, магістерську, дисер­таційну) друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридця­ти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 мм. Мож­на також використати папір форматів у межах від 203 х 288 мм до 210 х 297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату АЗ.

Всі примірники наукової роботи повинні бути ідентичними. В разі використання копіювальної техніки ідентичність усіх примірників дисертаційної роботи повинна бути засвідчена спеціалізованою вченою радою.

Обсяг основного тексту повинен становити для:

• курсової роботи — 20-35 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 35-45 сторінок);

• дипломної роботи — 50-60 сторінок (для суспільних і гуманітарних наук 65-100 сторінок);

• дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук повинен становити 4,5-7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських аркушів).

• дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук 11-13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук — 15-17 авторських аркушів).

Зазначений вище обсяг наукових робіт (курсових, диплом­них, дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора чи канди­дата наук) розрахований на використання при їх оформленні зви­чайних (не портативних) друкарських машинок при друкуванні через 2 інтервали на папері формату А4 або комп'ютерів з викори­станням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 pt з по­луторним міжрядковим інтервалом.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий — не менше 20 мм., правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка — чорного ко­льору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою.

Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути на­ближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які вия­вилися в процесі написання наукової роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4 (мають бути розрізаними), їх включа­ють до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило, в додатках.

Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин наукової роботи "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДО­ДАТКИ" друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовків не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше ре­чень, їх розділяють крапкою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тек­сту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину наукової роботи треба починати з нової сторінки.

До загального обсягу наукової роботи, визначеного Поряд­ком, не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та малюнки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів наукової роботи підлягають ну­мерації на загальних засадах.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими ци­фрами без знака №.

Першою сторінкою наукової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульно­му аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому, верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини наукової роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних дже­рел не мають порядкового номера. Особливу увагу слід звернути на те, що всі аркуші, на яких розміщені ці структурні частини наукової роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: ВСТУП" або

"Розділ 6. ВИСНОВКИ". Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового ряд­ка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ друго­го розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера повинна сто­яти крапка, наприклад: "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в науковій роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках наукової роботи, включають до загальної нумерації сторінок.

Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом "Рис. " і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і по­рядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. На­приклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілю­страції, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в науковій роботі подано одну ілюст­рацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, по­даних у додатках) в межах розділу. Б правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Табли­ця" із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складати­ся з номера розділу і порядкового ноДО^еР^а таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Якщо в науковій роботі одна таблиця, її нумерують за за­гальними правилами..

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово " Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Про­довження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продов­ження табл. 1.2".

Формули в роботі (якщо їх більше одної) нумерують у ме­жах розділу. Номер формули складається з номера розділу і по­рядкового номера формули в розділі, ]Уііж якими ставлять крап­ку. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках* Наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту j таблиць, в яких указують довідкові і по­яснювальні дані, нумеру_І0ТЬ послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на од^_ОМу _ар_Ку_Ші декілька, то після слова Примітки ставлять Дво_Кр_аПку. Наприклад:

Примітки:

1. ...

2. ...

Якщо є одна приіуц_{тка) то} jj _не нумерують і після слова "Примітка" ставлять кр^_ПКу_#

Ілюстрації наукове^ роботи допомагають наочно продемон­струвати деякі положеь*_Ня> виявлені закономірності, виходячи із певного загального 3a^y_My_{? за} ретельно продуманим тематич­ним планом. Ілюстрацій допомагають уникнути випадкових, пов язаних із другорядц^_ми деталями, частин тексту і запобігти невиправданим пропускам найважливіших тем. Кожна ілюст­рація має відповідати те^_СТу_{? а ТЄ}кст — ілюстрації. Назви ілюст­рацій розміщують після ї_х номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювал^_ними д_аними (під рисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією ^_{ає так}і основні складові:

найменування гр_афі_чного сюжету, що позначається ско­роченим словом "Рис. ";

порядковий ном^р ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими циф^_ами.

тематичнии заго_ловок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характ§р_ИСТИКОю зображеного;

експлікацію, як^ будується так: деталі сюжету познача­ють цифрами, які винос^_ть у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що ек^_пл^_кащ_{Я не зам}і_Нює загального найме­нування сюжету, а лищ_е пояснює його. Наприклад: "Рис. 2.2. Схема розміщення елеіу*_енті_{в касЄ}ти: 1 — плівка: 2 — ролики; З — валик; 4 — опорні е^_ояки"_#

Основними видами ілюстративного матеріалу в науковій роботі є: креслення, т^_хн^_чни^ рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлю_6ати посилання на ілюстрації як са­мостійні фрази, в яких лппіе повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, викладається тема, пов’язана з ілюст­рацією, і де читачеві тре§_а вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках "(рис.3.1)" або зворот типу: "... як це видно з рис. 3.1" або "... як це показано на рис. 3.1".

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтво­рення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюст­рації виконують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. У роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні ар­куші білого паперу формату А4.

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово "Таб­лиця” починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох; логічний пред­мет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) — у підзаголовку, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику — всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути, наскільки можливо, коротким. Слід уникати повторів тематич­ного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у те­матичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об'єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У підзаголовку повторювані елементи, які мають відно­шення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок графи: однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали: неоднорідні — посередині графи: лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підза­головки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із

заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою за 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту пе­реплетеного блоку дисертації або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переноси­ти на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таб­лицю з великою кількістю граф можна поділяти на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її голо­вку, в другому випадку боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, скла­дається з одного слова, його можна замінювати лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами "Те ж", а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторю­ються, не слід. Якщо цифрові або інші дані у будь-якому рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих ряд­ках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для еко­номії місця кілька коротких однотипних формул, відокремле­них від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під од­ною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і* числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового ко­ефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснен­ня починають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядка­ми. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один ря­док, його слід перенести після знака рівності (==) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у на­ступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з фор­мулою, переносять у наступний нижче формули. Номер форму­ли при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Як­що формула знаходиться у рамці, то номер такої формули запи­сують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної гори­зонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом) ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться всередині групи формул і звернене у бік номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. То­му в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, пе­редбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять все­редині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Яких загальних правил цитування та посилання на викорис­танні джерела треба дотримуватися при написанні наукової робо­ти? При написанні наукової роботи іноді треба давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наводяться в ро­боті, або на ідеї та висновки, за якими розроблюються проблеми, завдання та питання, вивченню яких присвячена наукова праця. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають не­обхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілю­страцій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання в науковій роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати поряд­ковим номером за переліком посилань, виділеним двома квад­ратними дужками.

Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову ча­стину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання, при цьому його номер має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад. Цитата в тексті: "... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації /7/ 1)".

Відповідний опис у переліку посилань:

7. Дороніна М. С. Культура спілкування ділових людей: Навчальний посібник. — К.: "KM Academia", 1998.- 192с.

Відповідне подання посилання:

/7/ 1) розділ 1. Ділове спілкування, стор. 29.

Рекомендується в основному тексті або у заключних абза­цах розділів давати посилання на особисті наукові праці здобува- ча (принаймні ті, перелік яких наведено в авторефераті).

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим но­мером ілюстрації, наприклад: "Рис. 1.2”.

Посилання на формули наукової роботи вказують по­рядковим номером формули в дужках, наприклад: "... у формулі (2.1)".

На всі таблиці дисертації повинні бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, напри­клад: "... в табл. 1.2".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вка­зувати скорочено слово "дивися", наприклад: "див. табл. 1.3".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авто­ритетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друко­ваного твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення на­веденого витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наво­диться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лап­ками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скоро­чення авторського тексту і без перекручень думок автора. Про­пуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без пере­кручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всере­дині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело:

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, корект­ним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні поси­лання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора дисертаційної праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор дисертаційної праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження,

тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст за­стереження вмішується у круглі дужки. Варіантами таких за­стережень є: (курсив наш. — М.Х.), (підкреслено мною. — М.Х.), (розрядка моя. — М.Х.).

Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкова­ним твором або виписують з каталогів і бібліографічних покаж­чиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних пе­ревірок, вставок пропущених відомостей.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у по­рядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користу­вання і рекомендований при написанні наукової роботи), в ал­фавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно дава­ти відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим на­веденням назв праць. Потрібну інформацію щодо згаданих ви­мог можна одержати зі стандартів.

Додатки оформлюють як продовження наукової друкова­ної праці на наступних її сторінках або у вигляді окремої час­тини (книги), розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дисертації.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках дисер­тації, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літе­рами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. В се­редині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, 3, /, /, Й, О, Ч, Ь. Наприклад: Додаток А, Додаток Б і т.д. Один додаток позна­чається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною (книгою) на титульному аркуші під назвою дисертації друкують великими літерами слово "ДОДАТКИ".

Текст кожного додатка за необхідністю може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером став­лять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 — перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розмішені в додатках, нумерують у межах кожного додатка* Наприклад: Рис. Д. 1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) — перша формула додатка А.

На останніх сторінках наукової роботи розмішують анотації українською, російською та англійською мовами. На вибір на­уковця анотація англійською або російською мовою повинна бу­ти розгорнутою — обсягом 2 сторінки машинописного тексту (до п’яти тисяч друкованих знаків), інформацією про зміст і резуль­тати наукової роботи, а дві інші — обсягом до 0,5 сторінки маши­нописного тексту (до 1200 друкованих знаків) — ідентичного змісту інформація про основні ідеї та висновки дисертації.

Анотації складаються за формою, яка має такий зміст:

а) прізвище та ініціали виконувача наукової роботи; б) назва наукової роботи; в) вид наукової роботи (рукопис, монографія);

г) науковий ступінь автора; д) спеціальність (шифр і назва); є) установа, де відбудеться захист; ж) місто, рік; з) основні ідеї;

і) результати та висновки наукової роботи. Викладення ма­теріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Належить ви­користовувати синтаксичні конструкції, які притаманні мові ділових документів, уникати складних граматичних зворотів. Необхідно використовувати стандартизовану термінологію, уни­кати маловідомих термінів і символів.

Після кожної анотації наводять ключові слова від­повідною мовою.

Ключовим словом називається слово або стійке словоспо­лучення із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження. Сукупність ключових слів повинна відображати поза контекстом основний зміст на­укової праці. Загальна кількість ключових слів повинна бути не менше трьох і не більше десяти. Ключові слова подають у назив­ному відмінку, друкують в рядок, через кому.