6. Особливості наукової творчості, деякі шісономірності і тенденції розвитку науки

Тнорчість — це вища форма діяльності людини, що спрямова­ним! nit створення якісно нових (духовних та матеріальних) цінно-

• «ні! Тнорчість — найважливіша з умов наукової, виробничо-

• . - нічної та художньої, політичної, педагогічної та виховної *іи м І.пості людини. Але не всі сторони трудової діяльності мають ?«нфчий характер, тобто пов’язані зі створенням нового.

Діяльність людини поділяють на творчу і виконавчу. Остан-

₅«м ить стереотипний характер. Її сутність закладена в тра-

^міііих, навичках, правилах, завданнях, програмах, в яких ІМПи го попередній досвід діяльності людини.

Тнорчість є об’єктом дослідження з різних позицій: філо- Ин|м І.КОЇ, соціальної, психологічної.

Філософія розглядає питання сутності творчості. Філо- ► ♦ *!•• і.к н й аналіз дозволяє глибше зрозуміти зміст свідомості і *м« »н пня, зрозуміти, що саме у творчій діяльності складає ос­ин щ і и її життєвий сенс та відбиває історичну необхідність ви- ИИИ НІ ИІІЯ свідомості.

Соціальний аспект творчості полягає у суспільній її значу- ♦И*И і і і необхідності для діяльності людини. Необхідні для твор­ив 11 складові розвиваються в процесі навчання та власне твор- і ді м л ьності. Рівень творчих досягнень — функція працьови- *М« «І ги навченості. Невпинний розвиток досліджень В кіберне­тиці щодо розширення можливостей передачі роботам певних нм »у моиих операцій, які піддаються формалізації, сприяють от- Iні ми IIII ю якісно нових результатів не лише в процесі створення мм \ чного інтелекту, але розширюють можливості впроваджен­им модглювання творчої діяльності особистості.

і’интез усіх вищезазначенних підходів до вивчення творчої ЦІМ . І.ПОСТІ людини, з точки зору логіки, соціології, психології є % н і мі її і-срною рисою сучасного этапу розвитку наукознавства.

* упинимося детальніше на особливостях саме наукової } «мр»пн:ті.

Наукова творчість відображає загальні риси творчості, але <#«« п пі ні особливості, що обумовлені специфікою даної форми V* III ИІ.ІІОЇ свідомості.

Наука являє собою досить специфічну форму діяльності лю­дини, яка суттєво відрізняється від інших різновидів діяльності: матеріального виробництва, духовної сфери тощо.

Наукова творчість нерозривно пов'язана з практичними за­собами освоєння оточуючої дійсності. На практиці наукове знан­ня використовується як ідеальний засіб, що забезпечує вироб­ництво матеріальних цінностей.

Для науки збагачення знаннями складає головну і безпосе­редню мету діяльності людини. Це втілюється в різноманітних ат­рибутах: фактах, теоретичних висновках, порівняннях, формулах хімічних речовин, схемах технологічних процесів тощо. Оскільки наука, як процес та результат мислення людини, узагальнюється в категоріях, закономірностях, законах та інших інтелектуаль­них формах, тому результати наукової творчості виражаються в узагальненнях, абстракції, поняттях, теоріях, ідеях тощо.

Науку і мистецтво об'єднує творчо-пізнавальне відношення до природи та суспільства. У науковій творчості має особливе значення пізнавальний елемент, а в художній — естетичний.

Необхідною умовою розвитку як науки, так і художньої твор­чості є свобода критики, творчі дискусії, обмін та боротьба думок.

Суб'єктивні характеристики вчених є також важливим чин­ником щодо розвитку науки.

В умовах сучасної техногенної революції наукова творчість має колективний характер. Але ця колективна діяльність є та­кою, що талант та енергія окремих видатних вчених сприяє творчому розвитку усього колективу.

Одним з найважливіших критеріїв ефективності наукової творчості є практична значущість результатів дослідження у ма­теріальному виробництві.

Через філософію та загальну теорію суспільствознавства, більшість наук пов'язана з ідеологією та політикою тієї чи іншої держави. Фінансові потоки дозволяють краще розвивати ту чи іншу наукову галузь. Отже, наукова творчість завжди виходить за межі внутрішніх завдань розвитку науки як такої. Очевидно, що це є також характерною рисою розвитку художньої творчості.

Наука і релігія, як форми суспільної свідомості суспільства протилежні за своєю суттю.

Розвиток науки підпорядковується загальним та спе- иифічним закономірностям. Останні обумовлені особливостями ін шкретного періоду історії розвитку пізнання та суспільства.

Релігія впливає на внутрішній стан людини, формує загал ь- ннлюдські цінності суб'єкта, визначає для нього певні правила ішішдінки у суспільстві.

Поширення глобальної техногенізації людського

• м иільства та розвиток науки намітили головні напрямки роз­питку природничих наук: теоретичної та прикладної математи- ! м, інформатики, кібернетики, фізики елементарних часток, мі ом ного ядра, твердого тіла, квантової електроніки та оптики, імідіофизики, а також проведення досліджень в галузі атомної і ігрмоядерної енергетики, перетворення та передачі електрое­нергії тощо. Розширюються дослідження з проблем механіки, м орії автоматизації виробництва та ін. Розробляються наукові ог пови каталізу, хімічної технології, біотехнології. Розви­ти :ться фізико-хімічна біологія. Впроваджуються у практику і тукові основи одержання фізіологічно активних речовин для мгдицини та сільськогосподарського виробництва. Знаходять

• мій розвиток проблеми імунології та вірусології, генетики і се- мчсції, методи і засоби профілактики, диагностики і лікування ішйбільш поширених захворювань. Комплексно досліджуються

• місі глобальні питання, як будова та еволюція Землі, біосфери,

< ютового океану та атмосфери.

Вивчення об'єктивних закономірностей взаємозв'язку між і шукою, світоглядом та суспільством у нашу епоху має особливо ш< туальне значення. Очевидно, що ці зв'язки багатогранні. На­приклад, характеризуючи основні риси техногенної революції, шиначимо, що вона знаменує собою прагнення вирішити такі ак- і умльні проблеми, як забруднення оточуючого середовища у еко- ногії, винахід альтернативних видів пального у енергетиці,

■ ідтворення штучної їжи у біології, розбудова загальної теорії поля у фізиці, дослідження та використання знань щодо гене- і и чного коду в біології, відкриття принципово нових космічних об’єктів у астрономії, поширення на практиці результатів досліджень у галузі високих та низьких температур, надвисоких t исків і глибокого вакууму.

Характерними рисами сучасного прогресу є також сімбіоз науки і техніки, створення принципово нових комп'ютерів та широке їх застосування у наукових дослідженнях і на практиці; автоматизація, хімізація та кібернетизація виробництва; ово­лодіння атомною, термоядерною, сонячною та вітрильною енергією; інтенсивне освоєння космічного простору на благо суспільства; революція у технічних засобах пізнання; "інфор­маційний вибух”, пов'язаний з прогресуючим накопиченням людських знань; перетворення науки в безпосередню виробничу силу; широке впровадження нових форм і методів організації на­уки і виробництва й керування її розвитком та ін.

Для науки взагалі (і сучасної, особливо) характерним є при­скорення її зростання.

Сьогодні масштаби наукової діяльності подвоюються при­близно у кожні наступні 10 років. Зараз загальна кількість на­уковців в усіх країнах світу складає понад 90% усієї їх чисель­ності за всю історію науки. Але за останні роки намітився процес уповільнення темпів росту чисельності наукових кадрів. Таке явище має назву "насичення науки”. Є підстави визнати, що це пов'язано також з підвищенням ефективності наукових дослід­жень за рахунок удосконалювання їх організації, ліквідації роз­порошеності та зосередження досліджень на головних напрям­ках наукового прогресу й істотного розвитку матеріальної бази науки на основі сучасної техніки. Перераховані чинники знижу­ють потребу в науковцях.

У цілому можна відзначити, що чим далі рух наук від їх вихідного пункту, тим ширше та глибше пізнання, тим вищим є темп розвитку останнього.

Поряд з індивідуальною науковою діяльністю усе більш істотне значення отримує колективна творчість та обумовлена нею планомірна організація наукового процесу на основі внутрішньої логіки розвитку науки, потреб практики.

Очевидно, що об'єктивна сучасна реальність гостро ставить проблеми наукової організації і планування суспільного вироб­ництва з урахуванням останніх досягнень науки і необхідності якнайшвидшого впровадження їх у практику. При цьому усе більш скорочуються інтервали між важливими науковими відкриттями та впровадженням їх у виробництво.

Для сучасного етапу пізнання характерна прогресуюча дифе- I и и ціація науки. Спочатку її нові галузі формувалися винятково за ■ 11 ч дметною ознакою, відповідно до яких вивчали самі загальні ти­пі фізичних, хімічних, біологічних таін. явищ, визначаючи пред­мет і контури кожної науки окремо. На цьому шляху були відкриті ми ал і,ні закономірності будови та властивості матеріального Світу.

Надалі, поступово поглиблюючи наукове пізнання явищ при­роди, суспільства та мислення, намітився і став домінуючим про- інм'мний принцип диференціації наук. Наприклад, класичний minx диференціації біологічних наук за предметною ознакою грун-

• vмався на виділенні і пізнанні власне загальних законів будови їм чГязків, що властиві базисним біологічним явищам природи. І їм цій основі виникли і розвивалися більш давні науки: зоологія, їй п аніка, анатомія тощо. Це сприяло з’ясуванню питаннь щодо

• дикої будови твариннного та рослинного світу за усім різно- м м 11 іттям їх форм та проявів.

Водночас виникло питання: чому цей світ так влаштований? ім н:товну відповідь на це питання наука надає у подальшому про­цесі свого розвитку. Виникає якісна зміна процесу диференціації нмуіс з позиції більш вузької спеціалізації мети, задач, методів, •|н>рм та засобів пізнання за предметно-проблемною, або проблем­ною ознакою. Наприклад, у біології основними об’єктами /мислідження ставали послідовно: зовнішній опис явищ живої при- I и ‘ди (тварин, рослин), поглиблене вивчання видів, організмів, ор- і миів, тканин, клітин, молекул, атомів і зв’язків між ними. Це зна- к«»дить відповідний відбиток у структурі сучасної біологічної науки.

Поділ наукової праці за означеними вище принципами за- <ч*:шечує поглиблене вивчення елементарної будови і конкретної < \шості процесів, що лежать в основі різноманітних форм живої матерії. Водночас, поглиблюючись у об’єкт дослідження, наука рп ікриває загальні причини руху, зміни і розвитку матерії.

Проникаючи у об'єкти різноманітними шляхами (метода­ми), наука стикається з матеріальним субстратом та його влас- і пностями, що мають універсальний та загальний характер, та ми:іначаються в процесі синтезу накопичених знань.

Нерозривно з процесом диференціації розвивається і інтег- рація наук. Поділ наук на основі мети досліджень є одним з ос- ііонних чинників їх інтеграції.

Інтеграція тісно пов'язана з диференціацією наук.

У результаті взаємодії наук визначаються фундаментальні проблеми на їх стику, формуються нові дисципліни: біохімія, біофізика, молекулярна біологія й ін.

Відомо, що клітина є універсальним об'єктом у біологи, вивчення якого зумовило диференціацію й одночасну інтеграцію науки про клітину на цитохімію, цитогенетику, біофізику кліти­ни, та інші науки. Така диференціація та інтеграція біологічних наук забезпечує поступове з'ясування механізмів діяльності клітин, тканин, органів, систем, та мозку як органа мислення і свідомості, а також розуміння структурно-функціональних ос­нов їх роботи з позицій цілісності. У інших природничих науках відбуваються принципово подібні процеси.

Отже, диференціація й інтеграція наук взаємно обумов­люють одне ціле, що є яскравим проявом діалектики сучасно­го наукового пізнання.

В умовах техногенної революції інтеграція наук на про­блемній основі часто пов'язана з вирішенням комплексу соці­ально-економічних задач. Прикладом можуть бути глобальні екологічні проблеми, що виникли на стику багатьох наук і галу­зей людської діяльності.

Практичне використання атомної енергії є комплексом на­укових, технічних, медичних і соціальних проблем.

У зв'язку з цим у сучасній науці на передній план виступає задача координації наукових досліджень у межах фундаменталь­них проблем і напрямків. Причому цей процес набуває держав­них та міждержавних масштабів, що є характерним для всіх об­ластей природознавства, технічних і суспільних наук. Питання і проблеми удосконалювання організації науки і керування її роз­витком мають настільки ж важливе значення, як і безпосередньо сама наукова праця колективів лабораторій, інститутів і ВЗО.

Сьогодні наука стає продуктивною силою, і процес у такому напрямку прогресує з розвитком суспільного виробництва. При цьому багато проблем науки і виробництва стають єдиними по суті і за кінцевою метою.

Типовим для сучасної науки стає вивчення матеріальних ос­нов і функцій складних системних об'єктів, чим визначається синтетичний характер розвитку науки.

Об'єктивна необхідність систематизації та універсалізації досягнутого рівня знань, методів і засобів сучасного наукового пізнання висуває нові завдання розвитку методології науки, яка ииконує інтегруючу функцію.

Філософська, загальнонаукова і конкретно-наукова мето­дологія у формі діалектики, системного підходу, загальної те­орії систем, системного аналізу і конкретно-наукових теорій, нідповідно, виражають сутність численних зведень, що одер­жит різними науками.

Для сучасної науки важливим стратегічним фактором є пропорційне співвідношення між фундаментальними і приклад­ними науками з урахуванням того, що фундаментальні науки •находяться на самому передньому рубежі процесу пізнання.

Новою рисою в розвитку сучасної науки є математизація, технізація й автоматизація наукових досліджень.

Точні математичні методи й обчислювальна техніка усе шир- піг застосовуються в різноманітних науках для опрацювання ре­зультатів експериментів і рішення самостійних наукових проблем.

Важливе значення математики і техніки в природознавстві пояснюється тим, що за їх допомогою вивчаються точні кіль­ки пі закономірності, що є загальними для різноманітних явищ

І. отже, для різних наук.

Неправильне розуміння значення математичних методів у 1‘игнтьох науках може призвести до неточності знань, до фор­малізації і підміни адекватних спеціальних сучасних методів, за допомогою яких може бути пізнана суть будь-якого процесу, ти­пі методами, які дозволяють характеризувати лише кількісні мири метри явищ. Діалектика взаємозв'язку полягає в сполу- ♦ичиїі спеціальних наукових методів з математичними підхода- іи у назначених пропорціях.

Істотним напрямком у розвитку сучасних наук можна виз­нати також розширення сфери використання в експерименті Фі нічних і хімічних методів дослідження. Наприклад, вивчення Фі ппео-хімічних процесів дозволяє розкрити елементарну і у пік ть тих чи інших явищ. Проте не можна ототожнювати або протиставляти, наприклад, фізико-хімічну та біологічну (або Іншу) сутність процесу.

У методологічному відношенні варто вважати неправильни­ми судження про те, що лише математика, фізика і хімія по­винні визначати методологію певної науки. Це може бути спра­ведливим у відомому контексті, у певному співвідношенні кон­кретних або більш загальних методів, гіпотез і теорій.

Очевидно, що кожна наука в процесі взаємодії з іншими на­уками вносить новітні ідеї і методи дослідження, які дозволя­ють вивчати суттєві сторони тих чи інших явищ, особливо та­ких, що не можуть бути визначені за допомогою вже існуючих і відомих методів пізнання.

Проте, не можна заміняти, наприклад, біологічні методи або закономірності фізико-хімічними і вважати такий підхід правильним методологічним рішенням складних проблем на­укового пізнання. Підкреслимо, що діалектика може стати світоглядною основою природничих наук.

Одним з найважливіших аспектів сучасного наукового пізнання є вирішення проблем кібернетики та широке вико­ристання методів моделювання в процесі вирішення ком­плексу теоретичних і практичних проблем багатьох наук, на­приклад, хімії, біології тощо. Зокрема, у фізіології знайшли поширення кібернетичні підходи до вивчення актуальних питань функціональної організації і діяльності мозку тварин і людини.

У деяких випадках виявляються перебільшення можливос­тей кібернетики і моделювання у вивченні закономірностей ро­боти мозку, підміна спеціальних психологічних і фізіологічних проблем, методів і термінології засобами кібернетичного апарату дослідження. Як результат — формалізація науки про мозок.

Застосування методів кібернетики може бути плідним лише на основі взаємозв'язку з іншими спеціальними методами, що дають вирішальний внесок у пізнання механізмів і закономірно- _ стей функціонування мозку та його структур.

Прогресуюче застосування у науковому експерименті електронної апаратури, автоматичних пристроїв різно­манітного призначення, тобто сучасної техніки в широкому значенні цього поняття, вносить істотні якісні особливості в процес наукового пізнання.

Між органами почуттів людини та мікрооб’єктами, будівлю і и ч мстивості яких вивчає сучасне природознавство, _використо- мусться все більш складна техніка. Це є характерним, наприклад, д пч (|)ізики, фізіології, біохімії, молекулярної біології та ІН.

Наука, наближуючись за допомогою технічних засобів до мікрооб'єкту, водночас віддаляє дослідника до меж безпосеред­нього почуттєвого пізнання.

Складні технічні комплекси, що знаходяться між самою і юдиною і мікрооб'єктом, сприймають, переробляють і переда­ли, різноманітну інформацію до органів почуттів у явному ви- і ляді, переважно зовнішньої подібності до сигналів, що надхо­дить у мозок при безпосередньому почуттєвому сприйнятті об'єктів. Отже, етап почуттєвого відбитку модифікується у своїй основі. Неправильне розуміння сутності пізнання в таких умо- иIIх породжує іноді помилкові висновки.

Розділ 2. СИСТЕМНІСТЬ У НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ