2. Рецензування науково-дослідних робіт

Кафедри (державні комісії, спеціалізовані вчені ради фа­культету, університету та ін.) призначають для участі у прилюд­ному захисті наукової роботи рецензентів (для дисертацій — офіційних опонентів) з числа компетентних вчених у даній га­лузі науки, здатних здійснити вичерпну й об'єктивну експерти­зу дослідження на основі високої принциповості та вимогли­вості. Виконання доручення кафедри (державної комісії, спеціалізованої вченої ради) — обов'язок кожного вченого.

Відзив рецензента (офіційного опонента) про наукову пра­цю, його виступ на засіданні кафедри (спеціалізованої вченої ра­ди) є необхідним елементом творчих дебатів на захисті наукової роботи, гарантом точного й повного виконання встановлених ви­мог до неї. Від ретельності експертизи, аргументованості й по­вноти висновків рецензента (опонента) великою мірою залежить оцінка наукової роботи кафедрою (спеціалізованою вченою ра­дою), об'єктивність рішення щодо оцінки успішності (присуд­ження наукового ступеня).

Критичний підхід до наукового дослідження — головний кри­терій високого професіоналізму наукового рецензента (опонента) й доконечна умова конструктивної дискусії під час захисту.

Рецензент (офіційний опонент) на основі вивчення наукової роботи та друкованих праць здобувача, опублікованих за темою роботи, висвітлює в поданому до кафедри (державної комісії, спеціалізованої вченої ради) відзиві такі обов'язкові питання:

• актуальність обраної теми;

• ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у науковій роботі;

— достовірність і новизну результатів;

-повноту викладу основних положень в опублікова­них працях.

У відзиві подаються зауваження щодо змісту наукової ро­боти та висновок щодо її відповідності встановленим вимогам.

Визначаючи актуальність теми, доцільно вказати на її зв'язок з державними чи галузевими науковими програмами, пріоритетними напрямками розвитку науки й техніки, визна­ченими Верховною Радою України тощо.

Оцінка обґрунтованості наукових положень роботи, їх до­стовірності й новизни повинна бути об'єктивною та відбивати як позитивні, так і негативні сторони праці, зокрема рецензент (опонент) має наголосити на ключових проблемах, звернути увагу на висновки й твердження, що викликають сумніви й мо­жуть слугувати підґрунтям дискусії під час захисту роботи.

Рецензент (опонент) оцінює висновки здобувача щодо значущості його праці для науки й практики та вказує мож­ливі конкретні шляхи використання результатів досліджен­ня, У відзиві рецензент (опонент) також повинен оцінити зміст наукової роботи, її завершеність в цілому й викласти за­уваження щодо її оформлення.

Додаток А.

РЕФЕРУВАННЯ ТЕКСТУ А1. Основні вимоги до реферату

При проведенні наукових досліджень (особливо на початковій стадії роботи над проблемою) немале значення має формування на­вичок правильно реферувати та анотувати текст, що вивчається.

Це дозволяє глибше "зрозуміти" тему та задачу дослідження, конкретніше провести аналіз вже існуючого ("напрацьованого") фактичного матеріалу. Чітко і системно зібраний, у вигляді ре­ферату, матеріал, дозволяє оперувати ним доволі тривалий час, що сприяє підвищенню продуктивності розумової праці науков­ця, аспіранта, студента та ін.

Слово "реферат” утворене від латинського "referre", що оз­начає "передавати, доповідати".

Реферування — один з важливих прийомів науково- дослідної роботі. Реферат статті, монографії, доповіді не є просто урізаним варіантом першоджерела. Він має особливості стилю викладу, свій характерний план і свою мову.

Реферування тексту зводиться до пошуку в літературі не­обхідної інформації, виписуванню принципово важливих поло­жень, тез, тверджень, зафіксованих у першоджерелі.

Зрозуміло що, у залежності від того, ким і з якою метою впроваджується реферування, тип, стиль та характер рефератів розрізняється. Один і той самий текст може піддаватися рефера­тивній обробці в різноманітних випадках, і мати різний зміст.

Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інформаційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі основні положення власної дослідницької роботи. У іншому — студент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибираючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його доповіді. У треть­ому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації за питаннями, що його інтересують. Очевидно, що мова, план і зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.

У процесі підготовки рефератів наукових статей до спеціаль­них інформаційних журналів, а також авторефератів дисертацій необхідно обов'язково додержуватися встановлених правил рефе­рування. На відміну від цього при індивідуальній роботі з текстом (наприклад, "для себе") припускається велика свобода викладу.

Які ж основні принципи є звичайними правилами реферу­вання наукових публікацій?

По-перше, заголовок реферату повинен відповідати точній назві того матеріалу, що реферується. Проте, може бути і так, що ця назва недостатньо повно розкриває зміст роботи. Така "вільність" у виборі назви частіше зустрічається в деяких закор­донних журнальних публікаціях. Тому рекомендується скласти нову ("робочу") назву, що розкриває досить повно тему першод­жерела. Остаточний варіант назви реферату варто вибирати на­прикінці роботи, тобто після ознайомлення зі змістом джерела.

По-друге, текст реферату. Перед тим, як приступити до ре­ферування, варто старанно прочитати текст, виділити ключові положення і скласти план реферату. План включає наступні пункти: мета, задача роботи, методи дослідження, дані про об'єкт та предмет дослідження, отримані результати і висновки.

Якщо робота носить не експериментальний, а теоретичний (або навчальний) характер, план може бути трохи відмінним від запропонованого вище.

Обсяг реферату, як правило, складає 5-15% обсягу першо­джерела.

Мова викладу тексту в рефераті повинна бути лаконічною та точною, без зайвих фраз. Наприклад, не варто використовувати обороти типу: "У результаті численних і тривалих експериментів автори встановили...". Всю цю довгу фразу можна замінити одним словом "Встановлено... ". Загальновідомі дані, історія розвитку пи­тання про попередні роботи в рефераті, як правило, опускаються. Текст реферату звичайно починається безпосередньо з суті роботи.

По-третє, термінологія. У рефераті наукової публікації не­припустимим є спрощення її суті, тому що це веде до перекручу­вання змісту або втрати важливої інформації. Виняток складають випадки, коли реферат спеціально готується для недостатньо підготовленої аудиторії. У рефераті, як правило, використовують ті ж самі терміни, що й у першоджерелі.

Слід враховувати, що в роботах іноземних авторів можуть зустрічатися наукові терміни, які мало вживають у вітчизняній літературі. У таких випадках цілком доречно їх заміняти понят­тями, категоріями, термінами, що відбивають адекватно їх сенс. Заміна маловідомих, незрозумілих термінів не лише ви­правдана, але й бажана.

Терміни і стійкі словосполучення, що зустрічаються в рефе­раті більш ніж три рази, можна заміняти скороченнями або аб­ревіатурою, використовуючи початкові літери словосполучень. Абревіатура наводиться в дужках відразу ж за терміном і далі в тексті уже вживається без дужок. Проте варто враховувати, що використання великої кількості абревіатур може істотно утруд­няти розуміння тексту.

По-четверте, як провести подачу ілюстративного матеріалу? Включення до реферату схем, рисунків, графіків, таблиць, формул відбувається в тих випадках, коли вони відбивають суть роботи, або необхідні для наочної презентації висновків дослідження. Можливим є також такий варіант, коли основні результати роботи можуть бути зведені в підсумкову таблицю. Наприклад. У одному випадку автор наукової статті готує реферат своєї статті до інфор­маційного журналу, намагаючись відбити в стислій формі усі ос­новні положення власної дослідницької роботи. У іншому — сту­дент для виступу на семінарі реферує вищевказану статтю, вибира­ючи з неї саме те, що має безпосереднє відношення до теми його до­повіді. У третьому — науковий співробітник робить виписки з цієї ж публікації за питаннями, що його інтересують. Очевидно, що мо­ва, план і зміст реферату у всіх трьох випадках буде розрізнений.

А2. Реферативний огляд

Однією зі складних форм реферату є реферативний огляд. Як випливає з самої назви, він створюється в результаті вивчення і конспектування чисельних публікацій за певною, достатньо об­ширно, темою дослідження.

Існує низка особливостей у написанні реферативного огля­ду. Звичайно він має вступ, де в стислій формі висвітлюється історія розвитку питання та його значення. Подаючи огляд,

бажано не проводити критичний аналіз суті та змісту першодже­рел. Проте це не означає, що реферат являє собою конгломерат уривчастих відомостей. Факти, ідеї, результати досліджень по­винні викладатися в суворій логічній послідовності. На закінчен­ня відзначається сучасний стан, розглядаються тенденції подаль­шого розвитку даного питання. Закінчується реферативний ог­ляд списком використаної літератури.

АЗ. Анотований реферат

Своєрідною реферативною переробкою тексту є його ано­тація. Вона являє собою виклад змісту публікації, але, звичайно, у більш короткому обсязі, ніж сам реферат.

Головна різниця полягає в тому, що реферат — знеособле­ний, і в ньому викладаються лише факти, основні положення ро­боти на мові першоджерела. У анотації ж завжди виражене став­лення автора до аналізованої роботи з виділенням цілей, задач, практичної та теоретичної її цінності тощо.

Анотація, як правило, міститься на перших сторінках кни­ги, монографії, навчальних посібників і складається не самим автором роботи, а будь-ким з крупних фахівців у даній галузі.

А4. Рекомендації щодо укладення рефератів

Наведемо кілька практичних порад з техніки реферування наукового тексту.

Бажано об'єднувати два, або більшу кількість положень, в одне і застосовувати узагальнені поняття та категорії, а також множину замість однини. Очевидно, що така заміна доречна ли­ше в тому випадку, якщо вона не спотворює сенс тексту. Для логічного зв'язку окремих фраз варто використовувати слова за­гального значення типу: "установлено, вважається, розгля­дається" та ін. Варто виключати другорядні, малоістотні деталі. Дотримання останнього правила найчастіше викликає найбільші труднощі і вимагає відповідного досвіду роботи з літературою.

Додаток Б. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО КУРСОВИХ РОБІТ

Б1. Мета і значення курсових робіт

Курсова робота обов'язково є складовою частиною процесу науково-методичної і професійної підготовки вчителя. Це досить складна форма самостійної, творчої роботи студента. Курсова ро­бота є засобом перевірки не лише теоретичної і методичної підго­товки майбутнього вчителя, але і його вміння працювати з літе­ратурою, спостерігати, аналізувати та узагальнювати педа­гогічний та науковий досвід, вести науково-педагогічні дослідження під керівництвом викладача.

Курсові роботи розвивають наукове мислення студентів, їх вміння працювати зі спеціальною літературою, аналізувати та порівнювати різні погляди на певні питання викладання, вміння вести педагогічний експеримент, чітко та логічно викладати свою думку, аргументувати свої позиції за допомогою конкрет­них фактів з загальнолюдського педагогічного досвіду.

Курсові роботи підвищують теоретичну та методичну підго­товку студентів як майбутніх вчителів, дають їм початкові на­вички наукового дослідження з фаху.

Найкращі курсові роботи слід рекомендувати, як усні, або стендові доповіді на наукових конференціях наукового сту­дентського товариства (НОТ), на методичних, педагогічних чи­таннях, а також для друкування у збірниках наукових сту­дентських праць. Розширені та доповнені курсові роботи можуть стати у майбутньому дипломними проектами.

Курсові роботи виконують на старших курсах навчання, як узагальнюючі роботи з того чи іншого навчального предмета (за визначенням навчальної програми, або деканату). У курсових проектах систематизується саме той практичний досвід, який був накопичений студентами під час педагогічної, або виробни­чої практики. Теми курсових робіт та наукових керівників визначають кафедри на початку читання курсу лекцій з того чи іншого предмету з тим, щоб студенти мали час для підготовки до виконання курсової роботи.

Б2. Зміст курсових робіт

У курсовій роботі студент повинен творчо викласти певну наукову проблему з загальних, або окремих питань навчального курсу. Серед інших актуальною проблемою курсового проекту­вання є методика викладання конкретного предмету. Напри­клад, методика викладання хвильової оптики у навчальному курсі з квантової фізики формує у студентів основи наукового світогляду за розділами сучасної фізики, або окремими темами навчальної програми.

При виконанні курсових робіт не останнє місце займає вдо­сконалення методики:

1. політехнічного навчання студентів;

2. формування найважливіших фахових законів, кате­горій, понять, визначень тощо. Наприклад, для майбутніх фізиків — це такі категорії, як маса, сила, енергія, електричний опір, електрорушійна сила, речовина, поля тощо;

3. вивчення в школі окремих тем і питань програми (особ­ливо нових);

4. різноманітних видів навчальної роботи з певного предме­ту, наприклад, методика фронтального експерименту, проведен­ня контрольних та самостійних робіт, екскурсій, використання технічних засобів у процесі викладання тощо;

5. техніки шкільного (наприклад, фізичного) експеримен­ту, зокрема описання структури, принципу дії та методики вико­ристання пристроїв та установок, що допомагають наочно ілюст­рувати ті чи інші закони та закономірності з певних розділів, тем або питань навчальної програми;

6. удосконалення різних видів позакласної роботи з певного предмету, та керівництва гуртками, організації фахових ве­чорів, проведення фізичних олімпіад тощо. Наприклад, прове­дення занять шкіл юних фізиків (хіміків, біологів та ін.).

7. вивчення організації та проведення різних видів поза- класної роботи. Наприклад, фізичного практикуму, використан­ня технічних засобів навчання під час викладання фізики тощо.

Тематику курсових робіт затверджує завідувач кафедрою за поданням викладача, що веде лекційний курс. Для опрацювання певної теми призначається керівник — викладач кафедри. Як виняток, окремі теми можуть запропонувати самі студенти. Такі теми повинні погоджуватися з завідувачем кафедрою.

Кожну тему виконує, як правило, один студент. Але над ор­ганізацією конкретного експерименту з певного виду науково-ме- тодичної роботи може працювати невелика група (з 3-5) студентів.

Виходячи з вимог програми з методики викладання того чи іншого навчального курсу, курсова робота повинна мати творчий характер та певну наукову цінність, а також конкрет­не значення для розвитку освітянських та наукових проблем. Бажано, щоб висновки, що випливають з курсового проекту, були цінними у практиці викладання певного предмету. Звідси випливає, що курсова робота не може бути переказом написа­ного в літературі, або описом простого спостереження. Якість курсової роботи повинна бути такою, щоб після захисту цієї ро­боти, усі бажаючі мали змогу використати її результати, як певний методичний посібник.

Результати курсової роботи ґрунтуються на глибокому, ос­мисленому вивченні теоретичної та методичної літератури, уза­гальненні спостережень натурних, або лабораторних експери­ментів, досить повному аналізуванні конкретних матеріалів ви­робничої (педагогічної) практики. Курсову роботу за кожною з тем треба проводити, виходячи з вимог нової навчальної програми.

БЗ. Схема викладу, обсяг та оформлення курсових робіт

Курсова робота є творчим рукописом студента, в якому послідовно викладається матеріал теми з необхідними доведен­нями та ілюстраціями. Оформлення курсових робіт можна про­водити за правилами, що описані у цьому посібнику.

Роботу пишуть на одному боці окремих аркушів паперу стан- дартного формату, які потім зшивають у тверду папку. Обсяг кур­сової роботи не повинен перевищувати 25-45 сторінок.

Курсову роботу оформляють за схемою: титульний лист, зміст, текст, бібліографія, додаток (якщо він потрібний).

На рис. 6 наведено приклад оформлення титульного листа курсової роботи. Можна обкладинку курсової роботи художньо оформити, наприклад, рисунком, фотознімком, орнаментом, схемою, художньо виконаним текстом. Але основні складові ти­тульного листа повинні чітко прочитуватися. На титульному ар­куші наводиться:

1. повна назва учбового закладу (університету, кафедри) та міністерства, до якого належить цей учбовий заклад (вгорі);

2. назва курсової роботи (всередині);

3. прізвище, ім'я та по батькові студента (в родовому відмінку), (нижче);

4. прізвище, ім'я та по батькові наукового керівника — на­укове звання, або посада (у називному відмінку);

5. місто, в якому розміщено навчальний заклад та навчаль­ний рік (в кінці сторінки).

На наступній сторінці подається розгорнутий зміст-план курсової роботи: вступ, нумерація та назва розділів, параграфів, висновки.

Текст роботи — це послідовний виклад матеріалу з не­обхідними та потрібними математичними, або логічними дове­деннями й ілюстрацією прикладами.

Курсову роботу пишуть або чітким розбірливим почерком, або, що найкраще, друкують на машинці (комп'ютері). Кожний розділ та висновки слід починати з нової сторінки, а перед текс­том подати назву того чи іншого розділу. Розділи роботи повинні бути логічно зв'язаними між собою й викладені в єдиному стилі. Фотографії, ілюстрації та ін. виготовляють на окремих аркушах і вклеюють у відповідному місці роботи.

Бібліографія — це перелік літератури, використаної студен­том під час підготовки роботи. Бібліографія повинна охоплювати всю літературу, використану студентом. У тексті повинні бути посилання на літературу з обов'язковою повною назвою джерела

Міністерство освіти і науки України Назва вищого закладу освіти, в якому виконана курсова робота факультет, кафедра

ЗАТВЕРДЖУЮ: Зав. каф.

200 р.

Індекс УДК

Назва курсової роботи

Виконав студент: прізвище, ім'я, по батькові курс, факультет форма навчання (" спеціальність ")

ПІДПИС

Науковий керівник:

канд. (докт.) наук,

доцент (професор) прізвище, ім'я, по батькові

ПІДПИС

Місто

Рік

Рис. 6. Титульний аркуш курсової роботи

та автора, або посилання на номер і сторінку джерела за пе­реліком у кінці курсової роботи, або, нарешті, виноски та примітки (правила оформлення літературних джерел наведені у додатку К). Використовувати цитати з літературних джерел без посилань на них забороняється.

Текст роботи треба виконувати грамотно як стилістично, так і з дотриманням норм орфографії та пунктуації. Скорочення слів та назв повинні відповідати загальноприйнятим правилам.

У додатку може бути вміщений опрацьований студентом ма­теріал: наприклад, конспекти уроків, тексти контрольних робіт та інші матеріали, що допомагають повно розкрити головну ідею курсової роботи.

Усі сторінки курсової роботи нумерують, крім першої.

Б4. Порядок виконання курсових робіт

Готуючись до виконання курсової роботи, студент обирає її тему. Тема повинна особливо зацікавити студента, виклика­ти прагнення глибоко вивчити її суть. Лише за такими умова­ми, в процесі опрацювання теми студент здатний практично реалізувати поставлену у роботі головну ідею, зробити свій внесок у розвиток цієї теми, викласти свої уявлення та думки щодо тематики роботи.

Після визначення теми проводять першу настановну кон­сультацію з науковим керівником. Під час консультації визнача­ються: загальні вимоги до роботи, порядок її виконання, орієнтовний план, основна література та інші джерела, які підлягають вивченню, зміст та методика спостережень, обсяг, методика та лабораторна база для виконання експерименту. Після цього студент постійно користується консультаціями на­укового керівника.

Відповідно до строку подачі курсової роботи для захисту і враховуючи період перебування на виробничій (педагогічній) практиці, студент подає науковому керівникові на затвердження графік виконання роботи. Графік визначає строки виконання та­ких етапів роботи:

1. добір теми та настановної консультації;

2. затвердження графіку виконання роботи;

3. складання бібліографії з теми;

4. вивчення літератури та інших джерел;

5. затвердження плану курсової роботи;

6. виконання спостережень та експерименту;

7. підготовка першого варіанту роботи;

8. перевірка керівником першого варіанту роботи;

9. внесення змін у план та зміст роботи, оформлення роботи;

10. подача курсової роботи для захисту.

Курсову роботу треба виконувати точно за графіком, за кож­ний етап роботи студент звітує науковому керівникові. Враховую­чи поради наукового керівника і запропоновані у цьому посібнику рекомендації, студент самостійно відшукує додаткову літературу й складає бібліографію за різними джерелами: каталогами книг і журнальних статей, бібліографічними довідниками, за списками літератури, поданими в науковій та навчальній літературі.

Під час роЙЬти з літературою рекомендується спочатку ро­бити на окремих аркушах (картках) необхідні нотатки та помітки з зазначенням номера сторінок; у верхній частині зазна­чається розділ курсової роботи і питання, яких стосуються ці ви­писки та помітки. Потім цей матеріал систематизують. У процесі написання роботи не можна допускати наведення фактів без відповідного їх аналізування та висновків, тобто декларатив­ності (позиції автора без доведення).

Основні положення роботи треба доводити за допомогою спостережень та експериментів, вони повинні бути мотивовані, підтверджені фактами, прикладами з практики роботи.

Ілюстративний матеріал (карти, схеми, таблиці, рисунки, діаграми, фотознімки тощо) повинні пов’язуватися з текстом, підтверджувати головну ідею курсової роботи.

В курсовій роботі використовуються цитати з літературних джерел. Вони повинні підтверджувати думку автора курсової ро­боти авторитетним висловлюванням вченого або текстом офіційного документа. Цитати беруть у лапки, записують їх точно за оригіналом й обов'язково подають вказівку або посилання на джерело, звідки взято цитату. Текст цитати може бути використа­ний у тому розумінні, в якому він поданий в оригіналі (джерелі).

Б5. План курсової роботи

Після вивчення основної частини додаткової літератури (відповідно до графіку) складається план курсової роботи. Сту­дент, виходячи з теми роботи і опрацьованої літератури, скла­дає перелік основних питань, які треба викласти в курсовій ро­боті. Потім визначається послідовність втілення питань в ро­боті, враховуючи, що:

1. першими у курсовій роботі повинні бути викладені за­гальні питання, які є вступом до змісту роботи;

2. наступні питання, які розкривають основний зміст теми, повинні розміщуватися у строгій послідовності відповідно до логіки та хронології розвитку проблеми;

3. останнє питання плану — висновки, де автор курсової ро­боти повинен узагальнити її зміст.

Якщо це необхідно, до окремих питань плану курсової робо­ти повинні включатися підпитання та додаткові матеріали.

Б6. Робота з літературою

Джерелами матеріалу для курсової роботи може бути на­вчальна література, монографії, офіційні державні документи (директиви, накази, постанови керівних органів), документація. Під час опрацювання літератури для курсової роботи студент кон­спектує матеріал з тих чи інших джерел, підкреслює основні дум­ки і положення, важливі для даної теми, виписує необхідні цита­ти і матеріал, що ілюструє основні положення. Офіційні докумен­ти автор курсової роботи використовує для підтвердження його принципових позицій; з цих документів студент може наводити цитати або давати посилання на них. Шкільна документація, яка може стосуватися курсової роботи — це плани і конспекти, уроки та позакласні заходи вчителів, тексти контрольних робіт, аналіз і класифікація помилок, допущених учнями під час контрольних і самостійних робіт, зошити та інші письмові роботи учнів, зокре­ма звіти про екскурсії, лабораторні роботи, домашні експеримен­тальні завдання і матеріали та експонати виставок робіт учнів з фізики та техніки, річні звіти про роботу вчителів, класні жур­нали, протоколи засідань методичних комісій і педагогічної ра­ди школи, звіти школи про роботу за навчальний рік.

Відповідно до теми курсової роботи матеріали, наведені в цьому переліку, студент відбирає, вивчає, аналізує матеріали, робить виписки, а іноді їх переписує повністю, наприклад, про­граму цікавого фізичного вечора або план екскурсії. В усіх ви­падках обов'язково фіксується прізвища та ініціали вчителів, прізвища та імена школярів, назви виготовлених приладів, дати виконання відповідних видів роботи, номер школи, клас.

Вивчати та опрацьовувати перелічені джерела треба кри­тично, тоді автор курсової роботи зможе зробити висновок про стан методичної роботи і визначити конкретний зміст (напрям, методику та базу необхідного методичного експерименту). Б7. Спостереження та експеримент у школі

Спостереження та експеримент у школі є обов'язковими еле­ментами виконання курсових робіт з педагогіки, методики, якщо вони передбачені темою роботи. Тема роботи визначає також зміст, а отже, напрямок і методику спостереження експерименту.

Для спостереження в школі визначається мета, методичне завдання, яке треба розв'язати під час цього спостереження, на­приклад, як учитель заохочує учнів у процесі формування нових понять тощо. Потім, спостерігаючи, студент з'ясовує, як учитель разом з учнями розв'язує це завдання, а саме:

1. яке місце і роль цього завдання в системі роботи вчителя на уроці або в змісті позакласної роботи з учнями;

2. які засоби і методи використовує вчитель для розв’язання методичного завдання;

3. яка роль учнів у розв'язанні цього завдання;

4. яка ефективність розв’язання методичного завдання;

5. які основні переваги і недоліки у розв'язанні завдання.

Природно, що об'єктивність висновків повинна забезпечу­вати якомога більшу кількість спостережень, занять з учнями різних класів, шкіл, учителів.

На підставі викладеного студент опрацьовує методичні реко­мендації для вчителів з даного конкретного питання. Це поки що його робоча гіпотеза, яку треба експериментально перевірити. Ве­лику складність становить організація і проведення методичного експерименту в школі, але він необхідний для перевірки якості ре­комендацій, розроблених для вчителів автором курсової роботи.

Щоб поставити експеримент, студент визначає зміст і оп­рацьовує методику його проведення. Водночас з керівництвом школи визначаються експериментальні та контрольні класи. Ці класи повинні працювати в максимально однакових умовах. Ме­ту проведення експерименту науковий керівник теми обов’язко­во погоджує з завідуючим кафедрою, з керівництвом школи та вчителями, а при потребі — також з органами народної освіти.

Усі відомості про експеримент фіксуються в особливому зо­шиті студента. Вести зошит можна в довільній формі, але в ньо­му студент повинен відбивати такі дані про експеримент:

1. клас або група учнів, з якою проводять експеримент;

2. коли відбуватимуться експериментальні уроки або заходи;

3. зміст експериментальних завдань для учнів;

4. аналіз і оцінка виконання завдань учнями, виходячи з мети цих завдань;

5. висновки про подальше проведення дослідів.

Науковий керівник теми записує у зошит студента всі прин­ципові вказівки і зауваження автору курсової роботи, а також про­позиції про зміну характеру, напряму або обсягу експерименту.

Наслідки та висновки з шкільного експерименту обговорю­ють вчителі спільно з науковим керівником, як правило, з тими вчителями, які брали участь в шкільному експерименті. Виснов­ки з експерименту, його коротку характеристику та методику проведення студент заносить до курсової роботи.

Б7. Написання курсової роботи

Приклад титульного аркушу курсової роботи наведено на Рис. 6.

Після вивчення літературних та інших джерел, консуль­тацій з науковим керівником, бесід з учителями та учнями шко­ли, спостережень та шкільного експерименту у автора курсової роботи накопичується достатній матеріал, на ґрунті якого він по­винен написати курсову роботу. Для викладення матеріалу кур­сової роботи можна рекомендувати таку послідовність.

У вступі треба обґрунтувати теоретичну та практичну цінність роботи, тобто обґрунтувати саму постановку проблеми курсової роботи. Потім, дотримуючись хронологічного порядку, коротко зазначити, як тема роботи висвітлюється в наведеній методичній літературі. Далі слід розглянути результати спосте­режень і показати, як практично розв'язується ця методична проблема. Спостереження треба підтвердити матеріалами з шкільної документації, якщо вона відбиває характер цієї про­блеми; потім викласти і обґрунтувати попередні рекомендації автора курсової роботи для вчителя фізики, які становлять робо­чу гіпотезу, і перевірені експерименти у школі.

Переважну частину курсової роботи треба відвести викла­данню змісту методичного експерименту, проведеного в школі автором роботи і вчителями, яких студент залучив до нього. Далі можна навести результати експерименту і обґрунтувати виснов­ки по наслідках всієї роботи. При цьому в курсовій роботі автор повинен вказати, як експериментальна перевірка змінила зміст попередніх рекомендацій, тобто робочої гіпотези. Студент пови­нен вказувати, що саме він використав зі своєї педагогічної прак­тики, або з практики інших студентів.

Б8. Захист курсової роботи

Захист курсової роботи має на меті перевірку самостійності виконання роботи, тобто, наскільки глибоко студент розуміє матеріал теми, чи правильно обґрунтовує рекомендації та вис­новки, подані в роботі.

Захист курсової роботи звичайно відбувається на відкритих засіданнях комісії з захисту курсових робіт, затвердженою завідувачем кафедрою. До складу комісії обов'язково входить "науковий керівник роботи. До захисту роботи студент ознайом­люється з рецензією на неї наукового керівника і готує свій вис­туп для захисту роботи.

Під час захисту курсової роботи студент називає тему робо­ти і обґрунтовує її вибір. Коротко викладає план та зміст роботи, методику її виконання, зазначає номер та назву школи, вчи­телів, літературні та документальні джерела, використані в

роботі та вказує, що конкретно в роботі перевірено під час експе­рименту або спостережень. Студент вказує ті методичні висновки і пропозиції, які він рекомендує з досліджуваного питання; вис­ловлює своє ставлення до рецензії наукового керівника, дає оцінку недоліків курсової роботи і визначає шляхи подальшої ро­боти з удосконалення теми, якщо така робота передбачається.

Якщо результатом курсової роботи є виготовлений студен­том якийсь прилад, то, крім викладеного, він оголошує назву приладу та його параметри; пояснює будову та принцип дії при­ладу, дає його описання. Студент повідомляє ідею, схему і кон­струкцію приладу. Коротко треба зазначити, чи оригінальний цей прилад, чи він є запозиченим. Якщо це так, тоді треба кон­кретно наголосити, де саме і перелічити, які зміни було внесено у схему або конструкцію приладу під час його виготовлення. Розповідає про процес виготовлення, пояснює, які матеріали бу­ли використані і які труднощі подолані при цьому. Необхідно вказувати приблизну вартість приладу. Крім цього, необхідно навести, як саме використовувати прилад, тобто методику і техніку експерименту, або продемонструвати роботу з цим при­ладом, його схему, або рисунок приладу, чи самий прилад у дії, розповідаючи при цьому про порядок його зберігання, регулю­вання і підготовки до роботи, а також заходи безпеки під час ро­боти з ним, якщо це потрібно.

Після доповіді студент, який захищає курсову роботу, відповідає на запитання. Присутні на захисті викладачі та сту­денти обговорюють роботу. Виходячи з цінності роботи, а та­кож у випадку успішного її захисту комісія оцінює роботу і повідомляє про це студента. Водночас комісія може дати висно­вок про доцільність подальшої роботи над темою з тим, щоб її підготувати як дипломну роботу та рекомендувати курсову ро­боту на наукову студентську конференцію чи до педагогічних читань, або, нарешті, рекомендувати роботу для опублікування у науковому збірнику.

Якщо курсову роботу оцінено незадовільно, то студент дру­гий раз виконує роботу за даною темою.

Додаток В. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО ДИПЛОМНИХ РОБІТ

В1. Мета і значення дипломних робіт

Виконання дипломних робіт є заключним етапом навчання студентів у ВНЗі. Мета дипломної роботи полягає у: системати­зації, закріпленні, розширенні теоретичних і практичних знань зі спеціальності, застосування цих знань при рішенні конкретних наукових, технічних, економічних і виробничих завдань, а та­кож завдань культурного будівництва; розвиток навичок са­мостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експе­риментування; з'ясування питання щодо підготовленості сту­дентів до самостійної роботи в умовах сучасного виробництва.

Перевага підготовки та захисту дипломних робіт полягає передусім у тому, що їх підготовка і захист органічно входять до змісту навчання майбутнього фахівця, зокрема вчителя, за­безпечують поглиблення та розширення (в галузі певної про­блеми) теоретичних знань, практичних умінь, удосконалення навиків самостійної роботи студентів, творчої діяльності і на­укових досліджень, вбирають вивчення та узагальнення пере­дового педагогічного досвіду, літературне оформлення резуль­татів виконаної роботи.

В2. Вимоги до дипломних робіт

До дипломних робіт пред'являється низка вимог, найваж­ливішими з яких є наступні:

• актуальність тематики, відповідність її сучасному стану і перспективам розвитку певної галузі науки, практичним зада­чам і загальним цілям виконання дипломних робіт у ВНЗі;

• вивчення і критичний аналіз монографічної і періодич­ної літератури з теми дипломної роботи;

• вивчення і характеристика історії проблеми, яка підля­гає дослідженню, та її практичного стану, а також передового пе­дагогічного й особистого досвіду автора;

• чітка характеристика предмету, цілей і методів дослід­ження, опису і аналізу проведених автором експериментів;

• узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Слід зауважити, що студент не може обмежуватися реферу­ванням літературних джерел або простим описом тієї чи іншої проблеми, він відтворює творчу роботу на основі глибокого вив­чення теорії та історії питання практики, передового та особисто­го досвіду, виходячи з результатів проведених їм спостережень, педагогічних, лабораторних або виробничих експериментів.

ВЗ. Підготовка дипломних робіт до захисту

Організацію підготовки щодо виконання дипломних робіт проводять ті кафедри ВНЗу, що є випускними (спеціальні, пе­дагогічні, методичні та ін.), які практикують постановку цих робіт. Відповідно до діючих положень, випускові кафедри визна­чають тематику дипломних робіт, яка повинна щорічно понов­люватися та затверджується радою факультету.

У процесі вибору тематики рекомендується враховувати відповідності її рівню розвитку сучасної науки, реальним зада­чам шкіл і різних галузей народного господарства, напрямкам наукових досліджень, які склалися на кафедрах, а також тими можливостями забезпечення студентів-дипломників кваліфіко­ваними науковими керівниками.

Тематика дипломних робіт, яка визначається випуско­вими кафедрами ВНЗу, є приблизною (на початку навчально­го року) як за змістом, так і за формулюванням. Приблизна тематика може містити в собі достатньо широкі проблеми для того, щоб, по-перше, запобігти надмірному перевантаженню рекомендованого студентам переліку тем дипломних робіт і, по-друге, надати дипломникам можливість за допомогою наукових керівників уточнювати формулювання обраних тем (у межах позначених тематикою широких проблем), з урахуванням конкретних умов, можливостей та інтересів кожного студента. Разом з тим досвід переконує у тому, що виконання дипломних робіт за досить широкою тематикою, загального характеру буває неефективним. Набагато краще проходить підготовка робіт на найбільш конкретні і порівня­но вузькі теми, в яких розкривається певна частина поставле­ної проблеми. В цьому випадку з'являється можливість ор­ганізації спільної роботи над проблемою і колективного пошу­ку кількох студентів-дипломників, ефективного використан­ня спецкурсів і колективних консультацій для підвищення теоретичного рівня виконуваних робіт. Багаторічні спостере­ження приводять до висновку про доцільність початку роботи студента над дипломною темою значно раніше, на других- третіх курсах за чотирирічнім, та на третіх-четвертих курсах за п'ятирічним строком навчання у ВНЗі.

Звичайно великою продуктивністю характеризуються дип­ломні роботи, які є логічним продовженням виконаних студен­тами в попередні роки навчання курсових робіт, або активної діяльності в наукових гуртках, проведення досліджень за тема­тикою кафедри, господарчо-бюджетною тематикою та ін.

До обов'язків випускових кафедр входить, поряд з підготов­кою тематики дипломних робіт, розробка методичних рекомен­дацій, в яких встановлюється обов'язковий обсяг вимог, які пред'являють до дипломної роботи з урахуванням спеціальності. Такі методичні вказівки повинні бути розроблені і передані сту­дентам до початку виконання дипломної роботи.

При виборі теми дипломної роботи слід враховувати вимоги до дипломних робіт, рівень теоретичної і практичної підготовле­ності студента-дипломника, його наукових інтересів і здібнос­тей, навичок наукового дослідження і таких факторів, як ступінь вивчення проблеми та освітленості її у літературі, умов проведення спостережень та експерименту.

Підготовлений таким чином попередній розподіл тем дип­ломних робіт затверджується кафедрами, які здійснюють керівництво цими роботами. Випускові кафедри ВНЗів (спе­ціальні, педагогічні, методичні) доручають керівництво підготов­кою дипломних робіт найбільш кваліфікованим викладачам: про­фесорам, докторам наук і доцентам, кандидатам наук.

Виконанням дипломних робіт з педагогіки з методикою викладання звичайно керують водночас два викладача: педагог і методист.

Згідно до Інструкції про підготовку дипломних робіт керівники дипломних робіт з числа професорів та доцентів інсти­туту затверджуються наказом ректора, або, за його дорученням, деканом факультету. В тих випадках, коли керівництво здійснюється двома викладачами (педагогом і методистом), по­дання ректору інституту (або декану факультету) здійснюється завідуючими кафедрами (педагогічними і методичними).

Закріплення за студентом теми дипломної роботи повинне оформлюватися відповідно наказом за його особистою заявою і поданням кафедри перед направленням студента на останню практику, тобто на випускному курсі. Однак, враховуючи доцільність більш раннього початку роботи студента над дип­ломною темою, попереднє (неофіційне) закріплення тем за сту­дентами може здійснюватися кафедрами на перед випускових або навіть на молодших роках навчання. Офіційне оформлення цього закріплення та затвердження теми, призначення науково­го керівника, звичайно проходить на початку останнього року навчання студента у ВНЗі.

Після того, як тема дипломної роботи визначена, ухвалена кафедрою і закріплена за студентом, керівник подає студенту за­вдання з вивчення об'єкту практики і збору матеріалу до диплом­ної роботи. Водночас студенту видається завдання на дипломну роботу, яке складається керівником і затверджується завідую­чим кафедрою, з визначенням терміну закінчення роботи.

В завданні про підготовку дипломної роботи вказується її тема, дата і номер наказу про її затвердження (по інституту або розпорядження деканату), прізвище, ім'я, по батькові студента, факультет, курс і спеціальність, перелік основних питань, які належать до розробки, або короткий зміст роботи, місця або об'єкту, на якому планується виконати дослідження (спостере­ження, експерименти тощо), строки підготовки окремих етапів і задачі закінченої роботи, прізвища консультантів з відповідних розділів, дати подачі завдання.

Зразкова форма завдання про підготовку дипломної роботи надається далі.

Найменування вищого навчального закладу.

Завдання про підготовку дипломної роботи.

Кафедра.

Затверджую / дата /. Зав. кафедрою / підпис /.

Студент / прізвище, ім'я, по батькові /.

1. Тема дипломної роботи

/затверджена наказом по інституту від... № .../.

2. Строк здачі студентом закінченої роботи.

3. Вихідні дані до роботи.

4. Перелік питань, які належать розробці, або короткий зміст дипломної роботи.

5. Перелік графічного матеріалу.

6. Наукові консультанти до дипломної роботи.

7. Дата видачі завдання.

Керівник /підпис/.

Завдання прийнято до виконання /дата/.

Підпис студента.

Оформлене таким чином завдання про підготовку диплом­ної роботи пізніше, разом з виконаною роботою, належить пред­ставити до Державної екзаменаційної комісії для розглядання і рішення питання про захист дипломної роботи.

Дипломні роботи — важливий завершальний етап навчання для студентів не тільки денної, але і заочної форми навчання. Дійсно, в значній своїй частині студенти-заочники педагогічних інститутів працюють вчителями або є робітниками установ на­родної освіти, які навчаються без відриву від основної роботи, і ця обставина визначає специфічні особливості організації і виконан­ня дипломних робіт на заочних відділеннях педінститутів.

Вже при визначені тематики дипломних робіт для ету- дентів-заочників випусковим кафедрам приходиться враховува­ти ці особливості. Оскільки студенти-дипломники заочної форми навчання, як правило, спираються*на тривалий досвід особистої педагогічної діяльності, тому на заочних відділеннях викону­ються (в порівнянні з денною формою навчання) відносно більше дипломних робіт з педагогіки з методиками викладання на­вчальних дисциплін, а спрямованість їх тематики розрахована на вивчання актуальних питань практики роботи школи. Врахо­вуючи специфіку виконання дипломних робіт у педагогічних

інститутах (насамперед в них, як правило, не розробляються пи­тання технології, автоматизації, управління виробництвом та інші проблеми, які є характерними для інженерних спеціально­стей і конструкторських проектів), прийнято не розділяти дип­ломну роботу і пояснювальну записку до неї, включаючи остан­ню до змісту виконаної дипломної роботи.

В окремих випадках (наприклад, на художньо-графічному факультеті) зберігається поняття про пояснювальну записку як самостійну частину дипломної роботи: пояснювальна записка — найважливіша складова частина такої дипломної роботи; слід прагнути до того, щоб пояснювальна записка, взята окремо від виробів художньо-графічного або прикладного характеру, давала повне уявлення про зміст всієї дипломної роботи.

Літературне оформлення дипломної роботи являє собою важ­ливий елемент її виконання — це один з багатьох факторів, що вра­ховується державною екзаменаційною комісією при оцінці диплом­ної роботи підчас її захисту. Звертається, перш за все, велика увага на змістову сторону викладу матеріалу: логічність і послідовність, повноту і репрезентативність, загальну грамотність і відповідність стандартам і прийнятим правилам, а також на зовнішнє оформлен­ня титульного листа, тексту роботи, списку літератури і додатків.

Оскільки дипломна робота, як правило, об’ємна (об'єм дип­ломної роботи не повинен перевищувати 50 сторінок машинопис­ного тексту), її не слід викладати безперервним текстом. Практи­кується, як правило, поділ всього матеріалу на смислові частини, які відокремлюються заголовками. Найбільш поширеним є розділення дипломної роботи на параграфи відповідно до прийня­того плану її виконання.

В кожній дипломній роботі виділяють такі структури і елементи:

• титульний лист;

• вступ;

—- основний зміст роботи, якій складається звичайно з двох у або трьох глав;

—закінчення (висновок);

—список використаної літератури;

—додатки (якщо в них є потреба);

—зміст.

На титульному листі вказується : назва ВНЗу, в якому вико­нувалась дипломна робота, прізвище та ініціали студента- дипломника, повна назва теми дипломної роботи, прізвище, ініціали, вчений ступінь і вчене звання наукового керівника, рік і місце виконання роботи.

Вступ повинен мати чітке і коротке обґрунтовування вибору теми дипломної роботи, визначення її актуальності, формулюван­ня предмету, мети і задач дослідження, висунутої гіпотези, опису використаних при виконанні роботи методів дослідження.

В основній частині дипломної роботи, яка складається, як правило, з двох-трьох розділів, викладаються теоретичні основи і коротка історія поставленої проблеми, описуються проведені студентом-дипломником спостереження та експерименти, одер­жані результати, дається всебічний і об’єктивний аналіз зібрано­го фактичного матеріалу, здійснюється узагальнення. На­прикінці кожного розділу автор може формулювати короткі підсумки і висновки, але з тою неодмінною вимогою, щоб вони не повторювались пізніше у висновку. У тексті слід розміщувати необхідний графічний та ілюстративний матеріал, запобігаючи перевантаженню ним основної частини роботи і переносити за розсудом автора частину його до додатку.

Висновок містить підсумки роботи, найважливіші виснов­ки, до яких прийшов автор; вказується практичне і теоретичне їх значення, можливості втілення результатів роботи і дальші перспективи роботи над темою. Якнайважливіша вимога до закінчення — його стислість і докладність, в ньому не слід повто­рювати зміст вступу, основної частини роботи і висновки, які зроблені до кожної глави.

Наведений у дипломній роботі список використаної літера­тури свідчить про обсяг використаних дипломником літератур­них джерел, рівня вивчення стану досліджуваної проблеми і на­виків роботи з науковою літературою.

До змісту дипломної роботи, крім текстової її частини, вхо­дить різноманітний графічний та ілюстративний матеріал, який готується і оформлюється разом зі складанням чернетки роботи. Рекомендується розміщувати ілюстрації на окремих листах, а не в проміжках поміж тексту.

Виконану у чорновому варіанті дипломну роботу студент віддає для перегляду керівникові. На підставі врахування зроб­лених керівником зауважень автор роботи вносить до неї не­обхідні зміни і доповнення і приступає до її остаточного оформ­лення. Чистовий варіант дипломної роботи виконується від руки особисто автором роботи чорними (синіми) чорнилами (пастою), причому розмір рукописних літер, виконаних чітко і ясно, по ви­соті повинен бути не менше 2,5 мм. При можливості, дипломну роботу в остаточному варіанті краще надрукувати на дру­карській машинці (через два інтервали). У цьому випадку запов­нюється тільки одна сторінка листа писального паперу стандарт­ного розміру (210 х 297 мм), з лівої сторінки кожного листа зали­шається поле завширшки ЗО мм. Кожний розділ дипломної робо­ти починають з нової сторінки. При брошуванні дипломної робо­ти її складові розділи розміщуються у такому порядку:

• титульний (заголовний) лист;

• план викладу роботи (за розсудом автора);

• вступ;

• текстова частина, яка включає необхідний ілюстратив­ний, графічний і цифровий матеріали;

• закінчення (висновки);

• список використаної літератури;

• додатки;

• зміст.

Напис на титульному аркуші (Рис. 7) і назва розділів (у ру­кописному варіанті) виконується нормальним або іншим, крес­лярським шрифтом, котрий відповідає естетичному оформлен­ню дипломної роботи.

Автор підписує остаточно оформлену дипломну роботу і віддає керівникові не пізніше, як за три тижні до початку дер­жавних екзаменів. Такий термін, на нашу думку, є мінімально необхідним для підготовки дипломної роботи до захисту.

Науковий керівник протягом десяти днів після одержання роботи від виконувача повинен її продивитися, якщо згоден, підписати, підготувати письмовий відзив для подання його ра­зом з дипломною роботою завідуючому кафедрою, котрий на підставі цих матеріалів вирішує питання про допуск студента до

Міністерство освіти і науки України Назва вищого закладу освіти, в якому виконана дипломна робота факультет, кафедра

ЗАТВЕРДЖУЮ: Зав. каф.

200 р.

Індекс УДК

Назва дипломної роботи

Виконав студент: прізвище, ім'я, по батькові курс, факультет форма навчання ("спеціальність ")

підпис

Науковий керівник:

канд. (докт.) наук,

доцент (професор) прізвище, ім'я, по батькові

ПІДПИС

МІСТО

РІК

Рис. 7. Титульний аркуш дипломної роботи

захисту, зробивши при цьому відповідний запис на титульному листі дипломної роботи.

У відзиві наукового керівника повинна бути характеристика виконаної студентом роботи з усіх розділів, відзначені її позитивні сторони і недоліки, ступінь самостійності автора в роботі над дип­ломною темою, формування навичок роботи з науковою літерату­рою, теоретичного і експериментального дослідження, обґрунто­ваність і цінність одержаних результатів і висновків, можливість їх застосування, а також висновок про допуск студента до захисту.

Примітка. У випадку, коли завідувач кафедрою не вважає можливим допустити студента до захисту дипломної роботи, це питання розглядається на засіданні кафедри з участю наукового керівника. Протокол засідання кафедри передається через дека­на факультету на затвердження ректорові ВНЗу.

Дипломна робота, яка випусковою кафедрою допущена до за­хисту, направляється деканом факультету (або, за його згодою, завідуючим кафедрою) на рецензію. Склад рецензентів затверд­жується деканом факультету за поданням завідуючого кафедрою, на якій виконувалась дипломна робота, з числа кваліфікованих спеціалістів виробництва, наукових установ, учителів, керівників шкіл, робітників органів народної освіти, а також професорів і ви­кладачів інших вищих навчальних закладів. Разом з тим рецен­зентами можуть бути також професори і викладачі даного педа­гогічного ВНЗу, котрі мають необхідну професійну підготовку і досвід наукового дослідження в галузі тематики рецензованих дипломних робіт, але не працюють на випусковій кафедрі, де про­водилась підготовка цієї роботи. У рецензії на дипломну роботу відзначається її актуальність, повнота і докладність викладання поставленої проблеми, рішення висунутих цілей і завдань, ефек­тивність використаних методів вивчення теми, практична цін­ність і можливість використання одержаних результатів.

Декан факультету знайомить з рецензією завідуючого відповідної кафедри, студента-дипломника і направляє диплом­ну роботу з відзивом наукового керівника і рецензією до ДЕК для захисту (студент-дипломник повинен бути ознайомлений з відзивом і рецензією до захисту).

Враховуючи зауваження керівника, зроблені у письмовому відзиві, і рецензента, які було висловлено в рецензії, студент приступає до підготовки до захисту.

Захист дипломних робіт здійснюється на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії з участю не менш половини складу комісії як безпосередньо в інституті, так і на підприємствах, в установах і організаціях, для яких тематика дипломних робіт являє собою науково-теоретичний або практич­ний інтерес. На захисті студент-дипломник виступає з коротким повідомленням (протягом 15-20 хвилин), у якому викладає вибір теми дипломної роботи, характеризує поставлені цілі і завдання, предмет і методи дослідження, висунуту гіпотезу, одержані ре­зультати і висновки, обґрунтовує їх і відзначає теоретичне і практичне значення. Потім зачитується відзив наукового керівника і рецензія на роботу, заслуховуються відповіді дип­ломника на зауваження, які було зроблено в відзиві і рецензії, після чого студент-дипломник одержує запитання.

Якщо захист дипломної роботи визначається неза­довільним, Державна екзаменаційна комісія установлює, чи можливе подання даної роботи до повторного захисту після не­обхідної доробки, яка визначається комісією, або студент пови­нен розробити нову тему, котра встановлюється відповідною кафедрою.

Одержання незадовільної оцінки за дипломну роботу при її захисті не позбавляє студента права складати державні екзамени з решти предметів, передбачених навчальним планом з відповідної спеціальності, однак студент, що навчається за ден­ною формою навчання, але одержав при захисті дипломної робо­ти незадовільну оцінку, відраховується з вищого навчального за­кладу і направляється на роботу за призначенням. В цьому ви­падку студенту замість диплому видається академічна довідка встановленого зразка.

Повторний захист дипломної роботи, яка одержала неза­довільну оцінку Державної екзаменаційної комісії, дозво­ляється протягом трьох років після закінчення інституту при на­явності подання з місця роботи позитивної характеристики, яка відповідала б профілю підготовки студента в інституті.

Після захисту дипломи і роботи зберігаються в вищому на­вчальному закладі, спочатку в фондах бібліотеки або в учбових кабінетах випускових кафедр, де ними мають можливість кори­стуватися на загальних підставах студенти, викладачі інститу­ту, вчителя шкіл. На закінчення двохрічного строку дипломні роботи повинні передаватися до інститутського архіву.

Кращі дипломні роботи публікуються у пресі (у вигляді ста­тей у збірниках наукових праць інститутів або в журналах у формі методичних рекомендацій), подаються на наукові конфе­ренції та конкурси.

Додаток Д.

ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ ДО МАГІСТЕРСЬКИХ РОБІТ

Д1. Загальні положення

Магістерська робота є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопи­су або серії опублікованих одноосібно, або в співпраці з науковим керівником теоретичних або експериментальних матеріалів (в то­му числі у фахових наукових виданнях України та інших країн), яка характеризується єдністю змісту і свідчить про можливість вирішення магістрантом конкретних наукових завдань.

Тема роботи затверджується наказом ректора у місячний термін з моменту зарахування здобувача до магістратури за по­переднім ухваленням Вченою радою факультету за поданням завідувача кафедрою і повинна виконуватись у відповідності до основних напрямків наукової діяльності університету.

Науковий керівник та рецензенти призначаються з числа осіб вищої кваліфікації.

При виконанні роботи на стику сумісних проблем додатково може бути призначений науковий консультант.

Магістерську роботу подають у вигляді спеціально струк­турно підготовленого рукопису і; твердому переплетінні (два примірники).

До кваліфікаційної магістерської роботи додається анотація об'ємом до двох сторінок у кількості до 10 примірників.

Д2. Структура роботи

Магістерська робота повинна містити: титульний аркуш; зміст; перелік умовних позначень (у pavi необхідності)^ вступ; ос • новну частину; висновки; список використаних джерел; додатки (у разі необхідності).

ДЗ. Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш роботи оформлюється за зразком (Рис. 8).

Зміст подають на початку роботи. Він містить найменуван­ня та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновки до розділів, загальні висновки, додатки, список використаної літератури та ін.

Перелік умовних позначень, скорочень, символів та їх роз- шифровка друкується двома колонками у вигляді окремого спи­ску, який розміщується перед вступом. Якщо спеціальні терміни, скорочення, символи і т.ін. повторюється менше ніж три рази, перелік не складають, а їх розшифровку наводять у тексті при першому загадуванні.

Вступ розкриває сутність і стан наукової задачі, її обґрунто­вування та доцільність проведення наукового дослідження. Далі подають загальну характеристику роботи в рекомендованій ниж­че послідовності.

1. Актуальність теми;

2. Зв'язок роботи з науковими програмами університету;

З* Мета і задачі дослідження;

4. Наукова новизна одержаних результатів;

5. Коротка анотація нових наукових рішень, запропонова­них магістром особисто;

6. Практичне значення одержаних результатів;

7. Подаються рекомендації про наукове використання ре­зультатів роботи, якщо робота теоретична, або про практичне за­стосування, якщо робота має прикладне значення;

8. Особистий внесок магістранта визначається у випадку, коли кваліфікаційна робота захищається у вигляді серії опуб­лікованих в співавторстві наукових праць або в рукописі викори­стовуються ідеї або розробки, які належать співавторам;

9. Апробація результатів роботи. Вказується, на яких ка­федральних наукових семінарах, студентських наукових конфе­ренціях, конкурсах, наукових симпозіумах, з'їздах тощо опри­люднені результати досліджень;

10. Публікації. Вказують, у скількох публікаціях, якщо во­ни є, висвітлені основні матеріали дослідження.

Міністерство освіти і науки України Назва вищого закладу освіти, в якому виконана магістерська робота факультет, кафедра

ЗАТВЕРДЖУЮ: Зав. каф.

200 р.

Індекс УДК

Назва магістерскої роботи

Виконав студент: прізвище, ім’я, по батькові курс, факультет форма навчання (" спеціальність " )

підпис

Науковий керівник:

канд. (докт.) наук,

доцент (професор) прізвище, ім’я, по батькові

ПІДПИС

Місто

Рік

Рис. 8. Титульний аркуш магістерської роботи

Основна частина роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. В розділах основної частини подаються:

• стислий, критичний огляд літератури за темою і вибір на­прямків досліджень;

• виклад загальної методики і основних методів досліджень;

—експериментальні методики;

• проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

• аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділах наукових і практичних ре­зультатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від друго­рядних подробиць.

У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питан­ня. Далі розкривають методи вирішення задачі» наголошують на якісних і кількісних показниках здобутих результатів та ви­кладають рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел слід розміщуй™ ^в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією *

До додатків доцільно включати:

• ілюстрації допоміжного характеру;

• таблиці допоміжних цифрових даних;

• проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

• протоколи і акти випробувань;

• інструкції і методики, опис алгоритмів і програм на ЕОМ. Д4. Правила оформлення роботи

Роботу друкують машинописним способом або за допомо­гою комп'ютера на одній стороні аркуша білого ііаперу формату А4 (210 х 297 мм) через два міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Мінімальна висота шрифту 1,8 ^мм* Обсяг ро­боти, як правило, не повинен становити більїг* Ю0 сторінок. Текст необхідно друкувати, залишаючи береги 'Ж’аких розмірів: лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм.

Вписувати у текст окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору.

Заголовки структурних частин "ЗМІСТ", "ВСТУП" та інші дру­кують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої вели­кої) з абзацного виступу. Відстань між заголовками та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервали. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, малюнків, таб­лиць, формул подають арабськими цифрами. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, але він не нумерується, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці. Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після розділу крапку не ставлять, потім з нового ряд­ка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Наприклад, "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. На­приклад, "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Ілюстрації і таблиці подають безпосередньо після тек­сту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Напри­клад рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюст­рації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. Наприклад, "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу). Напис "Таблиця" розміщують в правому верхньому куті над відповідним заголовком.

Номери формул пишуть біля правого берега аркуша в круг­лих дужках. Наприклад, (3.1) (перша формула третього розділу).

Ілюстрації повинні бути виконані тушшю на білому непро­зорому папері. Назву розміщують після номера ілюстрації. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними. Фотознімки наклеюють на стандартні аркуші білого паперу.

Значення кожного символу у формулі чи рівнянні треба по­здавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки.

Посилання на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Номер джерел розміщують в списку в порядку появи поси­лань у тексті. Приклад оформлення відомостей про джерела на­ведено у додатку К.

Додатки оформляють на наступних сторінках роботи або у вигляді окремої частини. Додаток повинен мати заголовок і по­значається послідовно великими літерами. Наприклад, "Дода­ток А", "Додаток Б", за винятком літер Г, Є, З, І, Й, О, Ч, Б.

Анотації викладаються українською, російською та англійською мовами. Всі три анотації мають бути ідентичними за змістом. Вони повинні містити стислу інформацію про основні ідеї та висновки роботи. Анотації складаються за формою, яка має такий зміст:

• прізвище, ім’я, по батькові;

• індекс УДК;

• назва роботи;

• текст;

• ключові слова.

Д5. Підготовка до захисту

Остаточний варіант роботи подається на кафедру не пізніше, ніж за два тижні до захисту з відзивом наукового керівника і консультанта (якщо він є). Кафедра призначає двох рецензентів. У тижневий термін заслуховує доповідь магістранта і розглядає питання про подання роботи до захисту (на засідання кафедри можуть запрошуватися фахівці інших кафедр, лабораторій, сторонніх організацій). У Державну ате- стаційну комісію (Державну екзаменаційну комісію — ДЕК) разом з двома примірниками роботи і анотаціями подається відзив наукового керівника і рецензії, а також академічна довідка про виконання індивідуального плану з професійної освітньої програми.

Д6. Порядок захисту

Захист магістерської роботи проходить на засіданні Держав­ної атестаційної комісії (Державної екзаменаційної комісії) (до відкриття засідання члени комісії мають бути ознайомлені з ано­тацією роботи та загальними висновками наукового керівника).

Захист відбувається публічно. Захист повинен носити характер наукової дискусії і проходити в обстановці високої вимогливості, принциповості та дотримання наукової етики. Головуючий ого­лошує про захист магістерської праці вказуючи її назву, прізви­ще, їм я і по-батькові автора, доповідає про наявність необхідних документів та стисло характеризує академічну "біографію" магістранта (успішність, наявність публікацій, якщо вони є, ви­ступи на конференціях, наукових гуртках і т.і.). Далі надається слово науковому керівнику, він розкриває ставлення магістран­та до роботи над темою, а також порушує інші питання, що сто­суються його особистості.

Після цього слово для повідомлення основних результа­тів наукового дослідження надається самому магістранту (до 15 хвилин). Усі матеріали, які виносяться на схеми і крес­лення, комп'ютерні ілюстрації повинні оформлюватися та розта­шовуватися так, щоб магістрант міг демонструвати їх усім при­сутнім в аудиторії. Після виступу магістранта голова зачитує ре­цензії або надає слово присутнім рецензентам і автору для відповідей на зауваження та побажання. Після цього почи­нається наукова дискусія, в якій мають право брати участь усі присутні на захисті. Можуть задаватися (в усній формі) будь-які питання з проблем, порушених в магістерської роботі, засобів дослідження, уточнювати результати та процедуру експеримен­тальної роботи і т.і. Після закінчення дискусії магістранту, за його бажанням, може бути надане заключне слово.

На закритому засіданні членів Державної атестаційної комісії (або ДЕК) підводяться підсумки захисту і приймається рішення про її оцінку, що оголошується головою в той же день, після оформлення в установленому порядку передбаченого про­цедурою захисту протоколу. Це рішення приймається простою ^більшістю голосів членів комісії, що беруть участь у засіданні. У протокол можуть бути занесені особливі думки окремих членів комісії. Після цього голова повідомляє про те, що здобу- вачу присвоюється кваліфікаційний освітній рівень магістр і закриває нараду.

Додаток Ж.

ОСНОВНІ ВИМОГИ І ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ У ВИГЛЯДІ ДИСЕРТАЦІЙ ТА АВТОРЕФЕРАТІВ ДИСЕРТАЦІЙ [67]

Ж1. Загальні положення

Згідно з "Порядком присудження наукових ступенів та при­своєння вчених звань” дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук необхідно оформлювати відповідно до Державного стандарту України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 "Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і пра­вила оформлення".

З огляду на високі вимоги нормативних документів не­обхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, а та­кож правил оформлення автореферату.

Назва дисертації повинна бути, по можливості, короткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (задачі), вказувати на мету дисертаційного досліджен­ня і його завершеність. Іноді для більшої конкретизації до назви слід додати невеликий (4-6 слів) підзаголовок.

При написанні дисертації здобувач повинен обов’язково по­силатися на авторів і джерела, з яких запозичив матеріали або окремі результати.

Використовуючи в дисертації ідеї або розробки, що нале­жать також і співавторам, разом з якими були написані наукові праці, здобувач повинен відзначити цей факт у дисертації.

В разі використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело дисертація знімається з розгляду незалеж­но від стадії проходження без права її повторного захисту.

В дисертації необхідно стисло, Л^{ОГІЧНО 1} аргументовано ви­кладати зміст і результати досліджень, Уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Дисертацію на здобуття науков^{ого ст}У^{пеня по}Дають у ви гляді спеціально підготовленого рУ^кописУ ^{в тве}РДому пере плетенні.

Ж2. Структура дисертації <^{а вимо}™ ^{д0 ЗМІСТ}У дисертації

Дисертація повинна містити:

• титульний аркуш (Рис. 9),

• зміст, ^

, и необхідності),

• перелік умовних позначень (пг

• вступ,

• основну частину,

• висновки,

• список використаних джерел,

• додатки (при необхідності).

™ о ... -„тить найменування науко-

Титульнии аркуш дисертації міс

... - _{т тт}^о закладу, де виконана ди-

воі організації або вищого навчальної . лгтгт,.

. . . . гг -_л автора; індекс УДК; назву

сертація; прізвище, їм я, по батькові _т*. «

... , . » спеціальності, науковии

дисертації; шифр і найменування

. j гг _гпоХҐ; науковии ступінь, вчене

ступінь, на якии претендує здобувач: * ч

. • • * _тт наукового керівника і (або)

звання, прізвище, їм я, по батькові »

консультанта; місто і рік. _{? т(}._лт>л

. „оггл Х обов язково зазначається

На титульному аркуші дисертаці

"тт « то ^о^^ння розповсюдження відо-

На правах рукопису та гриф обмеж#

мостей (за необхідності). . ... .

Зміст подають на початку дисврт ^Він містить наймену­вання та номери початкових сторінок ^ус*^{х Р}°^ЗД^^1В’_°¹ДР⁰³Д^1Л1В

та пунктів (якщо вони мають заголо#^ок>’ ^зокР^{ема ВСТ}У^ПУ’ ^вис‘

. . _лт>г^ів, додатків, списку вико-

новків до розділів, загальних виснові^

ристаної літератури та ін. . .

. .х^т^ОЛІВ, одиниць, скорочень 1

Перелік умовних позначень, сим:# ^

термінів вноситься до дисертації за не

Назва організації, форма 5

в якій виконана дисертація

На правах рукопису Прізвище, ім'я, по батькові

Індекс УДК

Назва дисертації

Шифр та найменування спеціальності (подається за Переліком спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата (доктора) _? наук