Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс лекцій.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Структура конфлікту

В структурі конфлікту виділяють:

Інцидент зіткнення, а якого розпочався конфлікт. Конфліктна ситуація - основа конфлікту, що передує йому і складається з об'єкту та різноспрямованих учасників ситуації.

Конфліктні ситуації можуть виникати як з ініціативи учасників, так і незалежно від їх бажань та волі.

Бородкін Ф.М. і Коряк Н.М. запропонували класифікувати конфліктні ситуації і інциденти за параметрами "суб'єктивність-об'єктивність" і цілеспрямованість нецілеепрямованість" на 4 типи: об'єктивні цілеспрямовані, суб'єктивні цілеспрямовані та об'єктивні нецілеспрямовані, суб'єктивні нецілеспрямовані. Для більш глибокого розуміння суті конфлікту доцільно виявити справжні інтереси опонентів. Інтереси виражають життєву спрямованість людей і тому інколи даремно переконувати опонентів відмовлятись від іх інтересів. Інтерес є надто складним станом свідомості, який пов'язаний з багатьма характеристиками нашої особистості та багатьма іншими, станами (увагою, уявою, думками, почуттями, волею тощо). Інтерес виникає завдяки постановці мети і конкретизується у процесі її досягнення. Інтереси потрібно відрізняти від вимог, цілей, потреб, бо їх часто ототожнюють, зіставляють. Потреби задають загальний тон у формуванні інтересів. Ціль формується на основі потреб. Предметом вимоги - буде те, що хоче отримати опонент у конфлікті, активно виділяючи, потребуючи своє. Інтереси можуть бути узгоджені, яким би чином вони не співвідносилися (несумісні, протилежні, суперечливі), саме ця можливість вказує загальний напрямок, як уникнути конфлікту, як з нього вийти, тобто узгодити інтереси. Тому можемо прийти до висновку, що інтерес посідає центральне місце при аналізі суті конфлікту, його розв'язанні та попередженні. Розглядаючи структуру конфлікту, доцільно визначитися а поняттями "суб'єкта "об'єкт" конфлікту. Суб'єкт конфлікту - різноспрямовані соціальні сили, що намагаються реалізувати свої інтереси в умовах суперечності. Суспільні конфлікти, відповідно до рівня організованості сторін, поділяються на три великі групи: 1) міжіндивідуальні; 2) міжгрупові; 3) міжорганізаційні. У зв'язку з цим в якості суб'єктів конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи, формальні й неформальні організації. Конфліктні відносини між ними можуть виникати в економічній, політичній, культурній, релігійній та інших сферах. Суб'єкти конфлікту можуть реалізуватися у вигляді політизованих, соціальних, економічних та політичних груп тиску, злочинних угруповань, що усвідомлюють і домагаються своєї мети. Таким чином, діапазон суб'єктів конфлікту досить широкий: в одному випадку це індивіди, а в іншому - це держави чи союзи держав. Найскладнішими є конфлікти між організаціями, державами та міжнаціональні конфлікти. Об'єкт конфлікту - те, через що виникає конфлікт між опонентами, на що претендує кожний з його учасників. Об'єкт конфлікту може бути матеріальним (наприклад, яка-небудь річ, престижний об'єкт, у дитячих конфліктах - іграшка) та ідеальним (наприклад, статус в колективі, правила, закони, норми та ін. Наявність об'єкту конфлікту свідчить про можливість виникнення конфлікту. Разом з опонентами (учасниками конфлікту) і з усіма їх відношеннями та характеристиками, об'єкт конфлікту складає конфліктну ситуацію, яка завжди передує власне конфлікту і може існувати задовго до його виникнення, не проявляючись. Щоб конфлікт відбувся, потрібні дії хоча б одного з опонентів (ініціатора конфлікту), спрямовані на оволодіння об'єктом конфлікту. Тоді конфліктна ситуація перейде в конфлікт - прямо відкрите зіткнення опонентів, які претендують на один і той же самий об'єкт. Вирішення конфлікту може бути остаточним тільки в тому випадку, якщо вичерпана конфліктна ситуація навколо об'єкту конфлікту.

Мотивація конфлікту - система мотивів, що призводять до виникнення внутрішньо особистісного конфлікту, міжособистісних, між групових та інших типів конфліктів. В структурі мотивації конфлікту мотиви можуть мати різний зміст і форми прояву. Вони можуть бути більш чи менш усвідомленими. За вагомістю впливу на конфлікт вони поділяються на: провідні (центральні) та другорядні (периферійні). Мотивація конфлікту являє собою складну динамічну систему, яка в залежності від об'єктивних і суб'єктивних умов зазнає певних змін і трансформацій. Так, наприклад, мотивами міжособистісного конфлікту є: наслідування певних негативних форм поведінки, спілкування (грубість, зневажливість), прагнення відстояти свої власні інтереси, мету, позицію, реалізувати цінності, які не співпадають з метою, цінностями опонентів, інших людей; конкуренція, суперництво при досягненні сторонами конфлікту однієї і тієї ж мети; осуд засобів та методів досягнення кінцевої мети сумісної діяльності та інше. До конфронтації інколи спонукає і конфліктність, як стійка риса особистості, що сформувалась за певних умов життєдіяльності того чи іншого індивіда в сім'ї або в колективі, де довгий час працював індивід і перебував під впливом конфліктогенних факторів.

Мотивами між групового конфлікту можуть виступати несумісні цілі діяльності окремих груп, конкуренція, суперництво, боротьба за лідерство тощо. Передує виникненню конфліктів загострення проблем, протиріч , які стимулюють конфліктну ситуацію.

Конфліктна ситуація - це основа конфлікту, що передує йому і складається з об’єкту та учасників конфлікту різної спрямованості. Конфліктні відносини між учасниками ще не усвідомлюються і не приводять до переходу ситуації у конфлікт. Конфліктні ситуації можуть виникати або з ініціативи учасників, або об'єктивно, незалежно від їх волі і бажання. За характером виникнення конфліктні ситуації поділяють на чотири типи: об'єктивні цілеспрямовані, суб'єктивні цілеспрямовані, об'єктивні нецілеспрямовані, суб'єктивні нецілеспрямовані. Аналіз конфліктної ситуації розпочинається з вивчення проблем, що мають місце в процесі спілкування або суспільних дій чи змін.

У найзагальнішому розумінні конфліктна проблема - це проблема узгодження інтересів, реалізація яких виявилася у вигляді конфлікту.

Проблема - це перешкода при реалізації мети особистості або суспільної цілі. З проблемою пов'язані інтереси та побоювання. Суть будь-якої проблеми в конфлікті виражає перешкода. Перешкода реалізації інтересів лежить в основі конфліктної Проблеми. Починається проблема з відчуття небажання або бажання чогось, когось, що мають місце в процесі життєдіяльності. Таким чином, приходимо до , висновку потреб знання аналітичних сторін конфлікту, через Його так звану анатомію.

Анатомія конфлікту - це складові конфлікту, його елементи, система зв'язків між ними, наслідки тощо. Якщо конфлікт - це зіткнення, то питається - чого? кого? Зіткнення цілей, інтересів, поглядів, переконань, почуттів, потреб, домагань, оцінок та ін.

Елементами конфлікту є: перед конфліктна ситуація, конфліктна ситуація, причини, учасники, принципи, методи, мотиви, шляхи, місце здійснення, прийняті рішення (документи). До складових конфлікту можна віднести: рівні (якісні, кількісні) масштаби охоплення, гострота проходження, сфера прояву та виникнення, зона конфлікту (яка часто буває розмитою, нечіткою).

Передконфліктна ситуація - це стан, у якому є передумови до виникнення конфлікту, її можна виявити, вона є сигналом конфлікту. З загостренням перед конфліктної ситуації виникає конфліктна ситуація.

Конфліктна ситуація - це дія, яка засвідчує, що проблеми набули гостроти і знаходяться у взаємодії. Конфлікт на внутрішньо особистісному та міжособистісному рівнях завжди пов'язаний з гострими емоційними переживаннями, викликається різними причинами: зіткненням інтересів, цілей; потребами, прагненнями, діями, мотивами. При_певній взаємодії виникає конфліктна реакція.

Конфліктна реакція - стан, у якому перебуває суб'єкт щодо іншого суб'єкта із зворотнім стилем поведінки, потребами суб'єкта, його ставленням до предмета інформації (мови, дії); проявляється конфліктна реакція у відкритій або прихованій формі, зовнішньо і внутрішньо. Як наслідок – позиція конфронтації: небажання, невміння, відказ, відсутність досвіду, щоб зрозуміти іншого.

Онтологічні підстави конфліктів. Основною такою підставою" € матеріально-практична відчуженість основ історичного розвитку від розвитку окремої людини. В соціальному відношенні онтологічною підставою конфліктів єкласова диференціація суспільства в залежності від способу виробництва. Вона пов'язана з антагоністичним характером внутрішніх суперечностей суспільного розвитку. Відчуженість цих підстав має . вихід в антагоністичний спосіб розв'язання суспільних суперечностей.

В субстанційно-фундаментальному аспекті зміст онтологічної основи розвитку соціальних конфліктів виявляється як об'єктивно-практичне відчуження людини в її світовому, космічному значенні від конкретного історичного способу її існування, що тотожне знищенню її універсальної міри.

Сучасною особливістю онтологічних підстав конфліктів є феномен суб’єктивно - волюнтаристського способу відношення до історичних суперечностей, що призводить до консервування стихійного способу їх розв'язання.

Онтологічні підстави конфліктів пов'язані, таким чином, з механістичним розумінням основ суспільно-історичного розвитку,, з відірваністю буття від сутності. Історичні суперечності перетворюються з джерела історичного розвитку в історичні колізії, дилеми або антиномії, що не мають свого . рішення поза конфліктними формами зіткнення інтересів (класових, групових, особистісних).

Онтологічні підстави конфліктів містять у собі такі основні щаблі:

1) субстанційний - розірваність основи історичного розвитку, що проявляється в політико-економічній та соціально-політичній підставах соціальних антагонізмів;

2) сутнісний - розірваність сутності людини від способу її існування;

3) культурний - антиномічне розуміння культури в двох антагоністичних . формах: чисто ідеальної та чисто матеріальної. Онтологічні підстави конфліктів породжують свою "протилежність" в гносеологічних підставах конфлікту, які е наслідком перший, але не навпаки.

Типологія конфліктів.

В конфліктологічній літературі поки що не має універсальної наукової класифікації конфліктів, вона носить емпіричний характер.

Класифікація конфліктів взагалі може бути зроблена за такими ознаками: видами, типами, об'ємом, тривалістю, ступенем впливу, витоками, змістом, значимістю, типом вирішення, формами прояву, соціально-психологічним ефектом, спрямованістю, мотивами, наслідками, об'ємом впливу, часом протікання, джерелом впливу та іншими підходами".

Зупинимося на типології за кількістю людей.

І. За кількістю людей, які приймають участь в конфлікті, конфлікти можуть поділятися таким чином:

а)внутрішньо особистісні (інтраперсональні);

6) міжособистісні (інтерперсональні);

в) внутрішньо групові (інтрагрупові);

г) між групові (інтергрупові).

II. В системі управління конфлікти можуть бути роз приділені на такі види:

а) вертикальні управлінські конфлікти, які виникають між індивідами, що займають різні місця в ієрархії управлінських стосунків. Наприклад, конфлікт між директором фірми, школи заводу та його заступником;

б) горизонтальні управлінські конфлікти, що виникають між групами людей, які займають однакове місце в ієрархії управлінських стосунків (наприклад, між двома менеджерами).

III. За причинами, що їх породжують, управлінські конфлікти можуть бути згруповані:

а) конфлікти ролей - різне ставлення до роботи, різні цілі діяльності, різний рівень компетентності і ін.;

б) конфлікти бажань - потреби, інтереси, життєві плани ;

в) конфлікти цінностей та норм поведінки - в процесі соціальної взаємодії.

Можна класифікувати конфлікти за ступенем тривалості та напруги.

Бурні - швидкоплинні конфлікти. Такі конфлікти характерні яскравим забарвленням, крайніми проявами негативних відносин тих, хто конфліктує, закінчуються вони інколи важкими, навіть трагічними наслідками. В основі таких конфліктів частіше всього не глибокі протиріччя, причини, а прояви особливостей характеру, темпераменту, нервової системи осіб.

Гострі - довготривалі конфлікти. Виникають такі конфлікти тоді, коли протиріччя досить глибокі, стійкі, важкопримиримі. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції та дії. Такі конфлікти вирішувати досить складно.

Слабовиражені - конфлікти, що проходять мляво. Характерно, що протиріччя носять не дуже гострий характер, або зіткнення, в яких активна лише одна із сторін, друга сторона не прагне виявити чітко свою позицію, або ж, по мірі можливості, уникає гострої конфліктної ситуації. Прогноз вирішення такого конфлікту складний. Багато що залежить від позиції ініціатора конфлікту.

Слабовиражений - конфлікт, що має швидкоплинний характер. На перший погляд, це найбільш сприятлива форма зіткнення протиріч. Проте, не завжди так, бо якщо за ним тягнеться ціла низка повторних конфліктів, то може бути поганий кінець.

Типологія конфліктів за напрямком комунікацій:

- горизонтальні конфлікти між рядовими членами колективу;

- вертикальні конфлікти між підлеглими і керівником;

- вертикальні конфлікти згори вниз - між керівником іпідлеглими; .

У межах функціонального аналізу класифікація конфліктів будується за принципом їх доцільності-недоцільності. У цьомуплані розрізняються такі конфлікти: закономірні (неминучі), необхідні, вимушені, функціонально невиправдані.

У зарубіжній літературі, з точки зору функцій, конфлікти розглядаються у слідуючому плані:

- позитивні (конструктивні);

- негативні (деструктивні).

З точки зору цілей, які відстоюють протилежні сторони, можна говорити про конфлікти, що переслідують цілі: особисті, групові, суспільні: Залежно від емоційного стану людей конфлікти бувають з високим, помірним емоційним напруженням і без емоційної напруги.

З урахуванням кількості осіб, які беруть участь у протиборстві, можна розрізняти:

-діадичні (парні) конфлікти, в яких діють дві людини (керівник-виконавець);

- локальні, що охоплюють невелику кількість членів колективу;

-загальні конфлікти, які залучають майже усіх спільно;

-міжгрупові.

К.Хорні пропонує типологію конфліктів по статі: між чоловіком і жінкою, хлопцем і дівчиною та віковою специфікою таких конфліктів. З віком статевий конфлікт наповнюється іншим змістом.

Типологія конфліктів за станом дії.

1.Конфлікт у динаміці. На етапі виникнення конфлікти діляться на: стихійні, заплановані.

2.На етапі розвитку конфлікти поділяються на : короткострокові, тривалі, затяжні.

3.На етапі усунення конфліктів, їх можна класифікувати як: керовані, погано керовані, тривалі, некеровані.

На етапі - затухання конфлікти розрізняють як такі, що: спонтанно припиняються; припиняються під дією засобів, винайдених самими протидіючими сторонами; вирішуються тільки при втручанні зовнішніх сил (посередника, адміністрації, громадськості) та ін.

У тактичному плані конфлікти бувають: виправдані, невиправдані. З точки зору результативності конфлікти можуть бути мобілізуючою чи дезорганізуючою силою у колективі. З етичної точки зору можна говорити про соціальне прийнятні і неприйнятні форми проявів конфліктів.

Р.Дарендорф зазначає, що "конфлікти можуть бути більш або менш інтенсивними, більш або менш насильницькими. Допускається, що обидві сторони, перемінні змінюються незалежно одна від одної.

Залежно від соціальної ролі має місце поділ конфліктів по сферах. Так, наприклад: конфлікти в сфері сім'ї - "батьки-діти"; конфлікти в сфері освіти - "студент-студент", "студент-викладач ", "сім'я-школа"; конфлікти в сфері виробництва -"інженер-робітник"; конфлікти в фаховій сфері - "начальник-рядовий"; конфлікти в армії - "офіцер-солдат", "солдат-солдат" та ін.

Такий підхід має підстави, оскільки виконання соціальних ролей накладає специфічні обмеження і зумовлює свою роль в проблемі. Значення типології конфліктів важливо для їх вирішення, профілактики, запобігання, для вивчення та врахування їх функціональної ролі у суспільстві.

Загальні рекомендації з керування конфліктами.

  1. Треба знати, як розвивається конфлікт: виникнення розбіжностей; зростання напруженості у відносинах; усвідомлення ситуації як конфліктної хоча б одним з її учасників; власне конфліктна взаємодія, використання різних міжособистісних стилів вирішення конфліктів, що супроводжується зростанням чи зниженням емоційної напруженості; результат (вирішення) конфлікту. Вирішенням конфлікту є усунення проблеми, що породила конфліктну ситуацію і відновлення нормальних відношень між людьми.

  2. З'ясування схованих і явних причин конфлікту, визначення, що дійсно є предметом розбіжностей, претензій. Часом самі учасники не можуть, не зважуються чітко сформулювати головну причину конфлікту.

  3. Визначення проблеми в категоріях цілей, а не рішень. Потрібно проаналізувати не тільки різні позиції, але й інтереси, що стоять за ними.

  4. Сконцентруйте увагу на інтересах, а не на позиціях. Наша позиція — це те, про що ми заявляємо, на чому наполягаємо, наша модель рішення. Наші інтереси — це те, що побудило нас прийняти дане рішення. Інтереси — це наші бажання і турботи. Саме в них — ключ до рішення проблеми.

  5. Робіть розмежування між учасниками конфлікту і виниклими проблемами. Поставте себе на місце опонента. Будьте тверді стосовно проблеми і м'які по відношенню до людей.

  6. Справедливо і непередумовлено треба відноситися до ініціатора конфлікту. Не забувати, що за невдоволенням і претензіями, як правило, стоїть проблема, що обтяжує людину, доставляє їй занепокоєння і незручність.

  7. Не розширюйте предмет конфлікту, намагайтеся скоротити кількість претензій. Не можна відразу розібратися у всіх проблемах.

  8. Дотримуйтеся правила «емоційної витримки». Усвідомлюйте і контролюйте свої почуття. Враховуйте стан й індивідуальні особливості учасників конфлікту. Це перешкоджає переростанню реалістичних конфліктів у нереалістичні.

Під час обговорення конфлікту важливо уникнути наступних помилок:

— партнер висуває як помилку іншого власний промах;

— поводження партнера диктується винятково тактовними розуміннями;

— партнер ховається за «виробничою необхідністю»;

— партнер наполягає на визнанні його влади;

— використовуються найуразливіші місця партнера;

— пригадуються старі образи;

— зрештою виявляються переможець і переможений.

Виділимо й інші помилки, що допускаються співрозмовниками:

  • відключення уваги: відвернути увагу може все, що діє незвично чи дратує. Наприклад, зовнішність спірозмовника, його голос чи вимова;

  • висока швидкість розумової діяльності. Ми думаємо в чотири рази швидше, ніж говоримо. Тому, коли хто-небудь говорить, наш мозок велику частину часу вільний і відволікається від мови співрозмовника;

  • антипатія до чужих думок. Ми більше цінуємо свої думки, для нас приємніше і легше наслідувати цим думкам, ніж змусити себе стежити за тим, що говорить інший.

  • вибірковість уваги. С дитячих років ми звикли слухати одночасно багато чого, не приділяючи всьому особливої уваги. Спроба уважно слухати все була б непосильним заняттям. У порядку самозахисту ми привчаємося позмінно вибирати те, що становить інтерес зараз. Ця звичка переключатися утруднює фіксування уваги на чомусь одному;

  • потреба репліки. Слова іншого можуть викликати в нас потребу відповісти. Якщо це відбувається, то ми вже не слухаемо, що нам говорять. Думки зайняті формулюванням «розгромних» аргументів і коментарів.,