Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс лекцій.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Посередництво в конфлікті як управління пошуком взаємоприйнятого рішення.

Важливим фактором, який впливає на результати завершення конфлікту є участь третьої сторони при його врегулюванні, або медіація. Медіація – це спеціальний вид діяльності, який заключається в оптимізації з участю третьої сторони процесу пошуку конфліктуючими сторонами рішення проблеми, яке дозволило б зупинити конфлікт.

В ролі третьої сторони (медіатора) при врегулюванні конфліктів виступає, як правило, одна особа, рідше група із двох-трьох і більше професіоналів. В ролі медіаторів можуть виступати і держави (наприклад: Алжир в ситуації врегулювання відносин між Іраном і Іраком 1975 р.).

Медіація – один із найбільш древніх способів врегулювання конфліктів. Вона існувала в Китаї, в країнах Африки, де старійшини ради або племені виступали в якості своєрідних професіональних медіаторів, забезпечуючи безконфліктні ситуації.

Медіація, як суспільно значима діяльність сформувалась в США на початку 60-х років. Поява інтересу до професіональної медіації в країні, де велика самостійність окремих структур суспільства, цілком закономірна. В США випускається ряд журналів, які висвітлюють проблеми медіації, наприклад “Щоквартальний журнал по медіації”. В 1983 році був заснований Національний інститут вирішення дебатів, в задачі якого входять розробка нових методів медіації, а також програм навчання ведення переговорів. В країні діє приватна і державна служба медіації.

Хто може виступати в ролі третьої сторони в конфлікті? Формальне або офіційне медіаторство припускає наявність у медіатора нормативного статусу або можливості впливу на опонентів. Неформальне, неофіційне медіаторство заключається у відсутності нормативного статусу медіатора, але учасники конфлікту призначають неформальний авторитет даних осіб при вирішенні подібних проблем.

В якості офіційних медіаторів можуть бути:

  • міжнародні органи (наприклад : ООН та ін.)

  • окремі держави;

  • державні правові інститути (наприклад: арбітражний суд, ін.);

  • урядові або інші державні комісії (наприклад: створенні для врегулювання забастовок та ін.);

  • представники правоохоронних органів (наприклад: дільничний інспектор по відношенню будь-якого побутового конфлікту);

  • керівники підприємств, організації, фірм та ін;

  • суспільні організації (комісії по врегулюванні трудових спорів й конфліктів, профспілки та ін);

  • професійні медіатори – конфліктологи.

Неофіційними медіаторами звичайно являються:

  • відомі особистості, які досягли успіху в суспільно важливій діяльності (політики, колишні державні діячі);

  • представники регіональних організацій;

  • шамани (у народів Країн Півночі Росії);

  • професіональні психологи, педагоги, соціальні працівники;

  • неофіційні лідери соціальних груп різного рівня;

  • старші за віком (батько, мати та ін.)

  • друзі, сусіди, просто свідки конфлікту.

Доцільність участі третьої сторони у врегулюванні конфліктних відносин пов’язана з тим, звернулись за допомогою до третьої сторони опонентами самі чи вона вмішалась в конфлікт сама.

Сторони самі звертаються до медіаторів в наступних випадках коли:

  • об’єктова врегулювання є затягнутий конфлікт. Всі аргументи, сили, засоби вичерпані, але виходу не видно;

  • сторони відстоюють протилежні, взаємовиключні інтереси і не можуть найти спільного взаємопорозуміння;

  • по-різному трактування правових норм або інші критерії, які являються ключовими у вирішенні конфлікту;

  • одного із сторін нанесені серйозні збитки і вона вимагає компенсації;

  • сторонам важливо зберегти добрі відносини, конфлікт не інтенсивний, але взаємоприйнятого рішення вони найти не могуть;

  • опоненти прийшли до тимчасової згоди, але необхідний зовнішній об’єктивний контроль за його виконанням.

Оперативне самостійне втручання третьої сторони в конфлікт необхідне в ситуаціях, коли:

  • відбувається небезпечна ескалація конфліктних подій, існує безпосередня небезпека застосування насильства;

  • одною із сторін масове застосування насильства;

  • третій стороні особисто невигідний даний конфлікт;

  • конфлікт негативно впливає на оточення, яке контролюється третьою стороною (керівник вимушений врегулювати конфлікт, який негативно впливає на колектив);

  • сторони дійшли згоди, а у третьої сторони є можливість задовольнити інтереси двох сторін.

В залежності від ступеня контролю медіатора за прийнятим рішенням відіймають декілька ролей третьої сторони в конфлікті: третейський суддя, арбітр, посередник, помічник, спостерігач.

Третейський суддя – найбільш авторитетна роль, так як він володіє найбільшими можливостями для визначення варіантів рішення проблеми. Третейський суддя вивчає проблему, вислуховує обидві сторони і виносить беззаперечне рішення. Прикладом служить вирішення конфліктів древньоруськими князями, старійшинами родів, а також рішення суду присяжних.

Арбітр – також володіє значними повноваженнями. Він вивчає конфлікт, обговорює його з учасниками, а потім виносить остаточне рішення, яке обов’язкове для виконання. Однак сторони можуть не погодитись з рішенням і оскаржити його в вищестоящих інстанціях.

Посередник – при врегулюванні конфлікту приймає участь з ціллю вдосконалення процесу, обговорення проблеми, організації зустрічей і переговорів, не вмішуючись в належну з приводу змісту проблеми і прийняття кінцевого рішення.

Спостерігач – своєю присутністю в зоні конфлікту стримує сторони від порушення раніше досягнутих домовленостей або від взаємної агресії.

Конфліктологами виділяються умови, в яких доцільний той чи інший тип медіаторства. Високоавторитарний стиль (третейський суддя або арбітр) вигідний, якщо потрібне рішення, якщо конфлікт є тривалим, позиції сторін визначені, але вони не могуть прийти до взаэмовизначеного рішення. Він також ефективний при жорстокому конфлікті, його навантаженості емоціями. Після того, як учасники “охолонуть” можливе застосування лише авторитарних стилей.

При довірі опонентів до третьої сторони авторитарний стиль сприймається легше. Наявність у опонентів навичок обговорення проблеми збільшує ефективність неавторитарного стилю. (посередник або спостерігач).

Закінчення конфлікту залежить від влади, авторитета і ролі медіатора. Третя сторона може забезпечити:

  • вольове зупинення конфлікту (третейський суддя, арбітр);

  • розведення конфліктуючих сторін (третейський суддя, арбітр);

  • блокування боротьби (третейський суддя, арбітр, спостерігач);

  • застосування санкцій до сторін(третейський суддя, арбітр);

  • надання допомоги у пошуку рішення (посередник);

  • сприяння нормалізації відносин (посередник);

  • контроль за виконання угод (арбітр, посередник);

Ситуації, з якими стикаються медіатори важкі і різноманітні. Тому процес медіацій немає. Тому процес медіацій немає медіації немає жорстокої структури.

Можна відмітити лише три основні етапи:

  • знайомство з конфліктом і конфліктуючими сторонами. Медіатор вивчає історію проблеми, вимоги опонентів. Багато конфліктів носять специфічний характер, медіатору приходиться виникати в проблему, читати відповідну літературу, консультуватися з спеціалістами;

  • ведення переговорів – найбільш важливий етап.

В ході них медіатор виконує ряд функцій: ведучого, тренера, “штовхача”, вчителя і др. Він слідкує за тим, що і як говорять опоненти, при необхідності поправляє, підбадьорює або осуджує їх. Важливо щоб кожна зустріч була відмічена хоча невеликими, але реальними просуванням вперед.

Механізм посередництва полягає в тому, що наявність третього, стороннього учасника дозволяє перенести на нього, як на посередника, частину непродуктивних моментів конфлікту, емоційної напруги, зняти неприязнь конфліктуючих сторін.

Зміст посередницької функції полягає в тому, щоб організувати процес, так щоб допомогти конфліктуючим віднайти вихід зі складної ситуації та вміло зберегти нейтральну позицію.

Функції посередника в конфлікті відрізняються від функцій емпатичного партнера в діалогічному спілкуванні, що вимагає особливого обліку при організації навчання даної технології розвязання конфліктів.

Процедура і технологія посередництва в розв’язанні конфліктів складається з п’яти основних етапів:

-організації опосередкування конфлікту;

-мотивації і встановлення відносин партнерів, опонентів;

-монологічного опосередкування конфлікту;

-підбиття підсумків роботи.

Кожний етап посередництва в конфлікті відповідно передбачає розвиток п’яти основних форм вмінь та навичок посередника, який розв’язує конфлікт. Отже, бути “суддею справи” досить відповідно і авторитетно.

Які є етапи в процесі опосередкування?

Організація конфлікту (перший етап посередництва) укладається в проектуванні форми способів опосередкування конфлікту до майбутньої взаємодії (місце зустрічі, деякий реквізит, просторового розташування учасників взаємодії та ін. ).

Мотивація і встановлення відносин учасників розв’язання конфлікту (другий етап посередництва) стверджує, що посередник виділяє серйозність ситуації, яка виникла, висловлює повагу до учасників конфлікту, прагне з основними правилами успішного спілкування конфлікту.

Монологічне опосередкування конфлікту (третій етап посередництва) розглядається як регульоване посередником почергове висловлення своїх позицій сторонами конфлікту, своїх поглядів, почуттів. Головний метод ведучого на цьому етапі – підтримання активного і позивного слухання з боку кожного опонента.

Діалогічне опосередкування конфлікту (четвертий етап опосередкування) полягає в тому, що взаємодія між конфліктуючими з регульованим посередником, обміном монологами поступово переводиться в безпосередній діалог між ними, який все рідше переривається посередником. Інколи застосовується прийом зміни ролей кожної сторони на протилежні, щоб поглибити і закріпити розуміння конфліктної ситуації з позиції партнера.

Підбиття підсумків конфлікту (п’ятий етап посередництва) заключається в короткому аналізу конфліктної ситуації кожною стороною і формуванні взаємної згоди (усно чи письмово) про результати розв’язання конфлікту, шляхи та засоби подальших взаємовідносин між конфліктуючими в минулому.

Технологія посередництва в конфлікті являє собою діалогічну методику розв’язання конфлікту типу “виграти - виграти”. Дана технологія досить популярна, вона довела свою ефективність в сфері діяльності практичних психологів, керівників і менеджерів та ін.

Вирішення конфлікту – складна процедура. Конфліктні ситуації виникають із дрібниць, а інколи із-за складнощів. Вирішення конфліктів – велике мистецтво. Проте, важливо, щоб в процесі оволодіння цим мистецтвом ми допустили обмаль помилок.

Втручання третьої сторони в конфлікт не завжди ефективне. Виявлено, що втручання керівників в конфлікти між працівниками. В 67% ситуацій надає позитивний вплив (результат). В 25% ситуацій воно не впливає на вирішення проблеми. В 8% ситуацій було зафіксовано негативний вплив керівників на конфлікт.

Існує ряд факторів, які впливають на ефективність діяльності третьої сторони в конфлікті.

Основним фактором є мотивування сторін на спільну роботу, готовність врахувати погляди посередника, прийняти запропоноване рішення.

Ефективність медіації визначаються особливостями і характером діяльності третьої сторони.

Серед них виділяють:

  • зацікавленість третьої сторони у врегулюванні конфлікту;

  • наявність знань і професіональних якостей по проведенню регулюючого процесу, а також уміння переконувати;

  • наявність стажу успішного врегулювання конфліктів в минулому;

  • знання ситуації, обставин, особливості конфлікту;

Наполегливість в діях третьої сторони є результативною тоді, коли розбіжності учасників повідані з принциповими для них питаннями і коли напруженість конфлікту особливо висока.

Ступень напруженості конфлікту. Далі по даному питанню суперечливі. з одної сторони виявлено, про вирішення трудового конфлікту з допомогою медіатора тільки ефективне тоді, коло страйк вже йде, а не коли виникла тільки згода. З другої сторони, встановлено, що змінена напруга пристрастей в ході переговорів негативно впливає на успішності діяльності посередника.

Тривалість конфлікту. Затяжні конфлікти менш піддаються регулюванню, ніж скороминучі.

Характер відносин сторін. Чим складніша напруга взаємовідносин, тим менш ефективне посередництво.

Вибрати тактику і техніку врегулювання конфліктів визначаються ситуацією, а не особливостями медіаторів.

Відомо, що переговорний процес має внутрішній цикл розвитку, в процесі якого зростає і спадає довіра учасників до медіатора, їх потреба в вирішенні конфлікту. Посереднику важливо вміти відчувати критичні моменти переговорів, під час них дії розпочаті ним, будуть максимально успішними.

Тактика почергового вислуховування на спільній зустрічі приймається для вияснення ситуації і вислуховується пропозиції в період гострого конфлікту, коли роз’єднання сторін неможливо.

Угода – специфіка її в тому, що посередник прогне більше часу вести переговори за участю двох сторін. При цьому основний наголос робиться на прийнятті компромісних рішень.

Човникова дипломатія – медіатор розділяє конфліктні сторони і постійно курсує між ними, погоджуючи різноманітні аспекти угоди. В результаті звичайно досягаються компроміс.

Тиск на одного із компонентів – більшу частину часу третя сторона присвячує роботі з одним із учасників, в бесідах з яким доказується помилковість його позицій. В кінцевому підсумку даний учасник іде на поступки.

Директивне діяння припускає акцентування уваги на слабких моментах в позиціях опонентів, помилковість їх дій по відношенню одне до одного. Ціль – схилення сторін до примирення.

На початку роботи медіатор прибігає до техніки рефлексивного втручання, яка допомагає йому зорієнтуватися в проблемі, зацікавити учасників конфлікту в процесі медіації, підняти свій авторітет в їх очах. Медіатор розповідає клієнтам про себе, своїх можливостях, про медіацію взагалі, мотивує учасників на ведення переговорів.

Більшість медіативних технік спрямовано на нормалізацію відносин між сторонами і досягнення рішення поставлених перед ними проблем. Їх часто називають техніками контекстуального втручання. Коли клієнти представляють нереальні вимоги одне до одного, посередник намагається змінити їх, демонструючи в чому складається не конструктивність позиції сторін. При появі сторонами ворожості необхідно жорстоко контролювати ситуацію, заключаючи до усвідомлення наслідків такої поведінки.

Коли одночасно обговорюється багато питань, медіатор прагне спростити ситуацію, виділяючи приоритетні цілі, визначає перелік проблем, пропонує сторонам поторгуватися із-за того що здається їм найбільш важливим і т.д. на завершальному етапі переговорів, коли посередник вже має чітку уяву про те, як і що повинно бути зроблено, він може виступати в судді, активно впливаючи на вирішення конфлікту. Він використовує техніки незалежного втручання, які включає в себе показ учасникам плюсів і мінусів згоди, пропозиції своїх варіантів рішень, переведення наміченої домовленості з сфері бажаного в область дійсного.

Часто в якості посередника виступає керівник. І це пояснюється тим, що він в звичайних умовах сприймається конфліктуючими сторонами авторитетом і до того ж наділений вкладними повноваженнями, так чи інакше не бездіяльним до того, що відбувається в організації чи підрозділі, зацікавленим в благополучному кінці конфліктного протистояння на довіреній діленці його службової діяльності.

Керівник за своїм статусом і рульовому положенню не може тікати в сторону від реальних проблем, чекаючи рішення, викликаючи до того ж гострі спори, суперечності і розбіжності. Він зобов’язаний допомагати, активно сприяти коректному порівнянню різних поглядів, противоборству думок, виясненню не співпадаючих інтересів і цілей, прагнення придати їм функціональну, конструктивну, творчу направленість.

Діяльність керівника, як посередника, включає аналіз ситуації і врегулювання конфлікту. Аналіз конфліктної ситуації складається в наступному : отримання інформації про конфлікт, збір даних про нього; аналіз отриманої інформації, перевірка її достовірності; оцінка конфліктної ситуації. Процес врегулювання конфлікту, типу медіаторства, реалізацію вибраного способу, уточнення інформації і прийнятих рішень, діяти після конфліктної напруги по відношенні до опонентів, аналізу стажу врегулювання конфліктів.

Керівник отримує інформацію про конфлікт з різних джерел. Він сам може бути світком конфлікту між працівниками. Одне із учасників або обидва можуть звернутися до керівника з проханням вирішити проблему.

Збір даних про конфлікт відбувається в ході всієї аналітичної роботи. Ця інформація про суперечність, яка знаходиться в основі конфлікту, його причинах, позиціях учасників, відстоюваних цілій, їх відносинах.

При аналізі конфліктної ситуації керівнику необхідно вияснити сутність проблеми, в чому заключається суперечності між опонентами, що являються об’єктом конфлікту. Керівник оцінює на якій стадії розвитку находиться конфлікт, який збиток нанесений опонентами один одному. Важливо з’ясувати причини конфлікту.

Аналізуючи позиції учасників конфлікту, необхідно з’ясувати цілі і інтереси сторін, які їх проблеми задоволені. Важливо оцінити можливості опонентів по оволодінню об’єкту конфлікту. Іноді одному із опонентів краще одразу відказатися від намірів, так як об’єкт для нього недосяжний. Необхідно з’ясувати також до конфліктні відносини опонентів і їх актуальний стан, оцінити хто підтримує кожну із сторін, відношення оточуючих до конфлікту. Потрібно з’ясувати соціально-демографічні дані, індивідуально-психологічні особливості опонентів, їх формальні і не формальні статуси в колективі.

Потрібно постійно перевіряти достовірності отриманої інформації, з’ясувати і доповідати її, використовувати особливості спостереження і зустрічі з різними людьми.

Паралельно з аналізом конфліктної ситуації керівник проводить її оцінку. Оцінює ступень правоти опонентів, можливий кінець конфлікту і його наслідки при його різних варіантах розвитку. Керівник оцінює свої можливості по врегулюванні конфлікту. Визначається можливості опонентів і суспільства.

На ефективність врегулювання конфлікту впливає вибір керівника способу його вирішення. Маючи владу по відношенню до працівників. Керівник може реалізувати любий із розглянутих типів медіаторства. Існує два підходи до поняття ролі керівника у врегулюванні конфлікту.

Перший заключається в тому, що керівник доцільно орієнтується на роль посередника в конфлікті, а не арбітра. Вважається, що арбітраж має ряд особливостей, знижуючи його ефективність при використанні в вирішенні міжособистісних конфліктів, а саме:

- необхідність прийняти рішення побуджає керівника до пошуку “істини”, що являється неадекватним підходом до проблеми людських відносин;

- прийняття рішення “на користь” однієї із сторін викликає у другої сторони негативні реакції на адресу “арбітра”;

- прийняте рішення керівника закріплює його відповідальність за реалізацію і наслідки рішення;

- вирішення проблеми керівником зачиняє предмет боротьби, але не взаємовідносин сторін, тому повного вирішення конфлікту, яке пропонує угоду між учасниками немає:

Другий підхід заключається в тому, що керівнику потрібно вміти примінити всі типи медіаторства. Основними для керівника є ролі арбітра і посередника, а додатковими – ролі третейського судді, посередника, спостерігача.

Модель арбітр оптимальна ситуаціях, коли:

- керівник має справу з швидко загострюючим конфліктом;

- одна із сторін явно неправа;

- конфлікт виникає в екстремальних умовах;

- службові обов’язки визначають його дії саме як арбітра;

- немає часу на детальне з’ясування;

- конфлікт короткочасний і незначний.

Керівнику доцільно використовувати роль арбітра при врегулюванні конфліктів по вертикалі, особливо коли опоненти розділені деякими сходинами ієрархічної піраміди.

Керівник може виступати в ролі посередника при врегулюванні конфліктів в ситуаціях:

  • рівності посадових статусів учасників конфлікту;

  • тривалих, неприязних, складних взаємовідносин сторін;

  • наявність у опонентів хороших навичок спілкування і поведінки;

  • відсутність чітких критеріїв вирішення проблеми;

Реалізація вибраного способу включає роздільні бесіди з опонентами, підготовку до сучасного обговорення проблеми, спільну роботу з опонентами і фіксацію закінчення конфлікту. За погодженням опонентів керівник може вияснити проблему на збори колективу або нараду експертів, залучити до посередництва неформальних лідерів.

Після конфліктний період характеризується переживанням учасників, усвідомленням своєї поведінки, відбувається корекція самооцінок, претензій до партнера. Керівнику в цілях зняття післяконфліктної напруги доцільно допомогти опонентам здійснити самокритичний аналіз того, що відбувалось, щоб не допустити утворення негативних установок у відносинах, упередженості. Необхідний щирий, об’єктивний і конструктивний аналіз конфлікту з визначними перспектив подальшого розвитку взаємовідносин.

Важливо контролювати поведінку опонентів і коректувати їх вчинки з ціллю нормалізації відносин.

Сформована негативна установка може зберігатися деякий час і людина буде мимоволі відчувати антипатію до свого колишнього опоненту, мимоволі висловлювати про нього негативні думки і навіть завдавати йому шкоди.