Виникнення та становлення соціальної психології як науки

Появі соціальної психології як науки передував тривалий період накопичення знань про людину і суспільство. Вже в античній філософії виникають два діаметрально протилежні підходи до розв’язання питання про взаємовідносини індивіда і суспільства. Для Арістотеля, наприклад, вихідним пунктом його світоглядної концепції був індивід як джерело соціальних форм. Платон у своїх працях “Держава” та “Закони” висловлює зовсім іншу точку зору: суспільство у нього є первинною, незалежною змінною, що зумовлює розвиток особливості.

У подальшому проблема співвідношення соціального та індивідуального роз’язувалася різними дослідниками з наголосом або на “соціоцентризмі”, або на “індивідуалізмі”.

Під впливом традицій християнства та розвитку капіталістичних відносин суспільну думку поступово почала опановувати ідея індивідуалізму. Головним напрямком соціальних розробок стає пошук рушійних сил поведінки індивіда, які, на думку мислителів, зумовлювали утворення, розвиток і функціювання суспільства, держави, її політичного та економічного життя.

Самі ж рушійні сили вчені уявляли неоднаково. Т.Гоббс, відомий англійський філософ 17 ст., вбачав їх у прагненні людини до влади. А. Сміт, один із засновників класичної політичної екрноміки, у симпатіях та прагненні до задоволення власних інтересів. Ще один англійський філософ і юрист, І. Бентам, головним принципом поведінки вважав принцип корисності. Індивідуальні (приватні) інтереси він розглядав як єдино реальні, а суспільні, на його думку, є сукупністю індивідуальних інтересів.

Більшість спеціалістів з історії психології вважає, що сучасна соціальна психологія була започаткована такими теоретичними напрямками (концепціями), як “психологія народів”, “психологія мас”, “інстинкти поведінки”. Виникли вони у 19 ст. не випадково. Саме в цей час із особливою гостротою виявляються соціальні суперечності, пов’язані із закономірностями розвитку капіталістичного суспільства. З одного боку це розвиток продуктивних сил, формування націй, зростання чисельності населення, поява пролетаріату як реальної масової сили. З іншого - посилення класової боротьби, загострення національних конфліктів, міждержавні війни.

Спробуємо дати наукове пояснення цим концепціям.

Концепція “психології народів” виникла в Німеччині. Її засновниками були німецькі вчені М. Лацарус, Г. Штейнталь і В. Вундт. У 1860 р. вийшов перший номер “Журналу психології народів і мовознавства”, вступна стаття в якому була написана саме М. Лацарусом та Г. Штейнталем. У 1863 р. В. Вундт під впливом їхніх ідей виклав у книзі “Лекції про душу людини і тварин” своє розуміння психології народів.

Прибічником концепції “психології народів” був також професор Харківського університету, філолог-славіст О.О. Потебня, котрий розвивав ідею про єдність мови народу та його духовних особливостей. Психологія народів, писав він у книзі “Думка і мова”, повинна показати відмінності національних особливостей і будови мов як наслідку загальних законів народного життя. Для О.О. Потебні характерним є історичний підхід до аналізу мислення народу, його мови. Саме слово, на думку вченого, є головним етноформуючим і одночасно етнодиференціюючим. У його творах була здійснена спроба подолати дуалізм соціального та індівідуального за допомогою мови як засобу спілкування.

Оцінюючи загалом концепцію ”психології народів” можна сказати, що вона радше була етнопсихологією, ніж соціальною психологією. Розвиваючись у річищі “соціоцентричного” підходу, вона абсолютизувала суспільний (колективний) бік буття людини на шкоду своєрідності, неповторності індивідуального.

Концептуальна побудова “психології мас” грунтувалась на ідеї співвідношення соціального та індівідуального. Визначні її представники-французький соціолог і юрист Г.Тард, французький соціолог Г.Лебон, італійський юрист С.Сігеле. Натовп та масовидні явища завжди привертали увагу політичних діячів, представників громадської думки. Явища симпатії, наслідування, навіювання, поведінки особистості в натовпі, взаємодії лідера та маси на зломі 19-20 ст. були предметом ретельного вивчення багатьох вчених різних країн.

Г.Тард у праці ”Закони наслідування” (1890) рушійною силою психології, всього соціального розвитку визначав наслідування, яке відіграє у суспільному житті таку ж роль, як спадковість в біологічному.

У 1895 р. була видана книга Г.Лебона “Психологія народів і мас”, де він виокремлює чинники, що зумовлюють напрямок суспільного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взаємне зараження, а також головні ознаки маси: знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування відчуттів.

У тому ж 1895 р. з’явилася праця С.Сігеле “Злочини мас”. Подібно до своїх попередників він розглядає масу як ірраціональну, сліпу силу, де “втрачається контроль” за власними діями.

Концепція “психології мас” стає підгрунтям для створення перших підручників із соціальної психології. За визнанням більшості дослідників, першими підручниками з соціальної психології були праці американського соціолога Е.Росса “Соціальна психологія” та англійського (згодом американського) психолога В.Мак-Дугалла “Вступ до соціальної психології”, які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці - типовий приклад двох різних підходів до розв’язання соціально-психологічних проблем.

Ще однією спробою розв’язати дилему “соціальне-індивідуальне” з позицій індивідуалізму була теорія “інстинктів поведінки” В.Мак-Дугалла та його послідовників. У “Вступі до соціальної психології” він підкреслює, що рушійною силою соціальної поведінки людини є так званні інстинкти (пізніше він визначав їх як “схильності”, “прагнення”).

Під інстинктом розумілися внутрішні, успадковані прагення до цілеспрямованних дій тому психологію В.Мак-Дугалла інколи називають “гормічною” (від грец. “горме” - прагення, поривання). Кожному інстинктові, на його думку, відповідає певна емоція, наприклад, інстинктові втікання - емоція страху. Емоція з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії, що й визначає “інстинкт поведінки”. Отже, поведінка людини як соціальної істоти жорстко регулюється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів.

Підсумовуючи викладені головні концептуальні засади соціальної психології, можна зробити таки висновки:

1. Жодна з цих теоретичних концепцій не змогла адекватно розв’язати системотвірну проблему соціальної психології - співвідношення соціального та індивідуального.

2. У концепції “психології народів” абсолютизувалися існування “надіндивідуальної душі”, принцип “колективістського” розв’язання суперечностей між людиною та суспільством.

3. Прихильники концепції “психології мас” ототожнювали соціальне колективне з ірраціональними руйнівними силами, абсолютизуючи індивідуальність (еліту вождів) як гарант розуму, порядку та прогресу.

4. Соціально-психологічне вчення про інстинкти розглядало поведінку людини, соціальні зв’язки, форми суспільного життя як похідні від природжених (біологічних) здібностей індивіда.

Разом з тим, треба визнати, що ці концепції підготували грунт для переходу соціальної психології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний із перетворенням соціальної психології на емпіричну, експериментально-прикладну науку (М.Н.Корнєв, А.Б.Коваленко, 1995).

Таким чином, соціальна психологія - дуже молода наука, і як кажуть ще не досить склалася. Характерною особливостю її є :

- неоднорідність;

- багатоплановість;

- наявність різних шкіл та напрямків;

- тяготіння або до психології, або до соціології.

Окрім того вона тісно пов’язана з історією психології і через неї з філософією. Так, ще задовго як соціальна психологія стала наукою філософи шукали відповідь на соціально-психологічне питання: як соціальна природа людини?