4.2. Психолого-діяльнісне проектування освітнього простору студентів-правників
„Проектування освітнього простору передбачає
побудову освітньої практики, яка розвивається
разом з освітніми технологіями, формами і засобами
освітньої діяльності, розвивальних освітніх процесів,
які створюють оптимальні умови становлення
людини як суб’єкта власної життєдіяльності”.
Т. В. Ткач [305, с. 4]
Нинішній стан системи професійної підготовки правників не відповідає вимогам сьогодення. Входження України у правовий Європейський простір вимагає модернізації системи вищої освіти, створення спеціально організованого освітнього простору безперервної професійної підготовки фахівців, що є основою загального процесу професіоґенези особистості.
Реформування сфери професійної правничої діяльності висуває вимоги щодо розробки і впровадження нової концепції освіти суб’єктів цієї діяльності, що передбачає насамперед формування їх здатностей та компетенцій щодо розв’язання класу сучасних професійних завдань. Ця вимога викликає необхідність проектування та конструювання особливого суб’єктного освітнього простору, що є фундаментом загального процесу професіоґенези особистості, а також необхідною умовою саморозвитку та самозростання людини як суб’єкта життєздійснення.
У сьогоденні вельми вживаними стали словосполучення: освітній простір, світовий освітній простір, європейський освітній простір, регіональний освітній простір, освітній простір вишу тощо. В одних випадках це звучить як данина сучасній освітній моді, а в інших – як спроба змінити освітню ситуацію в Україні, задати сучасній освіті новий вектор розвитку, котрий передбачатиме формування у сучасного студентства прагнення здобувати знання протягом життя, бути конкурентоспроможними спеціалістами, розвивати не тільки власну особистість, а й професію, суспільство, культуру.
Погляд на сучасну освіту як проект зміни світу передбачає розробку певних освітніх альтернатив (елементів освітнього простору) з метою творення простору можливостей для суб’єктів освітньої діяльності.
У сучасній психології проблемам створення освітнього простору присвячено праці відомих українських та російських учених. Методологічні підходи до створення освітніх просторів розглядає у своїх працях Ю. М. Швалб, стратегічні підходи та конкретні методики інституціональної та неінституціональної освіти вивчає Т. В. Ткач, психологічні аспекти освіти дорослих протягом життя досліджує Т. О. Гальцева, проектуванням інтегральних гуманітарних освітніх просторів займається О. Я. Данилюк. Та проблемі створення професійних освітніх просторів взагалі, освітнього простору учбово-правничої діяльності зокрема слід приділити окрему увагу.
Т. В. Ткач переконана, що освітній простір – це, насамперед, „простір можливостей, що дає змогу задовольнити потреби в контактах із соціальним світом” [304, с. 11].
Контакти студентів із соціумом, звичайно ж, не зводяться тільки до навчального процесу. Та й сам навчальний процес у вищому навчальному закладі ми розглядаємо ширше – як процес освітньо-професійної підготовки, котрий включає у себе не тільки процес навчання, а й процеси адаптації, ідентифікації, особистісного взросління, професіоналізації.
Розвиток професіоналізму суб’єкта правничої діяльності та його становлення протягом життя, запобігання професійній деформації правників можливі завдяки впровадженню сучасних освітніх та соціально-психологічних технологій, що утворюють безперервний освітній простір суб’єктів професійної діяльності (див. рис. 4. 2. 1).
Рис. 4. 2. 1. Безперервний освітній простір суб’єктів професійної діяльності
Безумовно, однією з найважливіших ланок безперервного освітнього простору є вища освіта, в системі якої створюються локальні освітні простори. Зазначимо, що локальний освітній простір – це розвивальна освітня система, утворена шляхом інтеграції систематично організованих фрагментів різних навчальних дисциплін з метою формування у процесі навчальної діяльності теоретичних понять про деяке відносно цілісне явище професійної дійсності. Розглянемо три типи моделей локальних освітніх просторів.
Як правило, у традиційній системі освіти використовують модель локального освітнього простору першого типу, навчання у якому проводиться за звичайною програмою і передбачає засвоєння системних наукових знань. Процес навчання стає розвивальним тільки на певних етапах, коли вивчається відносно цілісне явище, до розгляду котрого залучається додатковий матеріал із іншої навчальної дисципліни (фрагментарна система знань). У межах локального освітнього простору першого типу у деякому обмеженому навчальному часі і просторі створюється ситуація діалогічного спілкування різних навчальних дисциплін з приводу однієї проблеми, теми. Наочною моделлю локального освітнього простору першого типу може слугувати структурно-логічна схема навчальної дисципліни „Юридична психологія” (див. рис. 4. 2. 2).
Більш перспективним, з нашої точки зору, для формування суб’єктності є створення локального освітнього простору другого типу, для утворення котрого достатньо на деякий час синхронізувати навчальні програми з декількох основних навчальних дисциплін (наприклад, „Юридична деонтологія” і „Психологія”; „Історія держави та права зарубіжних країн”, „Основи римського приватного права” та „Латинська мова” тощо). Динамічна модель локального освітнього простору другого типу представлена на рис. 4. 2. 3.
Конструювання локального освітнього простору другого типу передбачає, на наш погляд, активне включення суб’єкта в учбово-професійну діяльність через перетворення зовнішніх впливів у професійно-смислові конструкти, відповідно логіці психічного розвитку власне суб’єкта.
Підтвердження нашої думки знаходимо у А. Тешфела: „Змінюючи себе, індивід змінює соціальне середовище, змінюючи його, змінюється сам” [за 195, с. 24].
Локальна синхронізація відбувається на проблемній основі і приводить до того, що правничі факти, явища, поняття одночасно вивчаються у декількох навчальних дисциплінах, але у різних знакових системах (з точки зору тих наук, які викладаються), що приводить до певної інтеграції знань про предмет вивчення відповідно до цілей навчання і перетворює їх на особистісні знання, що складають професійно-смисловий конструкт локального освітнього простору. Тільки за цієї умови учбова задача постає як завдання на самозміну власне суб’єкта учбово-професійної діяльності, тільки за цієї умови можливе формування здатностей суб’єкта до виконання певних класів професійних задач.
Як зазначалося вище, локальний освітній простір будується насамперед за принципами: культуровідповідності, що доповнюється принципом культурологічності; єдності інтеграції та диференціації; антропоцентризму.
Принципи культуровідповідності та культурологічності організують процес наукової реконструкції правничих знань шляхом засвоєння сукупності дисциплін та їх змістів. Крім того, по взаємному зв’язку навчальних змістів культуровідповідний навчальний простір конгруентний правничій діяльності як соціокультурній практиці, тобто виду культурної діяльності. Цілісність інтегральної системи досягається через узгодження навчального матеріалу, категоріального апарату, основних методів організації навчального процесу з кожної дисципліни, що складають освітній простір. Принцип антропоцентризму визначає організацію освітнього простору щодо місця і ролі у ньому студента [91].
Освітній простір складається зі знань (текстів), які доносяться викладачами – предметні області, а також із знань (текстів), отриманих студентами у процесі учбово-професійної діяльності – область продуктивного навчання. Область продуктивного навчання заповнюється знаннями, які актуально не присутні у предметних областях. Студенти отримують їх самостійно, переносячи знання з однієї предметної області в іншу. Дидактична модель локального освітнього простору другого типу представлена на рисунку 4. 2. 4.
“ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ”
Рис. 4. 2. 2. Модель локального освітнього простору першого типу
Рис. 4. 2. 3. Динамічна модель локального освітнього простору другого типу
Рис. 4. 2. 4. Дидактична модель локального освітнього простору другого типу
Але тільки передача знань, умінь і навичок, що передбачається при вивченні навчальних дисциплін у локальних освітніх просторах першого і другого типу, не розвиває індивіда як суб’єкта дії.
Становленню суб’єктної позиції майбутнього фахівця сприяє впровадження у навчально-виховний процес розвивальних технологій, що утворює локальний освітній простір третього типу, який максимально сприяє становленню правника-професіонала. Локальний освітній простір третього типу має три-компонентну структуру:
1-й компонент – розвивальні технології у рамках викладання навчальних дисциплін, у т. ч. психологічних;
2-й компонент – навчальний тренінг як розвивально-освітня технологія формування суб’єктності;
3-й компонент – соціально-психологічний супровід професійної освіти (див.рис. 4. 2. 5).
Рис. 4. 2. 5. Модель локального освітнього простору третього типу
Дамо загальний абрис локального освітнього простору третього типу.
Розвивальні технології у рамках викладання базових навчальних дисциплін приводять до універсалізації правничої освіти та багатопрофільності підготовки до діяльності у сфері правовідносин, причому застосування розвивальних технологій при вивченні психологічних дисциплін допомагає їм пізнати психічні особливості особистості, її властивості, які обумовлюють специфіку її поведінки, діяльності, спілкування; зрозуміти мотиви вчинків людей, регулювати свої взаємини з ними; ефективно діяти у практично-професійних ситуаціях.
Поєднання викладання психологічних дисциплін з навчальними тренінгами у процесі учбово-професійної діяльності підвищує ефективність формування суб’єктності майбутніх фахівців.
Цілісність та системність локального освітнього простору третього типу забезпечує передачу системних професійно зорієнтованих знань, уміння оперувати теоретичними та практичними моделями, формування когнітивних теоретичних понять та когнітивних стилів діяльності, перетворення їх в особистісні знання, розширення індивідуального репертуару способів дій, що у цілому слугує становленню особистості у професійній сфері.
Локальний освітньо-психологічний простір третього типу передбачає також постійний соціально-психологічний супровід процесу становлення майбутнього фахівця. Першим кроком соціально-психологічного супроводу є соціально-психологічні тренінги, результатом яких є адаптація студентів до нових форм та умов життєдіяльності, формування їх навчальної мотивації, поглиблення процесів саморозкриття, визначення зі своїми життєвими планами та стратегіями їх реалізації, активне пристосовування до умов і вимог соціального середовища шляхом засвоєння і прийняття цілей, цінностей, норм поведінки, характерних для студентства вищих навчальних закладів України, активізація лідерського потенціалу учасників, оволодіння техніками лідерського впливу, розвиток лідерських умінь, підвищення мотивації лідерства, забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей, оволодіння психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування, саморегуляції у конфліктних ситуаціях, уміннями уникати конфліктогенів і перетворювати їх; позбавлення особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки, актуалізація професійного потенціалу; розвиток мотивації до досягнення успіху; формування навичок подолання деструктивних тенденцій професійного розвитку (криз, стагнацій, деформацій); засвоєння конструктивних технологій професійної поведінки; корегування форми реакції на ситуації неуспіху у професійній діяльності.
Застосування розвивальних технологій психологічного супроводу учбово-професійної діяльності, таких як: розвивальна діагностика, психологічне консультування, моніторинг соціально-професійного розвитку, участь у діяльності професійно-орієнтованих громадських організацій, соціальне проектування, організаційно-діяльнісні ігри – спрямовує процес професійної підготовки на самозміну суб’єкта, вироблення ним активної соціальної і професійної позиції, її логіки та методології, підвищує його відповідальність за власний професійний розвиток та розвиток професійної спільноти як колективного суб’єкта діяльності.
Побудова локального освітнього простору третього типу дозволяє студентам застосовувати отримані знання на практиці (див. рис. 4. 2. 6).
Рис. 4. 2. 6. Структурна модель локального освітнього простору третього типу
Нужда молодої особистості у самовиявленні, самореалізації та самоствердженні задовольняється завдяки її участі у студентському самоврядуванні. Студентське самоврядування як елемент локального освітнього простору третього типу розглядається нами як дієва форма самовиховання, котра формує у студентів почуття відповідальності, вміння розв’язувати соціальні, економічні й культурно-освітні проблеми; як середовище спілкування і взаємодії молоді у задоволенні молодіжних нужд і потреб, реалізації студентських інтересів, творенні громадянина, формуванні майбутньої еліти нації. Студентське самоврядування забезпечує розвиток творчих потенцій та соціальну активність студентської молоді, інтеграцію України в європейський освітній простір [282].
Самореалізація студентської молоді в організованих структурах молодіжного руху є чинником її професійного формування. Участь студентства у діяльності професійно зорієнтованих громадських організацій прискорює соціалізацію молоді через залучення до діяльності, у якій набувається досвід професійної роботи, підвищується фахова компетентність, розвиваються організаторські здібності, прискорюється становлення студентів як фахівців певної галузі, надається можливість почуватися самодостатніми особистостями, знання і здібності яких сприятимуть успішній самореалізації у недалекому майбутньому, що створює сприятливі умови для подальшого працевлаштування за фахом [97].
Соціальне проектування змінює спосіб життя людини, спричиняє покращання якості її життя, дозволяє суб’єкту „… цілеспрямовано пізнавати, прогнозувати, визначати та здійснювати своє життя у відповідності з власними життєвими цінностями та принципами, життєвою стратегією, проектом” [124, с. 70]. Соціальне проектування ініціюється власне суб’єктом, вмотивованим за власним бажанням. „Він самостійно здійснює прогресивні кроки до підвищення й розширення освітнього діапазону в результаті реалізації власних мотивів, потреб, інтересів, що й визначає розвиток його особистості” [306, с. 288].
Організаційно-діяльнісні ігри створюють навчально-професійний простір, у якому розгортається процес колективного професійного мислення з метою самостійного знаходження способів вирішення класу професійних задач, які будуть реалізовані у соціальній практиці.
Локальний освітній простір третього типу, поєднуючи різні види діяльності, надає суб’єкту можливість усвідомленого вибору освітніх альтернатив, дозволяючи йому не тільки відтворювати певні традиції, а й активно реагувати на нові зразки соціальної практики. Традиції і новації, переплітаючись між собою, викликають до життя нові уявлення, ідеї, форми діяльності, надаючи освітньому простору характеру розвивального. Виникають нові ідеалізовані зразки культури, що трансформуються в особистісні знання. Ця трансформація породжує власні ініціативи суб’єкта, що втілюються ним в альтернативних сценаріях життєздійснення. Освіта стає не утилітарним надбанням особистості, а перетворюється у соціокультурну умову її розвитку.
Відтак, при побудові локального освітнього простору третього типу вирішується низка навчальних та соціально-психологічних задач:
вільне оперування категоріальним апаратом;
здібність до роботи зі схемами дозволяє фіксувати поняття у формі, доступній іншим;
формування понять призводить до їх перетворення в особистісне знання;
формування психологічної готовності до професійної діяльності уможливлює ефективність подальшої професіоґенези;
розширення індивідуального репертуару способів дій у практичних ситуаціях;
становлення особистості у професійній сфері;
забезпечення узгодженості майбутньої взаємодії;
запобігання професійній деформації правників.
Світовий досвід свідчить, що здійсненню реформ у галузі професійної правничої освіти та у сфері правової культури громадян сприяє створення та розвиток юридичних клінік. Юридична клініка є професійно зорієнтованою громадською організацією, котра покликана забезпечити участь майбутніх правників у вирішенні соціальних проблем суспільства шляхом надання юридичної допомоги соціально незахищеним верствам та групам населення. Юридична клініка не є альтернативою чи окремою частиною навчального плану спеціальності „Правознавство”, вона – невід’ємна частина освітнього простору майбутніх правників.
Згідно Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 03.08.06 за № 592, метою юридичної клініки є:
підвищення рівня практичних знань, умінь і навичок студентів юридичних спеціальностей;
забезпечення доступу представників соціально-вразливих груп суспільства до правової допомоги;
формування правової культури громадян;
підготовка та навчання студентів у дусі дотримання й поваги до принципів верховенства права, справедливості і людської гідності;
розширення співробітництва вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців-юристів, із судовими, правоохоронними органами, органами юстиції, державної влади і місцевого самоврядування, з іншими установами та організаціями;
впровадження у навчальний процес елементів практичної підготовки студентів-правників у сфері юридичних послуг [297, с. 1].
Основні завдання юридичної клініки полягають у:
наданні студентам можливості набуття навичок практичної діяльності за фахом;
створенні місць для проходження студентами навчальної та виробничої практик;
наданні громадянам соціально-вразливих верств населення суспільства безоплатних юридичних консультацій;
проведенні заходів з правової освіти населення;
забезпеченні можливості спілкування студентів з фахівцями-практиками судових і правоохоронних органів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування з питань їх діяльності;
створенні ефективного механізму обміну інформацією між населенням, засобами масової інформації та юридичною клінікою, що дозволить оперативно реагувати на практичні потреби громадян [297].
Основними напрямками діяльності юридичної клініки є:
організація і проведення учасниками клініки спеціальних занять, семінарів, тренінгів по виробленню практичних навичок застосування права;
організація роботи громадських приймалень, у яких студенти під керівництвом викладачів ведуть прийом громадян з правових питань та надають їм необхідні юридичні послуги;
проведення досліджень, анкетувань з правових питань;
робота студентів зі школярами на базі середніх шкіл міста (проведення правових тренінгів, лекцій, круглих столів тощо).
Принципи діяльності юридичної клініки зображено на рис. 4. 2. 7.
Участь студентів спеціальності „Правознавство” у діяльності юридичної клініки сприяє:
розвитку їх правосвідомості, розумінню соціального значення права і ролі правників у суспільстві;
соціалізації, тобто включенні студентів у реальні проблеми, що вирішуються правозастосовними органами з однієї сторони, і з юридичними проблемами малозабезпечених громадян – з іншої;
формуванню професійної компетентності майбутніх правників та їх професійного іміджу;
дотриманню норм професійної етики;
розвитку комунікативних навичок;
посиленню особистої відповідальності за доручену справу;
виробленню здатності визначати власні обмеження (яких знань не вистачає для вирішення конкретної ситуації).
Рис. 4. 2. 7. Принципи діяльності юридичної клініки
Студенту частіше всього приходиться переосмислити багато з того, чому його навчали у вищому навчальному закладі, та під іншим чи навіть під декількома різними кутами зору поглянути на ту чи іншу правову проблему, яка здавалася такою сухою, книжною, коли він обговорював її на заняттях в університеті, і яка раптово стала такою реальною та життєвою, і водночас такою, що вимагає саме від нього прийняти рішення, за яке нести відповідальність буде не тільки він сам, але й та людина, якої стосується конкретне правозастосування. Тому у рамках навчального процесу в юридичній клініці студенту пропонується відчути себе справжнім юристом, спробувати свої сили у вирішенні правових проблем та підготуватися до самостійної роботи, оскільки у юридичній клініці студенти мають справу з конкретними юридичними проблемами громадян, при аналізі яких розглядаються усі деталі справи (при цьому юридичний казус предстає безпосередньо). Студенти набувають умінь із безлічі фактичних деталей кожного конкретного випадку виділити суттєві ознаки й поставити юридичний діагноз справи.
Представляючи інтереси клієнтів, студенти вирішують низку питань, а саме: які рішення приймати самим, а які залишити на розсуд клієнтів; як консультувати клієнта; скільки часу виділити на справу тощо. Чим більшими повноваженнями буде наділено студента, тим більш відповідально він ставитиметься до виконання своїх обов’язків. У клініці студенти мають діяти під вантажем відповідальності. Завдяки цьому набутий ними досвід є більш цінним.
Більша частина роботи у юридичній клініці має індивідуальну основу з елементами змагальності, проте більш конструктивною є діяльність, в основу якої покладено співпрацю, оскільки спільні зусилля приносять кращі результати, ніж індивідуальна робота.
У ході ведення справи майбутній юрист переживає спектр емоцій: гнів, розчарування, роздратування, передчуття перемоги, радість, захоплення тощо. У зв’язку з цим актуалізується набуття студентами вмінь саморегуляції, стресо- та конфліктостійкості; комунікативних навичок, котрі дозволяють перетворити мову професіоналів у мовлення, зрозуміле пересічному громадянину. Креативність, здатність до творчості сприяють досягненню позитивного результату.
Викладачі, задіяні у роботі юридичної клініки, мають ділитись власним досвідом зі студентами, направляючи їх та детально інструктуючи у питаннях стандартних юридичних процедур: як вести бесіду з клієнтом; як розробляти план ведення справи; як аналізувати факти; як давати консультації; як складати юридичні документи; як допитувати свідків; як аргументувати свою точку зору тощо.
Така імплементація можлива завдяки клінічним методам викладання, до яких відносять: мозковий штурм, самостійне навчання студентами один одного, роботу у „малих групах”, ділові та рольові ігри й інсценівки, демонстрації, спостереження і коментування, оцінку студентами дій один одного та самооцінку власних дій, обговорення зразків письмових документів, зустрічі з запрошеними гостями – державними діячами, службовцями, юристами, викладачами, обговорення спеціальних відеозаписів, що включають і записи власних дій, групове обговорення проблем та рефлексію. Ці методи, згідно класифікації, відносять до інтерактивних та тренінгових методик, коефіцієнт корисної дії котрих є досить вагомим та інтенсивним. Зазначені методи та методики занурюють студентів у реальну атмосферу ділового співробітництва, що створює середовище для демонстрації навичок і вияву професійних якостей. Усі учасники освітнього процесу взаємодіють один з одним (суб’єкт - суб’єктна взаємодія), обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють власні дії та дії інших.
Дамо коротку характеристику найбільш вживаних клінічних методів навчання.
Основу будь-якої інтерактивної методики складає проблемне завдання, котре дозволяє моделювати майбутню професійну діяльність.
Мозковий штурм спонукає генерувати ідеї стосовно певних юридичних проблем та відібрати перспективні пропозиції щодо їх вирішення.
Робота у малих групах надає всім учасникам можливість діяти, співпрацювати, спілкуватися, що дає змогу студентам набути навичок роботи у команді.
Корисність запрошення спеціалістів очевидна, оскільки ніхто краще за практика не зможе прокоментувати дії юриста-початківця, поділитися досвідом практичної діяльності, допомогти відпрацювати практичні навички. Крім того, запрошені спеціалісти можуть стати учасниками будь-яких інтерактивних занять: дискусій, аналізу казусів, ділових ігор, соціальних проектів тощо.
Рольові та ділові ігри використовуються для розширення репертуару способів дій студентів у професійних ситуаціях; готують їх до публічних виступів, метою яких є досягнення певного результату, ведення „сократівського діалогу”, що полягає у розробці ланцюжка запитань, які приводять відповідача до певного висновку (ситуація, аналогічна допиту у суді); розвивають критичне мислення; виховують розуміння та співчуття до інших людей.
Рефлексивні практикуми розвивають здатності учасників вирішувати проблемні ситуації і конфлікти, збагачують особистісний та професійний досвід, адаптують професійні навички і здібності суб’єктів діяльності до групової роботи у режимі співтворчості, підвищують рівень їх рефлексивної компетентності.
У рамках соціальних проектів юристи-початківці займаються практичною діяльністю, яка приносить реальний соціально значущий ефект. Соціальні проекти дозволяють застосувати набуті знання та навички, компетенції, вивчати реальні суспільні стосунки, спостерігати й оцінювати результати своїх дій, набувати досвіду позитивної участі у вирішенні загальних справ. Відкриття громадської приймальні у рамках юридичної клініки – один з найбільш ефективних соціальних проектів.
Описані методи готують студентів до надання правової допомоги соціально незахищеним верствам населення та майбутньої професійної діяльності за фахом.
Окреслимо види правової допомоги, яка надається юридичною клінікою.
Надання юридичних консультацій є найбільш розповсюдженим. Сам термін „консультація” означає безпосереднє пояснення, тлумачення клієнтові правових аспектів поставленого ним запитання та шляхів вирішення його проблеми. Проте надання юридичних консультацій може включати й інші види правової допомоги (наприклад, пошук правових норм).
Пошук правових норм включає у себе роботу за комп’ютером чи опрацювання збірок законодавства для пошуку необхідних положень закону.
Підготовка документів: позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв до паспортного столу, клопотань до суду, скарг на дії державних службовців тощо.
Представництво у суді – найскладніший вид правової допомоги, який надається юридичною клінікою. Представництво інтересів клієнта у суді має певні особливості: така робота завжди передбачає виїзди до суду, включає весь масив теоретичних і практичних знань і завжди пов’язана з більш серйозною відповідальністю. Як правило, такого роду діяльністю займаються лише досвідчені консультанти. Крім глибоких знань у галузі юриспруденції представник клієнта потребує певних рис характеру: впевненості у собі, зібраності, відповідальності тощо.
Зазначимо, що всі без винятку види правової допомоги складають цілісну систему і застосування окремо кожного з них не може дати бажаного результату. Комплексний підхід до вирішення проблем забезпечує їх ефективний аналіз та розв’язання.
Участь студента у діяльності юридичної клініки надає йому:
досвіду практичної діяльності за обраним фахом;
спроможності орієнтуватися у безмежному просторі нюансів та тонкощів юридичної професії;
готовності до вирішення відповідальних професійних завдань;
змоги передбачати юридичні наслідки професійної діяльності;
можливості вияву власної професійної позиції, котра ґрунтується на принципах законності, об’єктивності, справедливості, гуманності, позитивного права;
поглиблення й удосконалення професійної культури юриста, фундаментом якої слугують онтологічні принципи права, спрямовані на торжество істини, добра і справедливості у суспільстві;
усвідомлення свого високого призначення.
Діяльність юридичної клініки у рамках освітнього простору вишу детермінує не тільки конфігурацію зазначеного простору, а й і його входження в інші соціальні простори, їх розвиток. Тому при конструюванні цілісного освітнього простору необхідне „глибоке усвідомлення об’єктивних тенденцій руху світу, прогностичних чітких цілей і задач розвитку суспільства” [72, с. 137]. Освіта, працюючи на майбутнє, утворює підґрунтя майбутніх змін у суспільстві, визначаючи, у кінцевому рахунку, його розвиток у певному напрямку, інтегруючи цілісність „картини світу” і людини у ньому.
Отже, базовими принципами психолого-діяльнісного проектування культуровідповідного освітнього простору нами визначено: інтенцію на саморозвиток та самозростання людини як суб’єкта життєздійснення, формування здатності вирішувати професійні задачі, включення студентів у процес побудови і розвитку самої освітньої системи, детальну розробку цілей професійної підготовки і ресурсного забезпечення їх досягнення, впровадження інноваційних технологій розвитку суб’єктності, створення системи психологічного супроводу учбово-професійної діяльності, недиз’юнктивність процесу проектування, інваріативність, гнучкість та відкритість освітнього середовища, екологічність освітньої взаємодії, можливість безперервного „занурення” студентів у професійний контекст майбутньої правничої діяльності.
Виходячи з фундаментальної ідеї проектування освітнього простору вищого навчального закладу, котра полягає у формуванні конфігурації інтересів, потреб, бажань суб’єктів освіти (Т. В. Ткач), акцентуємо на поліструктурованості та різноінституціоналізованості освітнього простору, змінюванні соціальної інфраструктури, включенні у неї таких інституціональних утворень, як: студентське самоврядування, професійно зорієнтовані громадські організації, психологічна служба, кадрова аґенція тощо.