4.3. Психолого-педагогічна модель формування суб’єктності майбутнього правника

„...Учні стають у ситуацію отримання

соціально значущого і культурно повноцінного

продукту з самого початку засвоєння нової

діяльності”.

В. Я. Ляудіс [191, с. 84]

Результатом психолого-діяльнісного проектування є модель формування суб’єктності майбутнього правника. Представлена на рис. 3. 3. 1 модель включає у себе базові психологічні дисципліни, навчальні та соціально-психологічні тренінги, психотехнології професійного розвитку суб’єкта. Базові психологічні дисципліни та тренінги освоюються студентами на певних рівнях (курсах) професійної підготовки, яку супроводжують психотехнології професійного розвитку суб’єкта, що сприяють становленню повноцінної суб’єктності студентів, спонукають до реалізації ними особистісного потенціалу, самовдосконалення, самоактуалізації.

Змістові компоненти психолого-педагогічної моделі формування суб’єктності майбутніх правників включають не тільки інституціональні форми навчання (базові навчальні дисципліни), що формують правничі знання, а й, у першу чергу, ті навчальні предмети, навчальні та соціально-психологічні тренінги, різноманітні технології професійного розвитку, які визначаються навчальним цілепокладанням та навчальними інтересами студентів, сприяють розвитку їх правосвідомості як базової професійної категорії, професійного мислення, формуванню здатності фахівця до професійної рефлексії, саморегуляції, психологічної готовності до професійної діяльності, потреби у самоактуалізації тощо. Саме такі змістові компоненти психолого-педагогічної моделі утворюють суб’єктний освітній простір, оскільки спрямовують зусилля студентів на усвідомлену і цільову самозміну, побудову нових моделей життєздійснення на базі новоутворень, що є результатом вирішення прийнятого навчального завдання, котре інтегрує професійне навчання та професійну діяльність.

Запропонована нами психолого-педагогічна модель освітньої правничої діяльності скерована на формування інваріантного образу професіонала у процесі реалізації розвивальної освітньої програми, яка передбачає постійну, систематичну психологічну підготовку студентів до здійснення майбутньої професійної діяльності, оскільки правник не може бути психологічно неосвідченим.

Л. В. Корват вважає, що „психологічну підготовку можна розглядати як навчальний процес формування психологічної готовності особистості постійно діяти та розвиватися у відповідності до отриманих знань у професійній діяльності та повсякденному житті” [161, с. 432].

У запропонованій нами моделі поняття психологічної підготовки використовується у більш широкому розумінні, оскільки включає у себе і навчальний процес, і соціально-психологічний супровід становлення фахівця як суб’єкта професійної діяльності. Під психологічною підготовкою ми розуміємо насамперед формування психологічної структури професійної діяльності та створення умов для самореалізації суб’єкта у майбутній професійній діяльності.

Професія правознавця вимагає:

1) знання психологічного змісту процесуальних дій;

2) вміння визначати психологічний зміст правового конфлікту, аналізувати соціально-психологічну реальність, у якій опинилися її сторони;

3) розуміння психологію людини та мотиви її поведінки;

4) володіння психотехнікою оргнізації соціальної взаємодії;

5) навичок організації роботи у команді та з персоналом;

6) усвідомлення соціально-психологічної сутності досудового та судового провадження;

7) аналізу результатів судово-психологічної експертизи.

З огляду на вищевказане, психолого-педагогічна модель формування суб’єктності майбутнього правника має чотири-компонентну структуру:

Перша компонента – навчальні дисципліни, які є фундаментом психологічної підготовки студентів до професійної діяльності. Результатом вивчення психологічних дисциплін є набуття студентами різнобічних та системних знань про психологію людини та власну психіку, психологічні особливості професійної та управлінської діяльності тощо.

Друга компонента – навчальні тренінги – спеціально організовані дії з моделювання навчально-професійних ситуацій, метою яких є формування базових понять на основі проблематизації індивідуального досвіду учасників, результатом яких є розширення індивідуального репертуару способів дій у професійних ситуаціях.

Третя компонента – соціально-психологічні тренінги – спеціально організоване спілкування, що допомагає учасникам освоїти професійну діяльність, побачити у ній сенс для себе, усвідомити її цінність, навчитись вирішувати особисті проблеми, у тому числі професійні.

Четверта компонента – психотехнології професійного розвитку суб’єкта, що сприяють особистості стати повноцінним суб’єктом професійного життя, подолати труднощі процесу професійного становлення, засвоїти технології самозбереження, спонукають до реалізації її потенціалу, самовдосконалення, самоактуалізації.

Вказані компоненти є взаємодоповнювальними, тому включаються в освіту правників паралельно і таким чином забезпечують комплексність і цілісність процесу формування суб’єктності майбутніх правників, їх самозміну і саморозвиток.

Реалізація означеної моделі передбачає насамперед формування психологічної структури правничої діяльності, оволодіння психотехнологіями фахової діяльності, створення умов для самореалізації суб’єкта у майбутній професійній діяльності через перетворення зовнішніх впливів у професійно-смислові конструкти, відповідно логіці психічного розвитку власне суб’єкта. Зусилля студентів спрямовуються на усвідомлену і цільову самозміну, побудову нових моделей життєздійснення, що є результатом вирішення навчальних завдань, які інтегрують професійне навчання та професійну діяльність.

„Становлення професіонала є „приріст” до психіки людини, її збагачення”, - зазначає А. К. Маркова [206, с. 253]. Впевнені, що збагачення психіки суб’єкта професійно-навчальної діяльності та його розвиток відбувається за рахунок комплексної дії взаємодоповнювальних технологій професійного розвитку, що є стержнем суб’єктного освітнього простору (див. рис4. 3. 2).

Рис. 4. 3. 2. Система технологій професійного розвитку суб’єкта

Розробка та впровадження в освітній процес цілісної системи технологій професійного розвитку суб’єкта дозволяє вирішити низку проблем, що існують у сучасній вищій школі, щодо формування психологічної готовності випускників до здійснення професійної діяльності.

Навіть упровадження в освітній процес окремих технологій професійного розвитку спричиняє значне підвищення рівня суб’єктності майбутніх правників. Наприклад, розвивальна діагностика дозволяє виявити ті особистісні і діяльнісні обмеження кожного суб’єкта навчальної діяльності, що піддаються корекції у процесі її соціально-психологічного супроводу; розробити й реалізувати індивідуальні програми розвитку майбутніх фахівців.

І. В. Вачков переконаний, що „саме тренінг серед інших психологічних методів дозволяє реалізувати необхідні психологічні умови розвитку професійної та особистісної самосвідомості людей й актуалізації їх ресурсів, змінити їх поведінку й ставлення до світу та інших людей” [53, с. 12].

Місце тренінгових технологій в освітньо-професійному середовищі зобразимо на рис. 4. 3. 3.

Рис. 4. 3. 3. Місце тренінгових технологій в освітньо-професійному