Методологічно-процесуальна матриця психолого-професійної компоненти вищої освіти правників

Напрями проектування	Схематизми	Проектні складові
Зміст психолого-професійної компоненти правничої діяльності	Цільова рамка	Психологічні технології правничої діяльності, спрямовані на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави
Принципи побудови системи психологічної підготовки до майбутньої правничої діяльності	Якісні характеристики системи	Деонтологічно-аксіологічний; ступеневий та неперервний; системний; функціональний; позиційний; технологічний
Система учбово-професійних задач	Загальна архітектоніка учбово-професійної діяльності	І фаза – когнітивно-пошукова – практична задача учбово-практична задача; І І фаза – творча – учбово-практична задача учбово-дослідна задача; І ІІ фаза – узагальнююча – учбово-дослідна задача учбово-теоретична задача; I V фаза – конструктивна – практична задача учбова задача; V фаза – рефлексивна – учбова задача практична задача
Система психолого-педагогічних форм і технологій	Загальні способи учбово-професійної діяльності	Інтегративна система традиційних та інноваційних освітніх форм і технологій; система навчальних тренінгів
Результати підготовки	Базові компетентності	Навчально-професійна; психолого-професійна; соціально-професійна; професійно-правнича; професійно-управлінська; особистісно-професійна

Дамо більш детальний опис основних проектних характеристик матриці.

Зміст психолого-професійної компоненти вищої освіти безпосередньо пов’язаний з майбутньою професійною діяльністю випускників. Працюючи за фахом, випускник спеціальності „Правознавство” має бути компетентним у цілому ряді практик: правотворчій, правозастосовній, правоінтерпретаційній, правоконкретизуючій, правосистематизуючій, правороз’яснювальній, контрольній, наглядовій, освітній, науковій. На практиці ж, як правило, випускник готовий до виконання лише деяких видів практик, оскільки професійна підготовка носить монопрофільний характер, тобто готують суддів, слідчих, працівників органів внутрішніх справ тощо, не формуючи їх як суб’єктів правничої діяльності у цілому. Соціальне замовлення суспільства фактично вступає у протиріччя з наявною системою професійної підготовки, оскільки суспільство замовляє багатопрофільну підготовку, спрямовану на формування саме суб’єкта правничої діяльності. (Це замовлення відображене у переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах).

З огляду на це, можемо стверджувати, що наявна система професійної підготовки у правничій сфері гальмує процеси формування в Україні правової держави та громадянського суспільства. Правнича діяльність у цілому здійснюється різнопрофільними вузькоспеціалізованими фахівцями певної юридичної спеціалізації (суддями, адвокатами, правоохоронцями, юрисконсультами, нотаріусами тощо). Усі фахівці формально отримують юридичну освіту, проте сфери їх діяльності виявляються доволі далекими. Підзаконні акти, котрими керуються у своїй діяльності фахівці, на практиці можуть суперечити підзаконним актам, якими керуються фахівці іншої сфери застосування права. Це призводить до юридичних колізій, хоча законодавча база для всіх сфер застосування права є єдиною. Тому підготовка фахівців до виконання окремих видів правничої діяльності не може замінити загальну підготовку до діяльності у сфері правовідносин. Соціальні перетворення у державі актуалізують формування корпусу правників як суб’єктів правничої діяльності, основною метою котрих є охорона та захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави. Модернізація системи вищої правничої освіти передбачає створення нового державного освітнього стандарту. З нашої точки зору, розроблюваний державний стандарт має наблизити правничу освіту до юридичної практики, тобто спрямувати вищу освіту у практико-орієнтоване русло: стандарт має вписати види юридичної практики в освітній процес.

Зазначимо, що кожен з видів правничої практики включає у себе психологічну складову, оскільки правнича діяльність у більшості випадків є колективно розподіленою та передбачає соціальну взаємодію з різноманітними суб’єктами права. Тому фахівці у сфері правничої діяльності мають володіти психологічними технологіями, застосування котрих сприятиме підвищенню ефективності і правової системи держави у цілому і діяльності у правничій сфері окремих суб’єктів.

Щодо принципів побудови системи психологічної підготовки правників у вищому навчальному закладі підкреслимо, що вони задають якісні характеристики цієї системи. Першим принципом ми визначили деонтологічно-аксіологічний, оскільки усвідомлення студентами цінності права, правничої діяльності, ролі правника у системі соціальних взаємозв’язків готує їх до належного виконання майбутніх професійних обов’язків.

Ступеневість та неперервність вищої освіти задає другий принцип професійної підготовки. Ускладнення навчального змісту відбувається поступово, залежно від етапу підготовки. Ступеневість безпосередньо пов’язана з освітньо-кваліфікаційними рівнями: бакалавр – виконавець практичної правничої діяльності; спеціаліст – організатор та управлінець діяльності у галузі права; магістр – розробник законів, науковець. Подальший напрямок виконання професійної діяльності задає задачі підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня. Принцип неперервності вказує на необхідність формування потреби у постійному навчанні та самовдосконаленні, побудови власної освітньої траєкторії протягом усього життя.

Системний принцип передбачає, що навчальні дисципліни утворюють певну систему як її елементи, що взаємодоповнюють та взаємообумовлюють один оден, задаючи логіку розгортання учбово-професійної діяльності.

Функціональний принцип спрямований на формування у процесі учбово-професійної діяльності здатностей та вмінь реалізації виробничих функцій, у котрих відображуються особливості видів правничої діяльності.

Позиційний принцип виникає у зв’язку з тим, що майбутній правник має вибудовувати соціальні взаємодії з різноманітними суб’єктами права, будь то представники інших спеціальностей правничої сфери, чи представники влади, громадських організацій, окремі громадяни.

Технологічний принцип обумовлює включення психологічних технологій у навчальний процес. Не можна оволодіти технологією у рамках традиційних освітніх форм. Тому технологічний принцип є інноваційним за своєю сутністю, спрямований на реалізацію практико-орієнтованого підходу в організації навчання правників. Навчитись певній технології можливо лише у процесі її застосування в імітаційно-ігровій (тренінговій) діяльності.

Зазначені принципи реалізуються у системі учбово-професійних задач, що задають загальну архітектоніку учбово-професійної діяльності, описану нами у наступному підрозділі.

Система учбово-професійних задач обумовлює систему психолого-педагогічних форм і технологій, що реалізується через загальні способи учбово-професійної діяльності. У нашому випадку такими способами виступають: інтегративна система традиційних та інноваційних освітніх форм і технологій та система навчальних тренінгів. Під інтегративною системою традиційних та інноваційних освітніх форм і технологій ми розуміємо впровадження елементів тренінгової технології у традиційні освітні форми, такі як лекція і семінар. Наше розуміння навчального тренінгу викладене у підрозділі 4.3. Переконані, що саме тренінгові технології у навчальному процесі вишу спрямовують його у практико-орієнтоване русло, формуючи майбутніх фахівців як суб’єктів професійної діяльності.

Результатами підготовки виступають базові компетентності, що формуються через привласнення способів дій у професійних ситуаціях при вирішенні учбово-професійних задач.

Методологічно-процесуальна матриця розгорнута нами в організаційний проект психологічної компоненти вищої освіти правників (див. табл. 5. 1. 2).

Таблиця 5. 1. 2