16. Сучасний стан ґрунтового покриву Землі і антропогенний вплив на нього

Ґрунт — це складна, відкрита, поліфункціональна, чотирифазна система у поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною ф-цією факторів ґрунтоутворення і володіє родючістю.

Основною властивістью грунту є Родючість — здатність забезпечувати рослини поживними елементами, вологою, повітрям і теплом протягом вегетаційного періоду.

Важливим компонентом ґрунту є гумус— органічна речовина, що утворилася з решток відмерлих рослин під впливом діяльності мікроорганізмів, які пе­реробляють їх, розкладають, збагачують вуглекислим газом, водою, сполуками азоту та іншими речовинами.

З усіх типів ґрунтів найродючішими є чорноземи), вони займають до 60 % усіх сіль­ськогосподарських угідь України і розташовані в ме­жах лісостепу і степу.

У сільському господарстві ґрунт є основним засобом виробництва, важливою ознакою якого є саме родю­чість. Людина, використовуючи ґрунт, змінює її за допо­могою обробітку, внесення добрив, запровадження сіво­змін, зрошення тощо. Залежно від способу використання ґрунт може поліпшуватися, ставати більш родючим, або навпаки.

Задля збереження світового земельного фонду необ­хідно раціонально використовувати продуктивні землі, вживати заходів щодо охорони ґрунтового покриву, бо­ротися з деградацією ґрунтів.

Деградовані грунти — грунти, що втратили або істотно зменшили свою родючість чи відчутно погіршили окремі властивості під впли­вом несприятливих природних або антропогенних чинників.

Основними причинами погіршення якості земель є природні стихійні лиха (вулкани, землетруси, затоплен­ня) і антропогенні фактори (цілеспрямована діяльність людини): порушення правил агротехніки та сівозміни; вирубування охоронних лісів; розорювання схилів; не­правильне ведення гідротехнічних меліорацій; надмірний випас худоби; забруднення ґрунтів різними речови­нами у результаті сільськогосподарської діяльності; без­підставне вилучення сільськогосподарських земель.

Природа у процесі еволюції виробила механізм самовідновлення ґрунтів і оптимального пристосування до несприятливих умов. Сьогодні техногенні навантажен­ня зростають до розмірів, які переважають поріг стій­кості ґрунтів. Відновлення природних ресурсів природ­ним шляхом уже неможливе. Наймасштабнішу шкоду земельним ресурсам завдають процеси ґрунтової ерозії, опустелювання, засолення.

Ґрунтова ерозія — руйнування та вилу­чення грунтів і підстеляючих материнських порід під дією вітру, атмосферних опадів і спричинених ними схилових стоків, наслідком чого є деградація грунтів, забруднення водного і повітряного ба­сейнів.

Ерозійні процеси поділяють на водні, вітрові та агро­технічні. При цьому вирізняють ерозію нормальну, яка проявляється на територіях, не порушених господар­ською діяльністю людини, та прискорену, що розвива­ється внаслідок антропогенного впливу .

За ступенем еродованості виокремлюють слабо-, середньо- та сильноеродовані землі.

Водна ерозія проявляється головним чином через площинний змив на схилах крутизною понад 4°, який зумовлює різні ступені змитості ґрунтів, а також через лінійний розмив, при якому відбувається повне руйну­вання сільськогосподарських угідь і формується яруж­но-балковий рельєф. Водна ерозія зумовлює вимивання значної частини ро­дючого ґрунту, який, потрапляючи у водні об'єкти, заб­руднює їх.

Вітрова ерозія (дефляція) полягає у видуванні й перевідкладенні пилуватих частинок ґрунту і проявляється на розораних просторах степової і лісостепової зон. Значна частина ґрунту вна­слідок дефляції потрапляє в атмосферу. Отже, ерозія ґрунтів глобально забруднює біосферу.

Для запобігання ерозії проводять:

1) Агротехнічні заходи передбача­ють регулювання поверхневого стоку талих і дощових вод, правильний обробіток ґрунту , борознування, лункування для затримки стоку, , застосування ґрунтозахисних сіво­змін.

2) Лісомеліоративні заходи полягають у створенні лі­сонасаджень певного призначення: лісові й садові сму­ги (шириною 10—20 м) для захисту полів від вітрової ерозії та суховіїв; смуги для затримання і розподілення снігу; протиерозійні насадження на схилах уздовж ба­лок ярів (шириною до 60 м); суцільне або часткове за­ліснення земель, непридатних для сільськогосподар­ського використання; лісові насадження на дні балок.

3) Гідротехні заходи передбачають створення гідротехнічних споруд (вали, тераси, канави та ін.), за допомогою яких перерозподіляють вологу в ґрунтовому профілі й на поверхні земель, відводять надлишкову во­логу і поверхневий стік.

Вплив людини на природні процеси посилює тенден­цію аридизації (лат. агісІиБ — сухий) суші (поширення сухого клімату, для якого характерне недостатнє зволо­ження й високе випаровування при високій температу­рі повітря), яка може призводити до опустелювання, од­нак цей процес відбувається за будь-яких кліматичних умов, а його інтенсивність залежить від водного та теп­лового режиму.

Опустелювання — виснаження аридних та напіваридних екосис­тем під впливом діяльності людини та посух.

Значного збитку ґрунтам завдає засолення та вто­ринне засолення, яке спричиняє повну непридатність ґрунтів для сільськогосподарського використання.

Засолення грунтів — процес накопичення розчинних у грунті, який спричинює формування солончакуватих і солончакових грунтів.

Скорочення площі сільськогосподарських угідь від­бувається також внаслідок будівництва та розширення міст, населених пунктів, промислових підприємств, до­ріг. Антропогенна діяльність спричиняє хімічне забруд­нення ґрунту.

Хімічне забруднення ґрунту — зміна природного хімічного складу грунту внаслідок проникнення в грунт нехарактерних для нього речовин або збільшення концентрацій природних речовин до ве­личин, що перевищують норму.

Ґрунтам завдають шкоди два основні джерела хіміч­них забруднень:

• викиди підприємств промисловості, енергетики та автотранспорту;

• хімічні засоби захисту рослин та добрива, що ви­користовуються у сільському господарстві.

Хімічне забруднення ґрунтів спричиняє низку нега­тивних явищ:

1. зростання процесів ґрунтової ерозії;

2. зміну структури ґрунту, зменшення його порис­тості;

3. зниження водопроникності;

4. погіршення водно-повітряного режиму;

5. підкислення ґрунту;

6. збільшення вимивання мінерального азоту, ка­лію, заліза, фосфатів кальцію, легкоокислювальної ор­ганічної речовини;

7. гальмування процесів трансформації азоту;

8. пригнічення активності більшості ґрунтових фер­ментів — інвертази, уреази, каталази, фосфотази, що відіграють величезну роль у біогенних процесах ґрунту.

Отже, ґрунтовий покрив постійно змінюється, особ­ливо під дією антропогенних чинників.