25. Оцінювання і контролювання нафтових забруднень поверхні моря.

Забруднення Світового океану нафтопродуктами є однією з важливих проблем сучасної екології. Контро­лювання забруднення морських вод цією речовиною здійснюють різними методами.

Нафтопродукти, які розтеклися у вигляді поверхне­вої плівки, можна виявити і проконтролювати за допо­могою дистанційних методів, які дають змогу виявити та оцінити масштаби шкоди, послуговуючись дослі­дженнями в ультрафіолетовій, видимій та інфрачерво­ній частинах спектра. Вони поділяються на пасивні та активні методи.

Пасивні методи. Вдаючись до них, вивчають при­родне випромінювання, відбите або випущене системою «нафта — вода». Ефективність використання цих мето­дів залежить від випромінювальних і відбивальних ха­рактеристик поверхні, температури, параметрів атмо­сфери, спектрального діапазону спостережень.

Сонячне ультрафіолетове випромінювання, яке па­дає на поверхню моря, має межі 280—400 нанометрів (нм). Оптичні властивості води і нафти суттєво відрізня­ються: коефіцієнт відбивання чистої води становить 1,5 %, сирих нафтопродуктів — 5—6 %, дизельного пального 2—3 % . Для виявлення нафтових плівок за до­помогою дослідження цього діапазону використовують спектральні сканувальні системи, відеосистеми, апара­туру з відповідною оптикою та фільтрами.

Активні методи. Ці методи дистанційного вияв­лення забруднень передбачають використання штучно­го джерела випромінювання. До них належать:

• методи оптичної локації, основані на різних коефі­цієнтах відбивання від забрудненої та чистої поверхні;

методи, які ґрунтуються на вимірюванні флюорес- ценції плівок нафти за допомогою лідарів при робочих довжинах хвиль 337, 354, 530 нм.

Для контролювання вмісту нафти і нафтопродуктів у стічних водах використовують такі методи:

• турбодиметричний, який ґрунтується на зміні здатності нафтомістких вод поглинати світло.

• люмінесцентний, основою якого є здатність окре­мих фракцій нафти під дією ультрафіолетового променя люмінесціювати, що фіксує спеціальний прилад;

поглинання ультрафіолетового випромінювання окремими фракціями нафти та інфрачервоного випро­мінювання (І = 3,4—3,5) усіма вуглеводами.

25. Біомоніторинг ґрунтів і водних ресурсів.

На основі екологічної характеристики організмів, тобто їх реакцій на вплив факторів середовища, виок­ремлюють еврибіонти — види з широкою адаптаційною здатністю, які можуть жити при різних значеннях фак­тора, і стенобіонти — види з низькою адаптаційною здатністю, життєдіяльність яких обмежена вузьким діа­пазоном змін певного фактора. Саме стенобіонти, життєві функції яких тісно корелюють з певними чинниками середовища викорис­товують для біоіндикації ґрунту і водних ресурсів. Ними можуть бути рослини, тварини, мікроорганізми, гриби.

Рослинні індикатори хімічного складу ґрунту. На основі дослідження рослинного покриву можна визна­чити основні складові ґрунтів, ос­кільки певні види рослин домінують у місцевостях з відповідним складом ґрунту. Наприклад, нітрофіти (азотолюби) можна вважати надійними індикаторами ґрунту, збагаченого азотом, до них відносять берест, че­ремху, бузину, бруслину європейську. Фітоіндикацію широко застосовують при визначен­ні кислотності ґрунтів. Так, на дуже кислих ґрунтах (рН = 3—4,5) ростуть крайні ацидофіли .

Рослинні індикатори глибини рівня ґрунтових вод. Рослини, які дають змогу визначити глибину залягання ґрунтових вод, називають гідроіндикаторами. Ця здат­ність зумовлена максимальною глибиною проникнення їх кореневих систем.

Рослинні індикатори хімічного складу ґрунтових вод. Водопостачання постійних гідроіндикаторів в аридних зонах відбувається за рахунок ґрунтових вод, тому вони помітно реагують на зміни мінералізації води.

Рослинність відображає вміст кисню, органічних ре­човин, закисного заліза, жорсткість та інші властивості, що визначають питну якість ґрунтових вод. Наприклад, ґрунтові води, що живлять вільхово-вербові рослини, насичені сірководнем, містять сполуки заліза, збагачені органічними речовинами і зовсім не придатні для вжи­вання.

Біоіндикація забруднення води. Склад і стан рос­линності може вказати на наявність забр. во­ди в межах різноманітних промислових комплексів.

Наявність і розподіл водоростей є надійним показни­ком забруднення і санітарного стану вод у морях, ріках та озерах. Деякі види водоростей зникають при набли­женні до джерел забруднення, а інші поширені за підвищеного забруднення вод. У місцях витоку стічних вод залишається лише бідна фло­ра полісапробіонтних водоростей, що витримують вели­ку концентрацію органічних речовин у воді і тому є інди­каторами дуже забруднених вод.

Отже, рослини, тварини та їх угруповання представ­ляють перспективну галузь біоіндикації через високу чутливість до змін довкілля, що відбуваються під впли­вом антропогенних чинників.