18. Асиміляційна ємність морського середовища. Умови ефективного самоочищення вод Світового океану.

Самоочищення — сукупність фізичних, хімічних, мікробіологічних і гідробіологічних процесів, які зумовлюють розклад, утилізацію забруднюючих речовин, що частково відновлює природну якість морських вод.

Процеси самоочищення води від окремих груп орга­нічних речовин відбуваються по-різному.

Деградація нафти:

1 етап – випаровування ( якщо к-сть карбону у вуглеводнях до 15, то до 50% нафти випаровується за декілька днів. Якщо к-сть атомів Карбону від 15 до 25, то вона випаровується з поверхні за декілька місяців. Якщо к-сть карбонів більше 25, то така нафта не випвровується).

2 етап – емалювання, 3 – розчинення, 4 – окиснення, 5 – утворення нафтових агрегатів, 6 – осідання, 7 – біодеградація.

Процеси деградації нафти сприяє наявність азоту і фосфору у співвідношенні 14:1, також підвищена температура, знижена солоність води, зменшення рН і насичення води киснем.

Біодеградація СПАР. За ступенем стійкості до біо­хімічного окислення у воді СПАР поділяються на м'які, 50 % яких розкладається протягом кількох діб, та жорс­ткі, для розпаду яких необхідно 2 місяці та більше.

СПАР сорбуються завислими речовинами і осідають на дно, де відбувається їх гідроліз та окисненн.

Самоочищення від фенолів. Залежно від хімічної природи фенолів процес їх окислення може бути біохі­мічним і фізико-хімічним. Біохімічне окислення здійс­нюється під впливом ферментів, що виробляють мікроор­ганізми. Швидкість розпаду збільшується із збільшен­ням рН, зменшенням солоності, за наявності фосфатів та солей заліза, присутності білків, жирів, вуглеводів.

Антропогенна дія на Світовий океан призводить до зменшення природної здатності морських систем до са­мовідтворення та саморегулювання, особливо там, де формуються критичні умови для нормального функціо­нування цих екосистем. Тому при екологічному нормуванні антропогенних дій вдають­ся до використання концепції асиміляційної ємності.

Асиміляційна ємність морського середовища— максимальна динамічна місткість такої кількості забруднюючої речовини, яка може бути за одиницю ча­су зруйнована, накопичена, трансформована і виведена за допо­могою седиментації, дифузії або інших процесів за межі об'єму екосистеми без порушення нормального функціонування.

Процес самовільного поширення речовини у воді в на­прямку зменшення її концентрації, зумовлений тепловим рухом молекул, називають дифузією. Вона призводить до вирівнювання концентрації дифузуючої речовини.

Седиментація — процес осадження дрібних часточок під дією гравітаційного поля або центробіжних сил.

Асиміляційна ємність характеризує здатність мор­ської екосистеми до динамічного накопичення та актив­ного виведення забруднюючих речовин.

Показник асиміляційної ємності визначають за фор­мулою:

А = С* V *К, Де А – асим. Ємність, С – концентрація, V — об'єм морського середовища, К – коеф. кратності к-сті забр. речовини.

На практиці виокремлюють три основні процеси, що визначають асиміляційну ємність: гідродинамічний, мік­робіологічне окислення, біоседиментацію. Асиміляційна ємність утворюється з геофізичної ємності, яка визнача­ється виносом токсичних речовин за рахунок геофізич­них процесів, і біологічної ємності, сформованої допусти­мим навантаженням на екологічну систему та виносом токсичних речовин за рахунок біологічних процесів.