6. Охарактеризувати загальну схему та основні етапи аналізу об'єктів довкілля.

Можна виділити наступні етапи аналізу:

• відбір проби

• підготовка проби до аналізу

• проведення вимірювання

• обробка результатів аналізу

Кожен етап може бути відносно складним, включати багато окремих стадій.

Ґрунти, природні води, повітря містять велику кількість хімічних інгредієнтів, вміст яких змінюється в широких межах. Тому для аналізу використовуються різні методи.

Аналіз будь-якого об’єкту природного середовища проводиться за певною схемою.

Загальна схема аналізу об’єктів природного середовища

І – й етап: Відбір проби

Даний етап є досить важливим етапом хімічного аналізу. Це пов’язано з тим, що по-перше при відборі проб потрібно враховувати те що для різних об’єктів навколишнього середовища методи відбору проб різні, а по-друге, при невірному відборі проб в подальшому виникнуть помилки, які потім неможливо буде усунути жодним з методів.

Після того, як пробу відібрано, її необхідно транспортувати, тому що як правило досліджувані об’єкти віддалені від місць проведення аналізу. При цьому потрібно враховувати ту особливість, що з часом деякі речовини можуть змінювати свою концентрацію в досліджуваному об’єкті, тому попередньо проводять консервацію проби. Це дає змогу зберегти сталий склад визначуваного компоненту тривалий час.

Коли пробу відібрано і доставлено до місць проведення аналізу то починається наступний, 2й етап. Зверніть увагу, даний етап є найбільш тривалим та трудоємним.

Якщо проби тверді, то її як правило потрібно розкласти. Хочу нагадати вам, що основними характеристиками методу аналізу є:

– границя визначення, яка характеризує мінімальну концентрацію речовини, яку можна визначити даним методом;

– та діапазон концентрацій, який можна визначити даним методом.

Отже, кожен метод дозволяє визначити хімічні компоненти в певних межах. Відповідно до цього, пробу треба концентрувати, якщо вміст визначуваного компоненту занадто малий, або розбавити якщо вміст визначуваного компоненту досить великий.

Інколи визначенню потрібного нам компоненту заважають інші, які наявні в пробі. Особливо це стосується об’єктів довкілля. Тому потрібно провести або виділення визначуваного компоненту або маскування. Маскування – усунення впливу сторонніх йонів за допомогою комплексоутворення або зміни ступеня окиснення.

Коли пробу вже підготовлено до аналізу, тоді проводять вимірювання аналітичного сигналу. 3й етап.

Коли вже визначено аналітичний сигнал, проводять статистичну обробку отриманих результатів.

Отже, до даної схеми можна зробити наступний висновок, що кожен етап є важливим і його неможливо виключити. Просто деякі помилки на певних етапах можна визначити а інші ні.

7. Джерела і наслідки забруднення атмосфери.

Природне забруднення. В атмосфері завжди міс­титься природний пил, який виникає внаслідок природ­них явищ. За походженням він буває таких видів:

• мінеральний пил (продукт вивітрювання і руйну­вання гірських порід, виверження вулканів, лісових, степових та торф'яних пожеж; сіль, яка потрапляє в по­вітря при розбризкуванні та випаровуванні морської во­ди та ін.);

• органічний пил (рештки живих істот, які живуть або потрапляють в атмосферу, представлені аеропланкто- ном (бактеріями, спорами грибів, пилком рослин), про­дуктами гниття та розкладання рослин і тварин);

• космічний пил (рештки згорілих під час прохо­дження крізь шари атмосфери метеоритів).

Природний пил виконує роль ядер конденсації водя­ної пари.

Штучне (антропогенне) забруднення. Таке за­бруднення зумовлене діяльністю людини, внаслідок чого відбуваються суттєві зміни в природному складі атмо­сфери. Основним його джерелом є промислові, транспор­тні та побутові викиди. За особливостями будови і впли­ву на атмосферу та біосферу розрізняють такі види за­бруднювачів:

а) механічні забруднювачі — викиди цементних за­водів, дим і сажа від згоряння вугілля в котельнях, пе­чах; гума, яка стирається з автопокришок, та ін.;

б) хімічні забруднювачі — пилуваті (газоподібні) ре­човини, здатні взаємодіяти в хімічних реакціях.

Найпоширенішими типами штучних забруднювачів атмосферного повітря є продукти спалювання сірко­вмісного палива (вугілля, нафтопродуктів, газу), ви­хлопні гази автотранспорту, радіоактивне забруднення, пестициди та інсектициди. Хімічний склад техноген­них викидів в атмосферу залежить від виду палива, спо­собу спалювання, складу виробничої сировини, техно­логії виробництва та ін.

НАСЛІДКИ:

Потепління клімату. Зміни клімату в історичній ретроспективі вивчають методом глибинного зондуван­ня вічних льодовиків. В Антарктиді його проводили до глибини 2 км, що охоплює останні 160 тис. років. Дове­дено, що протягом історії Землі клімат суттєво зміню­вався, але до початку розвитку людської цивілізації та­кі процеси були поступовими. Тільки у другій половині XX ст. клімат почав швидко трансформуватися внаслі­док дії антропогенних чинників.

Кислотні опади. Кислотними називають будь-які види опадів (дощ, сніг, туман), рН (від'ємний логарифм концентрації водневих йонів) яких нижче 7, тобто опа­ди, які мають кислу реакцію. Реєструють динаміку кислотності атмосферної води за кислотністю льоду в Антарктиді, Гренландії та Альпах. У 20-ті роки XIX ст. рН дощової води була на рівні 7, тобто нейтральною. Кислотні дощі вперше зареєстровані в 1972 р. в англій­ському місті Манчестер. Основною причиною їх випа­дання було надходження до атмосфери оксидів азоту та сірки.

Руйнування озонового екрана атмосфери. Озоновий шар, який знаходиться в атмосфері на висоті 12—23 км, захищає поверхню планети від жорсткої ультрафіоле­тової радіації з довжиною хвилі 320—400 нм. Процес руйнування озону в атмосфері ініціюється різними ре­човинами. Як стверджують американські вчені, такими речовинами є хлор, бромпохідні (фреон), тетрахлорид вуглецю, метилхлороформ та ін. Найбільшої шкоди зав­дають фреони, які широко застосовуються в холодиль­них установках, в аерозольних балончиках та миючих засобах.

Запустелювання. Сутність цього явища полягає у виснаженні аридних та напіваридних екосистем під впливом діяльності людини та посух. Запустелювання відбувається здебільшого в посушливих зонах. Воно про­являється в деградації природних біномів (сукупностей біоценозів, видів рослин і тварин однієї природної зони, для яких характерні певні типи структур угруповання, що є наслідком адаптації виду до умов середовища) і зни­женні родючості ґрунтів. Території, які зазнали запусте­лювання, не здатні самовідновлюватися.