25. Фотоколориметричний метод аналізу. Принцип підбору світлофільтрів при проведенні фотоколориметричних визначень.

Фотоколориметрія — метод кількісного аналізу, що ґрунтується на вимірюванні ступеня поглинання або пропускання немонохроматичного світла речовиною, яку визна­чають. Прилади, які використовують з цією метою, називають фотоколориметрами. Залеж­но від кількості фото­елементів, які вико­ристовують при вимірюваннях, фотоколориметри розділяють на 2 групи: 1) фотоколориметри з одним фотоелементом (однопроменеві або одноплечові прилади); 2) фотоколориметри з двома фотоелементами (двопроменеві або двоплечові прилади). У промислових та наукових лабораторіях частіше використовують двопроменеві фотоколориметри, оскільки точність вимірювань на цих приладах більша, ніж на однопроменевих. Методи визначення концентрації у Ф.: метод порівняння оптичної густини стандартного і досліджуваного розчинів; метод ви­значення за середнім значенням молярного коефіцієнта поглинання; метод градуювального графіка; метод домішок; метод фото­метричного титрування. Частіше за все фото­колориметричні визначення виконують у види­мій ділянці спектра. У зв’язку з цим речовини, які досліджують, повинні бути забарвлені; якщо забарвлення відсутнє, виконують так звані фотометричні реакції, що викликають появу забарвлення. Широке використання Ф. в аналізі фармацевтичних препаратів зумовлено можливістю використовувати відносно недорогі прилади для проведення аналізу з досить високою точністю (відносна помилка — до 5%); наявністю різних фотометричних методик аналізу практично на всі елементи періодичної системи Д.І. Менделєєва;

         Принцип вибору світлофільтра: світлофільтр для кожного розчину вибирають таким чином, щоб максимальне поглинання розчином речовини (D) співпадало з  максимальним пропусканням  (Т) чи мінімальним поглинанням (D) світла цієї ж довжини хвилі світлофільтром

25. Хроматографічні метоли аналізу об'єктів довкілля

Хроматографічний аналіз забезпечує розподіл, якісне виявлення та кількісне визначення компонентів рідких і газоподібних сумішей. Ґрунтується він на різ­ному їх розподілі між рухомою і нерухомою фазами.

Для аналізу складних органічних проб використову­ють рідинну хроматографію. В установках рідинної хроматографії (як і в газових) використовують різнома­нітні детектори: ультрафіолетовий, електрохімічний, детектор з діодною матрицею, флюорометричний. Засто­сування електрохімічного детектора дає змогу визнача­ти сполуки при їх вмісті 10 ¹² г в 1 мл проби. Найбільшу чутливість при визначенні сполук з малими ГДК має флюорометричний детектор.

Послуговуючись методом газорідинної хроматогра­фії, визначають склад стічних вод нафтопереробних і хіміко-фармацевтичних підприємств, заводів органіч­ного синтезу.

Газова хроматографія характеризується високою розподільною здатністю, гнучкістю завдяки застосуван­ню різних детекторів, найпоширенішим серед яких є полуменево-йошзаційний.

Кількісною характеристикою газової та рідинної ад­сорбційної хроматографії є висота або площа хромато­графічного піка, які пропорційні вмісту компонента в досліджуваній суміші.

Під час розділення сумішей методом тонкошарової хроматографії -

отримують забарвлені плями окремих компонентів; безбарвні сполуки проявляють фізичним або хімічним способом. Так відбувається якісне виявлення компонентів суміші. Кількісний склад визначають за площею плями або розчиняють вміст у розчиннику і аналізують одним із методів. Мето­дом тонкошарової хроматографії розділяють амінокис­лоти і барвники рослин, визначають активність ґрунто­вої фауни за продукцією амінокислот.

Іонообмінна хроматографія дає змогу після попе­реднього розподілення і послідовного вилучення компо­нентів суміші з розподільної колонки визначити вміст елементів з подібними хімічними властивостями фото­метричним, титрометричним чи іншим способами. Цим методом виявляють загальну твердість води, вміст каті­онів важких металів у воді, ґрунті, донних мулах. Йон на хроматографія забезпечує визначення понад 70 аніо­нів неорганічних і органічних кислот, катіонів лужних і лужноземельних металів у воді, продуктах, лікар­ських препаратах тощо.

Молекулярно-ситову хроматографію використову­ють для розділення речовин на основі різних розмірів їх молекул. У такий спосіб можна розділити, наприклад, мономерні і полімерні гідроксокомплекси алюмінію, які у разі їх надлишкової кількості в природних водах мають різну токсичність і механізм дії на гідробіонти.