5.5.Сучасний стан та перспективи підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики України

Маючи високий експортний потенціал, Україна використовує його недостатньо ефективно. Частка експорту в ВВП України досягла 42%. Але зростання експорту відбувається на фоні зниження реального ВВП та внутрішнього споживання. Тому експортний потенціал дедалі більше втрачає внутрішнє економічне підґрунтя. З 1997 р. спостерігається зменшення вартісних обсягів експорту, що свідчить про кризу виробництва, зорієнтованого пе¬реважно на експорт. За обсягами експорту на душу населення, Україна значно поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи. Це спонукає до більш ефективної реалізації експортного потенціалу з метою збільшення впливу України на світові економічні процеси. Протягом останніх років відбулась значна географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі України – з країн колишнього СРСР на інші регіони, що загалом є позитивним чинником. Однак, скорочення експорту в країни СНД (в першу чергу – в Росію) не вдалося компенсувати нарощуванням експорту на нові ринки. Крім того, позитивне сальдо від торгівлі із західними країнами використовується не на модернізацію вітчизняного виробництва, а головним чином – на закупівлю російських енергоносіїв. Основними торговими партнерами України є Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь, Польща – саме в такому порядку ці країни входять до списку основних споживачів українських товарів. Поставки вітчизняної продукції нарощуються до Туреччини, Німеччини, Італії та США. Має місце помітне згортання присутності України на ринках Польщі та Білорусі. Товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Домінуючими експортними позиціями залишаються металопродукція (44% загального експорту), мінеральні продукти та хімія (22%), а машинобудування складає лише 12%. На відміну від держав Центральної Європи, в Україні так і не відбулась переорієнтація з торгівлі сировиною та напівфабрикатами на торгівлю товарами з високою доданою вартістю. Зовнішня торгівля України залишається надто чутливою до зовнішніх чинників, оскільки для українського експорту характерні: низький ступінь диференціації експорту товарів і послуг; концентрація на малодинамічних міжнародних ринках з підвищеним рівнем протекціонізму; надзвичайно велика залежність від нестійкої цінової кон'юнктури на сировину та товари з низьким ступенем переробки. Головні експортно-орієнтовані галузі залишаються надзвичайно енергоємними, що робить їх критично залежними від імпортованих енергоносіїв та обмежує можливості нарощування експорту за рахунок девальвації національної валюти. Експорт продукції металургії характеризується чутливістю до цінових коливань на світових ринках, значною часткою продукції з низьким ступенем переробки та низькою економічною ефективністю. Нерідко експорт металопродукції орієнтується не на економічну ефективність, а на утримання позицій на зовнішніх ринках з метою забезпечення валютних надходжень будь-якою ціною. Продовжується скорочення експорту хімічної продукції, що зумовлено несприятливою кон'юнктурою світового ринку. Окрім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується його високою енергоємністю та екологічною шкідливістю. Певної стабільності цьому сектору надає лише інерція попиту в країнах колишнього СРСР, які не спромоглися знайти альтернативних джерел постачання хімічної продукції. Частка продукції машинобудування в структурі імпорту продовжує зменшуватись. Це негативно впливає на експортний потенціал України, не дає можливості модернізації підприємств-експортерів. Реалізація значного експортного потенціалу АПК буде залежати від ефективності здійснюваних нині економічних перетворень на селі. Внаслідок неефективного державного регулювання відносин в сфері АПК (включаючи і регулювання експорту сільськогоспо¬дарської продукції), Україна зазнає відчутних втрат на світових ринках. Вона вже втратила позицію європейського лідера з виробництва бурякового цукру, а також ринки його збуту в країнах СНД, насамперед – в Росії; втрачає зовнішні ринки збуту і перетворюється на імпортера зерна; втрачає ринки збуту насіння соняшнику. Орієнтація експортних поставок м'яса лише на Росію робить український експорт критично залежним від розвиту подій в цій країні.

Експорт послуг має однобічний характер (транзит російських енергоносіїв). Україна не реалізує можливості виходу на найбільш динамічні в сучасному світі ринки послуг – туристичний бізнес, ринок інформаційних технологій, а також недостатньо використовує сприятливі умови для нарощування експорту послуг на ринки СНД і Азії.

Залишається неефективним валютне регулювання експорту.

За даними офіційної статистики, Україна практично не інвестує в економіку інших країн. Однак, можна впевнено стверджувати, що Україна протягом останніх десяти років є досить крупним експортером капіталу. Причини, що стримують надходження іноземних інвестицій в Україну, водночас призводять до відпливу вітчизняних капіталів за кордон. Не маючи коштів для розвитку власної економіки, Україна продовжує кредитувати багаті держави.

Сучасний стан зовнішньоекономічної політики України знаходиться під дією комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників, причому як позитивного, так і негативного характеру. Сьогодні дія негативних чинників переважає. Головним завданням зовнішньоекономічної політики України є пошук механізмів регулювання, які б сприяли посиленню позитивних і мінімізації негативних факторів впливу.

Грунтуючись на теоретичному узагальненні проблеми порівняльної переваги, можна запропонувати нове вирішення наукового завдання щодо формування механізму оптимізації міжнародної товарної спеціалізації України за принципом порівняльної переваги в євроінтеграційному просторі, який полягає в створенні належних рамкових умов і забезпеченні відповідних процесів у виробничій сфері і міжнародній торгівлі для отримання нашою країною максимальних вигод в системі міжнародного поділу праці. Порівняльна перевага – це одна з головних засад міжнародної спеціалізації міжсекторного та вертикально внутрішньосекторного характеру, що ґрунтується на відмінностях між країнами у виробничих можливостях, а саме у технології виробництва. Принцип порівняльної переваги є базисом для інтенсифікації міжнародної торгівлі між країнами з відмінними між собою виробничими та торговими структурами, а також структурами попиту. Крім цього, реалізація цього принципу забезпечує оптимальність міжнародної спеціалізації міжсекторного характеру. Критерієм оптимальності для міжнародної спеціалізації країни в цьому разі має бути узгодженість між собою трьох ланок: а) відносної факторної забезпеченості країни, б) відносної факторомісткості та технології виробництва секторів, в) міжнародної торгівлі країни. Таким чином, Україна на сучасному етапі економічного розвитку з огляду на структуру взаємних пропозиції та попиту, а також на теоретичні засади теорії міжнародної торгівлі має гіпотетично виявляти порівняльну перевагу щодо країн євроінтеграційного простору в ресурсних (рікардіанських) товарах.

У довготерміновому періоді при вчасно проведеній державою ефективній зовнішньекономічній політиці та залученні країни в обслуговування євроінтеграційного простору можуть бути забезпечені можливості для розвитку порівняльної переваги у виробничих секторах економіки з високою часткою нагромадженого людського та технологічного капіталу.

На сучасному етапі Україна в міжнародній торгівлі з країнами євроінтеграційного простору виявляє порівняльну перевагу скоріше за ресурсними (рікардіанськими) товарами.

У міжнародній торгівлі Україні варто робити ставку на країни Євросоюзу.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо.

Формування зовнішньоекономічних зв'язків і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зв'язків Україна – ЄС і конструктивному діалогу між ними. В даному розрізі можна виділити такі ключеві проблеми розвитку зв'язків України з країнами ЄС, які потребують першочергового рішення: Подолання негативно впливаючих зовнішніх факторів, тобто господарської кризи, політичної та соціальної нестабільності. Поліпшення якісних характеристик вітчизняних товарів: - нарощування обсягів та перехід в категорію класифікованих товарів; - запобігання обігу сурогатів та незаконної діяльності. Підвищення ролі держави, для чого потрібно: • створення державної довгострокової концепції та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв'язків та його регулювання; • формування погодженої системи державного регулювання; • прискорене створення регулятивної інфраструктури та правової бази. • підвищення якості продукції та надання товарного виду. • зниження рівня інфляції в українській економіці. • знаходження нових ринків збуту для українських товарів. Консультації з цього приводу з представниками кількох країн-членів ЄС свідчать, зокрема, про їх принципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних та інших зборів на продукцію, що експортується з України до ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів»: сталі, текстилю, ядерних товарів та сільгосппродукції. Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції у західноєвропейські структури.

Важливою складовою зовнішньоекономічної політики є зовнішньоторгівельна політика держави.

Парадоксально, але Україна, в структурі ВВП якої частка експортно-імпортних операцій коливається у межах 45-60%, ніколи не мала послідовної зовнішньоторговельної політики, не кажучи вже про концептуальні стратегічні документи щодо її розвитку.

Між тим активність держав у світовій економічній політиці посилюється. Скоординовані дії країн у торговельно-політичній сфері обумовлюють для України необхідність розробки довгострокової стратегії зовнішньоекономічної політики.

Що ж маємо натомість?

Спроби України захистити свої торговельні інтереси викликають значний резонанс.

А все через те, що такі кроки виглядають непрогнозованими в очах і міжнародного, і вітчизняного бізнесу. Прикладів раптового та непослідовного застосування інструментів для захисту, на жаль, достатньо.

Звернімося до прикладу агресивної торговельної політики Російської Федерації. Починаючи з травня 2013 року сусідня країна регулярно запроваджувала торговельні обмеження аж до повної заборони низки українських товарів: молочної продукції, кондитерських виробів, сталевих труб та деяких інших.

Як у таких випадках діяли українські експортери? Як реагувала Україна?

Чи використовувала Україна повною мірою ті механізми, які вона отримала, наприклад, вступивши у 2008 році до СОТ чи уклавши договори про преференційний торговельний режим (наприклад, у рамках зони вільної торгівлі СНД)? Чи змогла країна разом із бізнесом повною мірою оперативно переорієнтувати експортно-імпортні операції і мінімізувати втрати?

На жаль, відповідь на більшість подібних запитань буде негативною. Більш того, негативною вона вбачається і на майбутнє.

Ані програма діяльності уряду України, ані коаліційна угода чи програма президента "Україна-2020" не ставлять своїм завданням формування послідовної зовнішньоторговельної політики як такої.

Більш того, в програмі діяльності уряду зазначено, що Україна має розпочати підготовку угод про режим вільної торгівлі з країнами Економічного Співтовариства Країн Західної Африки (ЕКОВАС), які чи не найбільше постраждали від лихоманки Ебола. Коментарі, як кажуть, зайві.

Подібна ситуація відносно прийнятна для країни, економіка якої перебуває у стані стабільного поступового зростання. Натомість для України такий status-quo є неприпустимим. Вкрай необхідним є переосмислення старих та визначення нових пріоритетів зовнішньоторговельної політики, включаючи стратегічне планування відносин з окремими країнами та регіонами світу.

Українські компанії мають виходити на нові ринки. Вони потребують системної та масштабної підтримки з боку держави у сфері експорту.

Потрібно суттєво розвинути і вдосконалити систему забезпечення недискримінаційних умов доступу українських товарів, послуг і капіталовкладень на зарубіжні ринки. З цією метою необхідно інтенсифікувати роботу з бізнесом як для виявлення бар'єрів до доступу на зовнішні ринки або загроз виникнення таких бар'єрів, так і для інформування бізнесу про існуючі та потенційні інструменти захисту своїх інтересів на зовнішніх ринках.

Для цього сучасна зовнішньоторговельна політика України має бути інституційно інтегрованою. Виконавча вертикаль від центру вироблення рішень до конкретних виконавців має бути чіткою та безперервною, як і її діалог із бізнесом.

Сьогодні функція формування політики у цій сфері значною мірою залишається за Міністерством економічного розвитку і торгівлі, тоді як основний інструментарій її реалізації на зовнішніх ринках належить Міністерству закордонних справ. Невідомо, як ці відомства координують свої дії, адже між ними немає навіть підписаного спільного наказу, яким регулювалася б така співпраця.

Запровадження посади торговельного представника як заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України у листопаді 2014 року, ймовірно, можна вважати  кроком у напрямку систематизації цього процесу. Однак в існуючому вигляді цей інститут лише додає плутанини.

В уряді досі немає навіть єдиного концептуального бачення такої структури, як Офіс торговельного представника.

Спроби врегулювати цей системний розрив були. Однак це були лише аналітичні напрацювання на папері.

Зволікання з утворенням ефективної системи зовнішньоекономічної політики призводить до послаблення зв'язку між зовнішньоторговельною політикою та заходами із захисту національного ринку. Передусім, йдеться про застосування різного роду тарифних та нетарифних обмежень, запровадження яких обумовлюється станом платіжного балансу України. Варто також згадати і низьку обізнаність вітчизняного бізнесу із системою роботи міжнародних механізмів врегулювання торговельних суперечок.

Потрібен конструктивний діалог усіх державних установ, до компетенції яких належать питання зовнішньоекономічної та торговельної політики, з тим, щоб вже найближчим часом напрацювати практичні ефективні рішення.

Експертне середовище своєю чергою готове створити такий дискусійний майданчик і запропонувати свій потужний аналітичний ресурс для формування стратегії зовнішньоекономічної політики України та віднайдення оптимальних форм її реалізації.

Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності України

у 2014 році¹

Обсяг залучених з початку інвестування прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 31 грудня 2014 р. становив 45916,0 млн.дол. США та в розрахунку на одну особу населення складає 1072,0 дол.

У 2014 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2451,7 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення капіталу за цей період становить 13592,1 млн.дол. (у т.ч. за рахунок курсової різниці – 12246,5 млн.дол.).

Інвестиції надійшли зі 131 країни світу. Із країн ЄС із початку інвестування внесено 35575,5 млн.дол. інвестицій (77,5% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу – 10340,5 млн.дол. (22,5%).

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 13710,6 млн.дол., Німеччина – 5720,5 млн.дол., Нідерланди – 5111,5 млн.дол., Російська Федерація – 2724,3 млн.дол., Австрія – 2526,4 млн.дол., Велика Британія – 2145,5 млн.дол., Вірґінські Острови (Брит.) – 1997,7 млн.дол., Франція – 1614,7 млн.дол., Швейцарія – 1390,6 млн.дол. та Італія – 999,1 млн.дол.

¹Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.

На підприємствах промисловості зосереджено 14817,1 млн.дол. (32,3%) прямих інвестицій, у т.ч. переробної – 12569,5 млн.дол., добувної промисловості і розроблення кар’єрів – 1461,2 млн.дол., з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря – 717,0 млн.дол. У підприємства металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів унесено 5538,3 млн.дол. прямих інвестицій, виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 2732,4 млн.дол., виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції – 1219,9 млн.дол., машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устатковання, – 1012,3 млн.дол., виробництва хімічних речовин і хімічної продукції – 898,0 млн.дол.

В установах фінансової та страхової діяльності акумульовано 11537,4 млн.дол., або 25,1% загального обсягу прямих інвестицій, на підприємствах оптової та роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних засобів і мотоциклів – 6019,2 млн.дол. (13,1%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, – 3804,4 млн.дол. (8,3%), професійну, наукову та технічну діяльність, – 2837,0 млн.дол. (6,2%).

Заборгованість українських підприємств за кредитами та позиками, торговими кредитами та іншими зобов’язаннями (борговими інструментами) перед прямими іноземними інвесторами на 31 грудня 2014 р. становила 8568,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) на 31 грудня 2014 р. становив 54484,0 млн.дол.

Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 31 грудня 2014 р. становив 6352,2 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС – 6035,8 млн.дол. (95,0% загального обсягу), в інші країни світу – 316,4 млн.дол. (5,0%).

Прямі інвестиції з України здійснено до 46 країн світу, переважна їхня частка спрямована до Кіпру (91,6%).

Вимоги українських прямих інвесторів за борговими інструментами до підприємств прямого інвестування за кордоном на 31 грудня 2014 р. становили 212,0 млн.дол.

Загальний обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) в економіку країн світу становив 6564,2 млн.дол. США.

Прямі іноземні інвестиції в економіку України

(млн.дол. США)

	Усього	у тому числі з
		країн ЄС	інших країн світу
Прямі інвестиції нерезидентів в Україні (акціонерний капітал та боргові інструменти) на 1 січня 2014 р.	67306,1	52762,1	14544,0
Акціонерний капітал нерезидентів на 1 січня 2014 р.	57056,4	43911,4	13145,0
Надійшло акціонерного капіталу нерезидентів	2451,7	1810,3	641,4
Вибуло акціонерного капіталу нерезидентів	–1167,1	–890,4	–276,7
Інші зміни вартості акціонерного капіталу нерезидентів (зміна вартості, утрати, перекласифікація інвестицій тощо)	–12425,0	–9255,8	–3169,2
з них курсова різниця	–12246,5	–9379,9	–2866,6
Акціонерний капітал нерезидентів на 31 грудня 2014 р.	45916,0	35575,5	10340,5
Боргові інструменти (заборгованість за кредитами та позиками, зобов’язання за торговими кредитами та інші зобов’язання перед прямими інвесторами)
на 1 січня 2014 р.	10249,7	8850,7	1399,0
на 31 грудня 2014 р.	8568,0	7524,1	1043,9
Прямі інвестиції нерезидентів в Україні (акціонерний капітал та боргові інструменти) на 31 грудня 2014 р.	54484,0	43099,6	11384,4

Прямі інвестиції з України в економіку країн світу

(млн.дол. США)

	Усього	у тому числі в
		країни ЄС	інші країни світу
Прямі інвестиції резидентів в економіці країн світу (акціонерний капітал та боргові інструменти) на 1 січня 2014 р.	6812,3	6289,7	522,6
Акціонерний капітал резидентів в економіці країн світу на 1 січня 2014 р.	6597,4	6086,8	510,6
Надійшло акціонерного капіталу резидентів	68,0	16,4	51,6
Вибуло акціонерного капіталу резидентів	–145,1	–29,7	–115,4
Інші зміни вартості акціонерного капіталу резидентів (зміна вартості, утрати, перекласифікація інвестицій тощо)	–168,1	–37,7	–130,4
з них курсова різниця	–167,5	–37,7	–129,8
Акціонерний капітал резидентів в економіці країн світу на 31 грудня 2014 р.	6352,2	6035,8	316,4
Боргові інструменти (вимоги за кредитами та позиками, торговими кредитами та інші вимоги до підприємств прямого інвестування)
на 1 січня 2014 р.	214,9	202,9	12,0
на 31 грудня 2014 р.	212,0	206,4	5,6
Прямі інвестиції резидентів в економіці країн світу (акціонерний капітал та боргові інструменти) на 31 грудня 2014 р.	6564,2	6242,2	322,0

Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал)

у регіонах України

	Обсяги інвестицій на
	01.01.2014		31.12.2014
	млн.дол. США	у % до загального підсумку	млн.дол. США	у % до загального підсумку
Україна	57056,4	100,0	45916,0	100,0
Вінницька	309,4	0,5	250,9	0,5
Волинська	341,3	0,6	271,8	0,6
Дніпропетровська	9064,0	15,9	7758,7	16,9
Донецька1	3602,5	6,3	2550,4	5,6
Житомирська	388,7	0,7	286,0	0,6
Закарпатська	437,5	0,8	376,6	0,8
Запорізька	1125,4	2,0	885,2	1,9
Івано-Франківська	813,8	1,4	925,9	2,0
Київська	1988,5	3,5	1653,8	3,6
Кіровоградська	158,5	0,3	84,7	0,2
Луганська1	879,1	1,5	671,1	1,5
Львівська	1701,4	3,0	1374,9	3,0
Миколаївська	282,8	0,5	232,6	0,5
Одеська	1671,7	2,9	1432,5	3,1
Полтавська	1065,6	1,9	1029,1	2,2
Рівненська	313,4	0,5	269,3	0,6
Сумська	422,7	0,7	264,7	0,6
Тернопільська	68,9	0,1	56,4	0,1
Харківська	2131,9	3,7	1726,0	3,8
Херсонська	275,2	0,5	210,4	0,5
Хмельницька	224,5	0,4	189,2	0,4
Черкаська	887,9	1,6	510,4	1,1
Чернівецька	80,2	0,1	68,7	0,1
Чернігівська	128,4	0,2	103,8	0,2
м.Київ	28693,0	50,3	22733,0	49,5

______________________

¹Дані можуть бути уточнені.

Примітка. В таблицях сума складових може не дорівнювати підсумку у зв'язку з округленням.