Глава 16. Загальні вимоги навчання та навчання, тобто як вчити і вчитися

Основоположення 1

Освіти людини треба починати у весну життя, тобто в дитинстві.

Ранкові години для занять найбільш зручні.

Все, що підлягає вивченню, має бути розподілено по східцях віку - так, щоб пропонувалося для вивчення тільки те, що доступно сприйняттю в даному віці.

Основоположення 2

Підготовка матеріалу: книг та ін навчальних посібників - заздалегідь.

Розвивати розум раніше мови.

Реальні навчальні предмети подає формальним.

Приклади предпосилает правилами.

Основоположення 4

У школах повинен бути встановлений порядок, при якому учні в один і той же час займалися б тільки одним предметом.

Основоположення 6

З самого початку юнакам, яким потрібно дати освіти, слід дати основи загальної освіти (розподілити навчальний матеріал так, щоб наступні потім заняття не вносили нічого нового, а представляли лише деякий розвиток отриманих знань).

Будь-яка мова, будь-які науки повинні бути спершу викладено в найпростіших елементах, щоб в учнів склалися загальні поняття їх як цілого.

Основоположення 7

Вся сукупність навчальних занять повинна бути ретельно розділена на класи - так, щоб попереднє завжди відкривало дорогу подальшому і висвітлювало йому шлях.

Час має бути розподілено з найбільшою точністю - так, щоб на кожен рік, місяць, день і годину доводилося своя особлива робота.

Глава 17. Основи легкості навчання та навчання

Основоположення 1

Освіта юнацтва має починатися рано.

У одного й того ж учня з одного й того ж предмету повинен бути тільки один учитель.

З волі вихователя перш за все повинні бути приведені в гармонію звичаї.

Основоположення 2

Всіма можливими способами потрібно затверджувати в дітях гаряче прагнення до знань і навчання.

Метод навчання повинен зменшувати труднощі навчання, щоб воно не порушувало в учнях невдоволення і не відвертати їх від подальших занять.

Основоположення 3

Кожна наука повинна бути укладена в самі стислі, але точні правила.

Кожне правило потрібно викладати деякими, але самими ясними словами.

Кожне правило повинне супроводжуватися численними прикладами, щоб стало очевидно, як різноманітно його застосування.

Глава 18 Основи міцності навчання та навчання

Грунтовно повинні розглядатися тільки ті речі, які можуть принести користь.

Все подальше має спиратися на попереднє.

Все має закріплюватися постійними вправами.

Все потрібно вивчати послідовно, зосереджуючи увагу чимось чомусь одному.

На кожному предметі потрібно зупинятися до тих пір, поки він не буде зрозумілий.

Глава 27 Про шкільної дисципліни

"Школа без дисципліни є млин без води"

Для підтримування дисципліни керуватися:

Постійними прикладами, вихователь, сам повинен показувати приклад.

Настановами, умовляннями, іноді й доганами ^[5].

22. Структура і організація процесу навчання

Основні функції та компоненти процесу навчання

Навчальний процес передбачає тісну взаємодію учителя й учня. Основними функціями навчання є освітня, виховна і розвиваюча. Освітня функція навчання сприяє перетворенню знань у надбання особистості, яка навчається, виробленню умінь і навичок використання знань на практиці. Виховна функція виявляється у формуванні світогляду, високих моральних якостей, естетичних смаків, трудових умінь. Розвиваюча функція спрямована на формування творчої особистості.

Основні компоненти навчального процесу:

1. Мета навчання

2. Завдання навчання.

3. Зміст освіти (навчання). Стрижнем його є чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими повинен оволодіти учень протягом навчання у школі.

4. Методи навчання. Основні способи навчальної роботи вчителя та учнів, за допомогою яких здобувають певні знання, вміння і навички.

5. Засоби навчання.

6. Форми організації навчання.

Процес навчання складається з цільового, стимулюючо-мотиваційного, змістового, операційно-дійового, емоційно-вольового, контрольно-регулюючого, оціночно-результативного компонентів.

Цільовий компонент. Забезпечує усвідомлення педагогами і передачу учням мети викладання кожного предмета, його конкретних розділів і тем. Це усвідомлення залежить від попереднього матеріалу, рівня освіченості та вихованості учнів, а головне — від цілеспрямованості вчителя, вміння поставити і роз'яснити учням цілі та завдання.

Організація процесу навчання пов'язана з чітким визначенням мети (освітньої, виховної, розвиваючої ) та усвідомленням її учнями. Освітня мета полягає в забезпеченні засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо (вчитель продумує їх перелік); формуванні загальнонавчальних та спеціальних (з певного предмета) умінь і навичок. Виховна мета реалізується у формуванні виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів (етичних норм, гуманізму, колективізму, активної позиції щодо навчання і життя загалом), естетичних поглядів, уміння працювати й контролювати себе, гігієнічних та фізкультурних навичок. Розвиваюча мета охоплює розвиток мислення, уваги, пам'яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів. Розвиток мислення відбувається на основі загальних розумових дій та операцій. До них належать:

— структурування (мислительна діяльність, спрямована на встановлення зв'язків між поняттями, реченнями, ключовими словами і т. ін., в процесі якої формується структура знань);

— систематизація (мислительна діяльність для встановлення віддалених зв'язків між поняттями, реченнями, в процесі якої вони організуються в певну систему);

— конкретизація (застосування знань на практиці);

— варіювання (зміна несуттєвих ознак понять, їх властивостей, фактів тощо при постійних суттєвих);

— доведення (логічне розмірковування);

— формування висновків (поступове спрощення теоретичного або практичного виразу з метою одержання наперед відомого його виду);

— пояснення (зосередження думки на найважливіших моментах (зв'язках);

— класифікація (розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками);

— аналіз (вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей);

— синтез (поєднання, складання частин — дія, зворотна аналізу);

— порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їх властивостей);

— абстракціонування (визначення суттєвих ознак понять через відкидання несуттєвих);

— узагальнення (визначення ознак, властивостей, суттєвих для кількох понять).

Під час навчального процесу учитель сприяє розвитку волі та наполегливості учнів; виховує культуру їх емоцій — подив, радість, цікавість, переживання та ін.

Досягнення освітньої, виховної та розвиваючої мети здійснюється завдяки реалізації змісту навчального матеріалу, добору форм, методів, прийомів навчання, забезпеченню порядку й дисципліни на уроці, оцінювання знань, впливу особистості вчителя, його поведінки, ставлення до учнів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. Є продовженням цільового, але тільки за усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул можливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації є передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета. Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню потребу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіткого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формував позитивне ставлення до навчання.

Змістовий компонент. При підготовці до заняття вчителю необхідно ретельно обміркувати, яким повинен бути зміст навчального матеріалу, конкретизувати обсяг теоретичних положень, визначити уміння та навички, які необхідно сформувати у процесі вивчення нового матеріалу.

Операційно-дійовий (методичний) компонент. Охоплює всі методи та їх складові — прийоми, якими оперує кожен учитель у процесі своєї діяльності, форми організації навчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом учителя, цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці.

Емоційно-вольовий компонент. Виявляється через напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності. Воля, емоційні процеси інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів. Важливими є позитивні емоції, які створюють атмосферу співробітництва, поліпшують умови самостійної навчальної роботи, викликають бажання вчитись.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю, якими користується вчитель паралельно з викладанням нового матеріалу.

Оціночно-результативний компонент. Передбачає оцінювання якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об'єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

23.Старший шкільний вік (15 - 18 років). У цьому віці в основ­них рисах завершується фізичний розвиток людини: закінчується ріст і окостеніння скелета, збільшується м'язова сила, юнаки й дівчата витримують значні рухові навантаження. Стабілізується кров'яний тиск, ритмічніше працюють залози внутрішньої секреції. У старшому шкільному віці завершується перший період статевого визрівання. Активна діяльність щитовидної залози, що викликає у підлітка підвищену збудливість, значно послаблюється. Продовжується функціональний розвиток головного мозку і його найвищого відділу – кори великих півкуль. Здійснюється загальне визрівання організму.

Юнацький вік – це період формування світогляду, переконань, характеру і життєвого самовизначення. Юність – період самоутвердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, надій, мрій. "В огне, оживляющем юность, отливается характер человека. Вот почему не следует ни тушить огня того, ни бояться его, ни смотреть на него как на нечто опасное для общества, ни стесняясь его свободного горения, а только заботится о том, чтобы материал, который в это время вливается в душу юности, был хорошего качества", - писав К.Д. Ушинський у книзі "Человек как предмет воспитания".

У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Потреба в значимих для життєвого успіху знаннях - найхарактерніша риса нинішнього старшокласника. Це визначає розвиток, а функціювання психічних процесів характеризується цілеспрямованістю: увага - довільністю і тривалістю, пам'ять – логічним характером, мислення – більш високим рівнем узагальнення і абстрагування, поступово набуває теоретичної і критичної спрямованості.

Юність – це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. Власна точка зору не завжди узгоджується з загальновизнаною, однак це висновок здобутий власною працею, напругою власної думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначального характеру і вкрай необхідна для само-утворення особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно відкидають наївні однобічні, ще не зовсім незрілі висновки, створю­ючи своєю безтактністю передумови для конфліктів і непорозумінь.

Якщо в підлітковому віці хлопчики понад усе цінують фізичну силу, то старшокласники поважають інтелектуальні якості. Понад усе цінується жвавість розуму, винахідливість, уміння гостро відчувати проблему, швидко орієнтуватися в матеріалі, необхідному для її вирішення. Авторитетом у класі користуються учні, які володіють проникливим розумом, здатні за видимими фактами знаходити сховані причини, передбачати, пропонувати сміливі пропозиції. В юнацькому віці розвивається уміння комплексного оцінювання людини. Кумирами стають гармонійно розвинені особистості, у яких якості розуму вдало поєднуються з фізичним розвитком, зовнішньою привабливістю, гарними манерами. Порівняння інших з собою і себе з іншими стимулює процес самовиховання, який у багатьох старшокласників набуває зміцнення, сталості, цілеспрямованості.Моральні й соціальні якості старшокласників формуються прискореними темпами. Цьому сприяє не лише сензитивний період моральної зрілості, але й нові обставини: зміна характеру діяльності, становища в колективі й суспільстві, інтенсивність спілкування. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, зміцнюються етичні переко­нання. Почуття дорослості стає більш глибоким, гострішим, виразні­шим. З'являється прагнення виразити свою індивідуальність; у деяких молодих людей це прагнення набуває гіпертрофованого характеру. Будь-яким способом їм хочеться привернути до себе увагу, утвердити свою самобутність. Звідси втрата почуття міри, демонстративне захоплення людини в даний момент речами, нерідко і не зовсім безневинними. Тут потрібна терпимість і допомога дорослих.В юнацькому віці з'являється підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання не лише приносить сильні переживання в життя молодих людей, але й змушує вирішувати багато непростих проблем. Деякі педагоги вважають, що саме характер вирішення етичних ситуацій слугує критерієм морального розвитку особистості. У цьому віці надзвичайно високий інтерес до "вічних" проблем: сутності життя, щастя, обов'язку, свободи особистості. Нині чимало молодих людей виявляє інтерес до релігії.У старшокласників зміцнюються соціальні мотиви поведінки. Важливе значення має статус (становище) особистості в колективі, характер спілкування і відносин між членами колективу. Колектив коректує якості особистості, формує ті риси, які культивуються В даний момент у даному колективі. В однаковій мірі колектив сприяє появі як негативних, так і позитивних якостей. Нині зросла роль неформальних молодіжних організацій, програми яких приваблюють багатьох старшокласників. У цьому віці надзвичайно високий інтерес до "вічних" проблем: сутності життя, щастя, обов'язку, свободи особистості. Нині чимало молодих людей виявляє інтерес до релігії.У старшокласників зміцнюються соціальні мотиви поведінки. Важливе значення має статус (становище) особистості в колективі, характер спілкування і відносин між членами колективу. Колектив коректує якості особистості, формує ті риси, які культивуються В даний момент у даному колективі. В однаковій мірі колектив сприяє появі як негативних, так і позитивних якостей. Нині зросла роль неформальних молодіжних організацій, програми яких приваблюють багатьох старшокласників. У молоді підвищується критичне ставлення до дійсності, зросли критерії оцінок і вимог до вчителів та дорослих. Оцінка, поблажливість у цьому віці практично не приймаються.Життєві плани, ціннісні орієнтації старших школярів, що перебувають на порозі вибору професії, відзначаються строкатою диференціацією за інтересами й намірами, але співпадають у головному - кожен хоче зайняти гідне місце в житті, отримати цікаву роботу й високу зарплату, мати щасливу сім'ю. За останні роки відбулася переоцінка "престижних" професій, а перехід до нових умов господарювання в державі ще більше загострив завжди хвилююче молодь питання. Хорошою професією вважають ту, де можна сповна реалізувати свої здібності і добре заробляти.

24. Педагогічні погляди Ушинського. К.Д. Ушинський (1823-1870) – видатний педагог, автор оригінальної педагогічної ідеї проблем виховання і навчання. Освіту отримав у гімназії иа юридичному факультеті Московського університету. Декілька років міняв місце роботи (працював педагогом-інспектором, редактором журналу), але по не благодійності був звільнений з роботи. В середині 60-х років жив за кордоном, де вивчав стан шкільного діла. Педагогічні погляди: 1.    Педагогіку він розглядав в тісному зв’язку з іншими науками (історією, філософією), і разом з тим вважав, що педагогічна наука може успішно розвиватися лише тоді, коли постійно збагачується передовим педагогічним досвідом. 2.    Основною ідеєю Ушинського була народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічним положенням. Найголовнішими рисами народності він вважав: любов до батьківщини, віру в могутні сили народу, любов до рідної мови. 3.    Основною метою виховання він вважав підготовку всебічно гармонійно розвиненої особистості. 4.    Корінним каменем теорії морального виховання, яке він розглядає як складову частину гармонійного розвитку людини є його вчення про трудове виховання. Тільки в трудовій діяльності розвивається і формується людина. 5.    Що стосується дидактичних поглядів Ушинського, то він вимагав, щоб навчання здійснювалось на основі врахування психологічних та вікових особливостей дитини. Його принципами були: послідовність, наступність і систематичність, наочність, емоційність. 6.    Велику увагу приділяв уроку. Рекомендував учителям застосовувати різноманітні методи викладання, які б сприяли розвитку їхнього мислення і мовлення у процесі навчання. Велика заслуга Ушинського в тому, що він ввів і широко пропагував звуковий метод навчання виховання. 7.    Ушинський вважав підручник “фундаментом хорошого виховання”. Він був автором таких книг: “Родное слово”, “Дитячий світ”, за якими вчилися десятки поколінь. 8.    “Учитель-вчителів” – так називала передова педагогічна громадськість Ушинського, подвійну увагу приділяв особі вчителя, який повинен бути: 1)    любити свою професію; 2)    бути високо освіченою людиною; 3)     оволодіти педагогічною майстерністю та педагогічним тактом. Він розробив план підготовки вчителів для початкових шкіл, перекваліфікації вчителів.

25. Принципи виховання по закону.

Основні принципи освіти Основними принципами освіти в Україні є:

доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти;

інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність і різноманітність освіти;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.