65. Проблеми псих.Розвитку в історії.

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і педагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховногоо процессу

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв).

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):

1. Преформований. 2. Непреформований.

Преформований тип розвитку — це такий тип, коли є чітко визначені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. Прикладом такого типу є ембріональний розвиток.

Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій планеті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку дитини.

Оволодіння знаками і мовленням — це процес індивідуального розвитку (онтогенез)

Процес онтогенетичного розвитку — це абсолютно своєрідний процес, який відбувається у формі засвоєння.

Онтогенез — це індивідуальний розвиток організму від стадії запліднення до кінця індивідуального життя. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку є: незворотність, прогрес/регрес, нерівномірність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

Розвиток людини — це надзвичайно складний процес, в якому змінюються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи інших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до вивчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм — її поведінки, когнітивна психологія — до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія — до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічного патерну росту і розвитку, кожен індивід мас тенденцію до психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочинаються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

66.Система методів виховання. Вимоги до них

Виховання – невід'ємна частина навчального процесу. Це вироблення ставлення до світу, процес формування особистості. Виховання і навчання тісно пов’язані але виховання – явище перше. Воно включає освіту і розвиток особистості.

В процесі навчання формується і розвивається інтелектуальна сфера, в процесі виховання – моральна, вольова, емоційна.

Існують різні підходи до визначення процесу виховання:

- відносницький: формування в школярів системи відносин (ставлень: моральних, пізнавальних, естетичних та ін.)

- діяльнісний – включення школярів у різноманітну у різноманітну діяльність, у ході якої формується ставлення.

- особистісний – розвиток і формування особистості із урахуванням її індивідуальних особливостей.

- системний –виховання як сукупність усіх компонентів (явищ, процесів, впливів).

- технологічний – проектування способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі.

Виховання – процес двосторонній (вихователь і вихованець) і цілеспрямований (мета виховання має суспільний характер); багатофакторний (ефект виховання залежить від родини, педагогів, школи, суспільства, тощо), довготривалий і безперервний (триває протягом усього життя); комплексний (якості і властивості особистості формуються не почергово, а комплексно).

Виховному процесу притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього педагогічного впливу. Основною ланкою цього виховного процесу є виховна ситуація.

Етапи вих.процесу: - ознайомлення з загальними нормами і вимогами; -формування ставлень; - формування поглядів і переконань; - формування загальної спрямованості особистості.

Процес виховання включає компоненти: цільовий, стимул-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний.

Рушійною силою виховання є внутрішн.міє потребами учня і рівнем можливості їх задоволення (потреба у самовдосконаленні).

Зміст виховання визначається суспільними потребами і метою виховання. (Формування в учнів світогляду, громадсько-патріотичного, морального, трудового, економічного, естетичного, фізичного, статевого виховання).

Результат – це оцінка рівня вихованості. Вихованість – властивість особистості, яка характеризується сукупністю достатньо сформованих соц. якостей, які в узагальненій формі відбив ставлення людини до суспільства і оточуючих людей, до праці, матеріальних благ, до себе.