67. Теорія елементарної освіти

В основі всякого знання лежать його елементи. Важливо відібрати найпростіші, з яких може почати навчання своїх дітей кожна мати-селянка. В результаті тривалого вивчення він прийшов до визначення основних елементів навчання, що були покладені в основу всієї системи дидактичних принципів і змісту навчання в школі. В навчанні форми відповідає вимірювання, числу – рахунок, слову – мова. Такими чином, елементарне навчання зводиться до уміння вимірювання, рахувати, говорити, що збуджує здатність дитини мислити, дає поштовх до розвитку її здібностей. Треба звернути і обов’язкового зверне увагу на три основних моменти:

а) скільки різноманітних предметів вона має перед очима;

б) який вони мають вигляд – які форма і контури їх;

в) як виразити за допомогою звука слова.

Отже, успіх цієї справи, очевидно, припускає наявність у такої людини таких розвинутих здатностей:

а) розрізняти неоднакові за формою предмети і уявляти собі їхню сутність;

б) розрізняти ці предмети за кількістю і чітко уявляти собі їх у вигляді одного чи багатьох предметів;

в) вже здобуті уявлення про число і форму якогось предмета посилити за допомогою мови і затримати в пам’яті.

Отже, мистецтво навчання повинне зробити своїм незмінним законом виходити з цієї троїстої основи і діяти таким чином:

1. Учити дітей розглядати кожний предмет, доведений до їхньої свідомості, як окрему одиницю, тобто окремо від тих предметів, з якими він видається пов’язаним.

2. Ознайомити їх з формою кожного предмета, тобто з його розмірами і пропорціями.

3. Якомога раніше ознайомити дітей в усьому обсязі зі словами і назвами предметів, про які вони дізналися.

І як навчання дітей повинно виходити з цих трьох елементарних пунктів, так само і перші зусилля мистецтва навчання мають бути спрямованими на те, щоб за допомогою вашого психологічного мистецтва розвинути основні здатності – рахувати, вимірювати і говорити, що лежать в основі правильного пізнання всіх спостережуваних предметів.

Я тепер побачив, що усвідомлення числа, форми і назви будь-якого предмета робить моє розуміння цього предмета певним; завдяки поступовому пізнанню всіх інших його властивостей це розуміння є ясним; внаслідок усвідомлення взаємозв’язку, що існує між усіма відмітними ознаками предмета, це розуміння робиться чітким.

Наше пізнання має в своїй основі три елементарні сили:

а) силу вимовляти звуки, з чого випливає здатність до мови;

б) невизначену, чисто чуттєву силу уявлення, з якої виникає здатність пізнавати будь-які форми;

в) визначену, уже не тільки чуттєву силу уявлення, з якої випливає усвідомлення одиниці і разом з ним здатність рахувати й обчислювати.

У процесі безперервного поступального руху елементарні сили вправляються спільно й рівномірно, і тільки завдяки цьому, по суті, стає можливим в усіх трьох розділах рівномірно переходити.

· від неясних почуттєвих сприймань до певних;

· від певних сприймань – до ясних уявлень;

· від ясних уявлень – до чітких понять”.

Педагог різко розмежовує розвиток мислення і нагромадження знань, віддаючи перевагу першому. Головним принципом навчання він вважав наочність як “абсолютну основу всякого пізнання”. Чим більшою кількістю чуттів пізнає учень суть будь-якого предмета, тим краще він з ним ознайомиться.

61. Педагогічні погляди Коцюбинського.

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864 — 1913) — відомий український письменник, майстер художнього слова, громадський діяч, талановитий педагог. Михайло Коцюбинський більше відомий як талановитий письменник, ніж як педагог. У психологічних новелах та соціальних повістях він малює картину сучасного йому життя, описує тяжку працю, безрадісне, голодне дитинство в убогих сім'ях, жалюгідність тогочасної школи. Педагогічну діяльність Михайло Коцюбинський розпочав у 1881 р. як репетитор. Протягом 10 років учителював у містах Станіславчику та Вінниці, у селах Михайлівці, Лопатинцях. В 1891 р. склав екзамен за учительську семінарію. У селах бачив розорення селян, їхню безправність, водночас помічав потяг до знань. Як сільський вчитель Михайло Коцюбинський провадив активну громадську роботу з ліквідації неписьменності серед дорослих, організовував бесіди з селянами. Його педагогічна діяльність відбувалася в умовах переслідувань і гонінь з боку поліції. Ще в перший рік репетиторства 17-річний Михайло Коцюбинський був заарештований і потім увесь час перебував під негласним наглядом. Письменник бачив соціальні причини культурної відсталості українського народу. Він критикував царську політику, буржуазний націоналізм, зрадницьку позицію ліберальної інтелігенції. Питання культури і народної освіти розглядав у тісному зв'язку з розвитком революційної боротьби трудящих. Це особливо яскраво виражено у творі «Fata morgana». Був атеїстом, виступав проти втручання церкви і духівництва у світське життя та шкільні справи. Михайло Коцюбинський засуджував свавілля, насильство і знущання з людської особистості, неповагу до людської гідності в тогочасних школах. Як педагог він керувався гуманними демократичними традиціями народної системи виховання. У педагогічній роботі реалізовував свої здібності, уміло проводив заняття, використовуючи наочність, у тому числі й власні замальовки, ураховував вікові та індивідуальні особливості дітей. Ніжно й терпляче поводився з учнями, знаходив підхід навіть до пустунів. З учнями в нього завжди були довірливі стосунки. Домагався, щоб вони свідомо засвоювали навчаль ний матеріал, стимулював інтерес до науки, літератури, розучував і ставив з дітьми невеличкі п'єси. Його систематичні спостереження послужили для створення життєвих оповідань, новел, казок про дітей та для дітей. Внаслідок русифікаторської політики царського уряду Михайло Коцюбинський не міг навчати дітей українською мовою. Але спілкувався завжди українською. Він рішуче виступав за природне право українського народу розвивати свою національну культуру, за навчання в школах українською мовою. Важливого значення він надавав єдності навчання й виховання. Вважав, що тут має чимале значення навчальна і педагогічна література. Проте добір книг у школах та бібліотеках не відповідав елементарним вимогам педагогіки. Дитячу літературу Михайло Коцюбинський розглядав як складовий елемент виховання.

Створив кілька казок, що виховували у читачів високі моральні риси, прищеплювали любов до чесної праці. Михайло Коцюбинський залишив помітний слід в історії педагогічної думки, його літературна спадщина відображає тогочасні проблеми і водночас є прекрасного перлиною художнього відтворення дійсності.