30. Початок університетської освіти в зах європі

Університе́т (лат. universitas — «сукупність») — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетівдля підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук. На початку своєї історії практично всі університети мали релігійне спрямування. У Західній Європі засновниками їх були чернечі ордени. Університети тоді зосереджувалися вмонастирях, де навчання поєднувалося з молитвою. У період Відродження більшої уваги надається гуманітарним наукам, із Просвітництвом прийшло зацікавлення природничими та практичними науками.У XIX — XX ст. захоплення можливостями розуму та техніки відділяють релігійну складову освіти, секуляризують університети, що з часом призвело до цілковитого розділення науки і релігії в освіті.Основним методом університетського викладання були лекції професорів. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля - на філософському факультеті, трактати Гіппократа - на медичному. Крім лекцій, поширеною формою наукового спілкування були також диспути або прилюдні дискусії, що періодично влаштовувались на богословсько-філософські теми. Диспути могли тривати 15-20 годин. Головний диспутант мусив заздалегідь оприлюднити тези теми, яка давалась для обговорення. На диспуті висловлювались докази за і проти висловленої думки. Вони черпались з книг. Перемагав той, хто міг навести більше цитат, витримок з творів визнаних авторів, підкріплюючи ними свою думку. В одному з диспутів оксфордський магістр Дунс Скотт (1266-1309) вислухав і запам'ятав 200 тез і тут же послідовно їх заперечив. Крім цього всього учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати. Якщо студент виконував усе передбачене навчальною програмою, то одержував титул бакалавра, далі - магістра, доктора. Але надзвичайна складність навчання приводила до того, що титул бакалавра одержувала лише третина студентів, а магістра - тільки кожний шістнадцятий. Перші університети мали своє самоврядування i користувались певною автономією по відношенню до церкви, феодалів i міських магістратів. Учні називались студентами, що з латинської означає старанно вчитися. Вони об’єднувались у провінції і нації. Викладачі об’єднувались в особливі організації факультети – здатність викладати той чи інший навчальний предмет. Викладачі вибирали голову факультету – декана. Ректором називали голову університету, якого також вибирали. Шляхом виборів призначались й інші посадові особи. Але з моменту виникнення університетів церква, користуючись монополією на навчання, постаралась підкорити їх собі. Для цього давала університетам різні привілеї та матеріальні допомоги, наводнювала їх своїми викладачами i навіть засновувала свої університети (наприклад, так було з Паризьким університетом). Поступово церква добилася своєї мети, а богословський факультет стає найголовнішим. Викладання велось латиною - міжнародною мовою тогочасної науки. Отож юнаки з різних країн могли вчитися в будь-якому університеті Європи. Лише в XIV ст. з'явились школи з викладанням па національних мовах. Навчання було усним. Письмових завдань не давали. Щоб полегшити студентам запам'ятовування, використовували спеціальні прийоми. Наприклад, граматичним правилам надавали віршової форми. У XII ст. склався тип мандруючого студента — ваганта. До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет (за змістом і завданнями нагадував середню школу, або сучасний коледж), діставали ступінь «магістра мистецтв» і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) одержували вище звання «доктора наук». Боло́нський університе́т — найстаріший університет Європи, в місті Болонья (Північна Італія), заснований в 1088 році як юридичний навчальний заклад. Медичний, філософський та теологічний факультети створені в 14 столітті. Серед викладачів Болонського університету були видатні анатоми — Везалій і Мальпігі. В Болонському університеті зробив своє знамените відкриття Луїджі Гальвані. Одним із ректорів університету був українець-русин за походженням Юрій Дрогобич. До Болонського університету приймали вчитися жінок, а в 14 —15 століття почали з'являтися і жінки-професори.Вступ та навчання в Болонському університетуСтати студентом Болонського університету можна тільки відучившись одін-трі роки в російському вузі. Як правило, зарахування відбувається за посередництва Італійського інституту культури в Москві. На всіх наданих документах повинен стояти апостіль Міністерства освіти РФ.

Необхідно надати:

1. документи про освіту, перекладені італійською мовою (включаючи апостіль), без нотаріальної легалізації (два екземпляри). Оцінки переводити строго відповідно до наступного прикладу: 3 - sufficiente, 4 - buono, 5 - ottimo, залік – superat

2. два екземпляри ксерокопії кожного документа про освіту (включаючи апостіль) і перекладу - оригінал принести з собою

3. ксерокопію закордонного паспорта

4. анкету-заявленіє на вступ до вузу в двох екземплярах

5. дві фотографії 3х4

Документи з апостілем, переклад на італійській мові, а також анкету і одну фотографію потрібно легалізувати для підтвердження освітніх документів в соціальному відділі Консульської канцелярії (Італії).

Найпопулярніші спеціалізації Болонського університету - медицина, юриспруденція, математика і архітектура. Поступити сюди складно. Конкурс в окремі роки доходив до шести чоловік на місце. Причому серед абітурієнтів багато іноземців. Менш відомі, але так само затребувані факультети сільського господарства, культури, педагогіки, фармакології, політології і статистики.

Сорбонна (фр. Sorbonne) — університет у Парижі, спочатку богословська школа і притулок для бідних студентів, згодом назва богословського факультету Паризького університету; заснований у 1253 р. теологом Робером де Сорбоном, духівником Людовика IX Святого. З часом назва «Сорбонна» в розмовній мові стала синонімом всього Паризького університету.

У 1970 році Паризький університет було реорганізовано в тринадцять незалежних університетів, деякі з яких зберегли назву Сорбонна й розташовані в історичних будівлях Сорбонни в 5-му окрузі Парижа, в Латинському кварталі.

Капела Сорбонни була проголошена пам'яткою архітектури й історії (фр. monument historique) в 1887 році. Великий амфітеатр Сорбонни і всі її історичні будівлі одержали цей статус в 1975 році.

У 1972 році Університет Парижа було реорганізовано в 13 університетів, що розрізняються за напрямками навчання. Вони відносяться до 3 академій Парижа та Іль-де-Франс. 4 з цих університетів розташовані в історичних будівлях Сорбонни, решта - в інших кварталах Парижа і його передмістях.