32. Екологічне виховання

Cучасні масштаб екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

“Гадаємо, - писав В.Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо”.

Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя, викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі. Рішенням міжнародного Стокгольмського форуму з 1972 року в календарі з'явився особливий день. Дата 5 червня закликає людство загалом і кожного зокрема зробити все, щоб зберегти дивосвіт кольорів на планеті.

Захистити весняну квітку і спів солов’я, степову балку і поліське болото, молоду вербиченько і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту воду – все це і буде надійною гарантією збереження самого життя в усій його красі і гармонії. Без сьогоднішніх наших колективних зусиль надія на виживання людської цивілізації стає проблематичною.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі небезпечні девізи: “Моя хвата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і соковитого зела щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу, Батьківщини.

В екології, як і у вихованні, все пов’язане з усім. Або в юному, найбільш сприятливому для добра, віці через спілкування з природою ми посіємо гуманізм, повагу до життя і готовність його захистити, або цю юну душу заглушить чортополох.

Ось чому Стокгольмська міжнародна конференція з навколишнього середовища, скликана з ініціативи ООН, рекомендувала встановити Всесвітній день охорони навколишнього середовища для загострення уваги громадськості до болючих проблем захисту природи. Варто нагадати, що форум прийняв такі важливі документи, як Декларація про навколишнє середовище і План дій у сфері міжнародного співробітництва.

Для активізації і координації були створені: спеціальний орган – ЮНЕП, а також координаційна рада з навколишнього середовища.

Зараз однією з найавторитетніших міжнародних організацій є програма “Людина і біосфера”.

Охоронці природи об’єднуються для здійснення найрізноманітніших акцій міжнародного масштабу.

Екологія – один з найефективніших напрямків народної дипломатії, зусиллями ентузіастів і підтримкою національних і міжнародних організацій вдалося зрушити кригу застою.

В 1989 році вже не в перший раз проводиться акція добровільної екологічної праці “Зелена хвиля”.

Її витоки – екологічні суботники в національному парку “Лосиний острів”, “Зелена хвиля” пройшло не тільки по Європі, а й майже по всіх материках, об’єднаними зусиллями тисяч ентузіастів, які доклали рук до того, щоб на Землі стало менше бруду, а більше краси.

В Державних документах “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні”, Закон України “Про шкільну освіту” приділяється велика роль екологічному вихваленню дошкільників, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Зокрема, в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні сфера “Природа” зазначається, що метою є формування елементів екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, розвиток у дитини позитивного емоційного – ціннісного ставлення до природного довкілля, формування реалістичних уявлень про явище природи, практичних умінь, дбайливого ставлення до її компонентів.

Екологічне виховання — тривалий багатофакторний цілеспрямований процес формування екологічної свідомості й екологічної культури. Результатом екологічного виховання людини є формування мотивів, потреб, звичок цілеспрямованої екологічної поведінки та природоохоронної діяльності, здорового способу життя.

33. Києво-Могилянська та Острозька Академії. Засновником Острозької Академії є К.-В.Острозький, найбільший магнат Речі Посполитої, посідач ряду важливих державних посад. Це об'єднання матеріальної і владної сили разом з знатністю роду давали можливість князю відігравати помітну роль в політичному житті держави та її окремих регіонів (Волині, Київщини) та в релігійних

Важлива роль у функціонуванні будь-якого культурно-освітнього закладу належала матеріальному забезпеченню. Першою фундаторкою Академії була племінниця К.-В.Острозького Гальшка Іллівна княжна Острозька.

Назва і тип Острозької школи.

Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія.

На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т.зв. „семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук”. Вони об'єднувались у два навчальні блоки: „трівіум”, до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та „квадрівіум”, в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія. Занепад і ліквідація Академії

Занепад і ліквідація Академії були пов'язані з окатоличенням нащадків К.-В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію онука старого князя, дочка надії православних Олександра Острозького - Ганна-Алоїза (в заміжжі Ходкевич). Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи, створює і матеріально забезпечує єзуїтський колегіум в Острозі (1624 р.). Остаточно ліквідувати залишки Академії, запровадити в Острозі і інших маєтках унію Ганні-Алоїзі вдалось на пасхальну ніч 1636 р., спровокувавши виступ острожан. Таким чином 1636 р. вважають останнім роком існування Острозької Академії.

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного[4].

Києво-Могилянська Академія. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною[6].

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито[7]. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія

Організація навчання.

До 80-х рр. XVII ст. термін навчання тривав 8 р. (пізніше -12 р.). Він поділявся на 8 класів-циклів (на час створення - 7) - 4 граматичних, поетики, риторики, філософії, богослов'я. Велика увага в Києво-Могілянській академії приділялась вивченню мов, особливо латинській.

У класі поетики (навчання тривало 1 рік) вивчали мистецтво складати вірші, види і жанри (біля 30) поетичних творів. Багато випускників та викладачів Києво-Могилянської академії стали відомими поетами та драматургами: Д.Туптало. С.Полоцький, Ф.Прокопович, Л.Баранович та ін..

Острозька та Києво-Могилянська академії сьогодні.

19 вересня 1991 р. розпорядженням Голови Верховної Ради України було відроджено Києво-Могилянську академію на її історичній території як незалежного вищого навчального закладу - Університету „Києво-Могилянська академія”, а 24 серпня 1992 р. відбулось його офіційне відкриття і посвята в студенти перших вступників.

19 травня 1994 р. указом Президента України Києво-Могилянській академії було надано статус Національного університету.

12 квітня 1994 р. президент України Л.Кравчук з метою відродження національних освітніх традицій та з врахуванням ролі, що її відіграла Острозька академія в минулому України, підписав указ про створення Острозького колегіуму. Другий президент України Л.Кучма, 5 червня 1996 р. підписав указ про іменування Острозького колегіуму з метою відновлення історичної назви Острозькою Академією. Академії указом Президента було надано статус університету (22.01.2000), а згодом (30.10.2001)- національного університету.