51. Педагогічні погляди Грушевського

Про педагогічні дарування Грушевського на викладацькій посаді свідчить його учень І. Крип’якевич: "Як учитель був дуже ввічливий і доступний. До молодих студентів не говорив інакше як "пане-товариш". Він умів заохочувати молодь до праці, давав поради у важких питаннях, підтримував знеохочених. Часто запрошував студентів до своєї хати, де мав чудову бібліотеку. Він мав таку вдачу, що не раз одним жартівливим слівцем умів заохотити до праці, а загонистих умів стримати легеньким насміхом. Поруч з викладами, Грушевський вів і історичні вправи, де залучав своїх студентів до історичних дослідів."

Грушевський цікавився й розвитком українського шкільництва. Він першим у Галичині подав думку заснувати українські приватні школи. Вказував, що не треба вичікувати поки галицький сейм зі своєї ласки дозволить відкривати українські гімназії та ще й до того ж з принесенням великих жертв з боку українського народу. Займаючись творенням української історії, Грушевський дбав про поширення історичних знань серед народу, про вивчення рідної історії у школах. Ще 1903 року він на запрошення російської вищої школи в Парижі прочитав там курс історії України. З викладів цього курсу Грушевський склав російську книжку "Очерк истории украинского народа" – короткий зв’язний підручник української історії для студентів й видав його друком у Петербурзі.

Поряд з цим вузівським підручником Грушевський написав ще й дві книжки для школярів: "Про старі часи на Україні" (1907 р.) та "Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх" (1921 р.).

Дорогою для Грушевського була і справа освіти широких народних мас. Він брав участь у багатьох культурно-освітніх товариствах. У 1910 р. став на чолі "Краєвого шкільного союзу" у Львові, який боровся за піднесення українського шкільництва та формування національної української інтелігенції в Галичині. На кожному кроці підносячи значення народної освіти, Грушевський розумів і цінував роботу львівської "Просвіти". За прихильність до товариства та до його праці головний відділ "Просвіти" йменував Грушевського своїм почесним членом.. Він був активним діячем Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ). Ще 1911 року піднімав питання про перетворення НТШ в Українську Академію Наук, розробив проект цього перетворення. .У своїх статтях Грушевський піднімає широке коло питань освітнього характеру. Він з особливим запалом закликав, щоб у народних школах навчання відбувалось українською мовою, щоб скрізь ширити українську пресу і книгу ("Про українську мову і українську школу", 1912), ґрунтовно обговорює справу заснування українських кафедр при університетах тощо.

Грушевський доклав багато зусиль у формуванні української школи в нових умовах, був ініціатором створення Головної Шкільної Ради (1917 р.).

52. Проблеми всебічного і гармонійного розвитку людини

Виховання — це складний і багатогранний процес формування людини в умовах створення оптимальних можливостей для фізичного, психічного, соціального і культурно-духовного ц розвитку. Найвища мета виховання — всебічний гармонійний розвиток вільної, самодостатньої особистості. У людині від природи (в генотипі) закладені величезні можливості. Адже людина — це істота і природна, і мисляча (духовна), і діяльнісна, і предметна, і соціальна (суспільна). Це вихідна біологічна база, на якій має вибудовуватися особистість. Тому ідея всебічного гармонійного виховання об'єктивно зумовлена передусім сутністю людини як найдосконалішого витвору природи. Варто відмітити, що в реалізації ідеї всебічності і гармонійності розвитку особистості є й об'єктивні труднощі.. Всебічне виховання передбачає формування у людини певних якостей відповідно до вимог морального,розумового, естетичного, фізичного і трудового виховання.. Ідею всебічного гармонійного розвитку особистості можна реалізувати, по-перше, за умов, коли в державному масштабі всі аспекти соціальної й економічної політики будуть спрямовані на утвердження культу Людини, як головної цінності суспільства, як міри всіх речей. І, по-друге, коли в людину, в кожного члена людського співтовариства держава буде робити достатні інвестиції. Не тільки в заводи, фабрики, залізниці, транспорт тощо, як це відбувається нині, а насамперед у Людину. Можновладці у своїх звітах перед громадянами нерідко з гордістю за свою керівну працю називають збільшення виробництва автомобілів, тракторів, вагонів, металу, одягу, взуття, продуктів харчування та ін.. Необхідна своєрідна освітньо-виховна революція, основу якої має становити психолого-педагогічна грамотність і педагогічна культура всього населення, і передовсім батьків, викладачів і вихователів освітньо-виховних закладів, очільників усіх рангів. Потрібні докорінні зміни, серйозні зрушення—вагомі, виважені, науково обґрунтовані.. Провідне місце в системі соціальних інститутів, які впливають на всебічний гармонійний розвиток особистості, поза всякими сумнівами займає сім'я. У сиву давнину, коли ще не було таких інституцій, як дитячі садки, школи, позашкільні виховні заклади, засоби масової інформації, в суспільстві домінував культ Матері і Батька, культ Родини. Передусім родина брала на себе повну відповідальність за виховання дітей. Сім'я — найбільш геніальний витвір природи і суспільства. Коли б хтось запитав, де знаходиться духовний центр Землі, без вагань можна було б відповісти — у родині.. Серед чинників, які впливають на розвиток і виховання особистості, все більшою стає частка засобів масової інформації. Вони стали доступними для всіх верств населення. Коли йде мова про комплексний підхід до виховання, всі соціальні інституції мають бути об'єднані спільною метою і відповідальністю в сенсі використання педагогічно вмотивованих і морально виправданих засобів, форм, методів впливу на людину..