39. Освітня діяльність Григорія Сковороди

Життя і діяльність філософа, самобутнього просвітителя, гуманіста, педагога, поета Григорія Сковороди (1722 — 1794) — це життя патріота, вірного сина українського народу. У 12 років він вступив до Києво-Могилянської академії, де навчався в 1734 — 1741, 1744 — 1745, 1751 — 1753 роках.

Досить довге навчання охоплювало й тривалі подорожі країнами Західної Європи. Він опанував латинську, грецьку, польську, німецьку та церковнослов'янську мови. Сучасник Руссо і Дідро, Лессінга і Гердера, Новикова і Радищева, Г. Сковорода глибоко сприйняв дух тогочасного просвітництва, віру у всемогутність людського розуму, в торжество правди й справедливості.

З 1751 до 1769 р. Григорій Сковорода з перервами викладав мови, етику, поетику в Переяславському колегіумі.

Вороже ставлення церковної верхівки до його неортодоксальних поглядів та педагогічних методів змусило Григорія Сковороду залишити викладання й розпочати життя мандрівного філософа, яке тривало 25 останніх років його життя. Він любив жити в селянському середовищі, переходити від слободи до слободи, з села в село, з хутора в хутір; його зустрічали й проводжали з любов'ю, всюди він був свій.

Як філософ Григорій Сковорода відомий насамперед своїми про-світницькими етичними ідеями, заснованими на критиці соціальної не рівності, паразитизму експлуататорських класів, на моральному звеличенні трудового народу.

Григорій Сковорода повстав проти соціального поневолення людини, проти влади речей, здирства, користолюбства, наруги над вільним потягом людини до відповідної її нахилам, «сродної», праці. Головний педагогічний принцип Сковороди — розвиток природних здібностей людини. Суттєві моменти його педагогічної теорії і практики, викладені у віршах, байках та у філософських творах, давно привернули увагу дослідників. Метою виховання він вважав не тільки навчити знаходити істину, пізнавати явища природи, а насамперед — прищепити благородні почуття, такі як дружба, вдячність, любов. Природу людини характеризує не стільки її розум, скільки «благое серце», «добра воля», тобто схильність до здійснення добрих вчинків. Природа «єсть всенародная и истинная учительница». Та це не означає, що процес виховання відбувається стихійно, сам собою. Ролі педагогічної науки, вихователя, школи Григорій Сковорода надає важливого значення. Хто бажає нав-чити інших мудрості життя, повинен довго навчатися сам, мати необхідний моральний авторитет вчителя, вміти поєднувати слово і діло, наголошував він.

Освіту Григорій Сковорода розглядав як один з основних засобів у реалізації свого соціального ідеалу. Виходячи із своєї філософської концепції та особистого педагогічного досвіду, він обґрунтував низку актуальних проблем. Вирішуючи їх, зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної науки. У притчах, байках, листах філософ оголошував війну невігластву. Він критикував школу, яка не виховує справжньої людини, а лише прищеплює прикмети показного благородства, манери світської поведінки.

Як до одного із засобів виховання Григорій Сковорода звертався до рідного слова, народної творчості. Він засуджував механічне засвоєння чужоземних педагогічних теорій, стверджував, що люди простого звання здатні до самостійної педагогічної діяльності. На глибоке переконання мислителя, освіта має бути доступною для всього народу.

У його педагогічних поглядах відбились основні напрями передової педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини і народу. Григорій Сковорода наголошував, що в кожній людині закладені великі творчі сили, здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати і відповідно розвинути. Григорій Сковорода твердив, що природа, вільні нахили, а не штучна муштра, є основою виховання. Він відкидав поширене тоді серед панівних класів захоплення іноземними гувернерами, підкреслював важливу роль батьків як природних вихователів своїх дітей, підносив принцип гармонійного виховання розуму, серця і тіла, обстоював трудове виховання.

У своїх працях Григорій Сковорода поверховій «світській» освіті протиставляв трудову освіту і виховання, обстоював переваги народної педагогіки. Виходячи з положень гуманізму, вій звертав увагу на важливе значення у вихованні поваги педагога до особистості дитини. Він підкреслював, що чуйність, гуманність і чесність можуть сформувати у юнацтва тільки такі педагоги, яким ці риси властиві.

Високо цінуючи працю вчителя, Григорій Сковорода був до нього вимогливим. Учитель, твердив він, приклад для інших, його шлях тернистий, але «труд сладостен, если ты к сему рожден». « Учитель повинен вміти володіти голосом, уміти викладати прилично, тихо без крику»

Григорій Сковорода збагатив і продовжив найкращі традиції вітчизняної педагогіки. Його педагогічні ідеї розвивали Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко. Вони вплинули на освітню діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, на формування педагогічних поглядів Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Іван Франко зумів визначити місце Григорія Сковороди в історії нашої духовної культури. Він справедливо розглядав Григорія Сковороду як постать «вельми замітну в історії розвою українського народу, мабуть, чи не найзамітнішу з усіх діячів XVIII віку».